Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.01.2009 р. порушено провадження у справі № Б-39/08-09 про банкрутство ФОП ОСОБА_1. в порядку статей 47- 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( далі –Закон про банкрутство ).

Постановою господарського суду Харківської області від 09.02.2009 р. визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора банкрута та інше.

ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії (далі –скаржник) звернулося до господарського суду Харківської області зі скаргою на дії ліквідатора –арбітражного керуючого Шинкарчука А.В., у якій просило зобов'язати ліквідатора виключити з ліквідаційної маси майно, яке перебувало в іпотеці ПАТ "Укрсоцбанк", та припинити його повноваження з підстав неналежного виконання обов'язків у ліквідаційній процедурі.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.12.2010 р., залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.01.2011 р., у задоволенні зазначеної скарги відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2011 р. вказані судові рішення скасовано, справу в частині розгляду скарги на дії ліквідатора передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи ухвалою господарського суду Харківської області від 21.06.2011 р. (суддя Дзюба О.А.) відмовлено скаржнику у задоволенні скарги на дії ліквідатора в повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2011 р. (судді: Шевель О.В. –головуючий, Бородіна Л.І., Хачатрян В.С.) вказану ухвалу залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та задовольнити скаргу на дії ліквідатора.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема: ст.ст. 3-1, 14, 30 Закону про банкрутство, ст. 9 Закону України "Про іпотеку" та ст.ст. 32, 33, 41 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій при новому розгляді справи не виконали обов'язкові вказівки Вищого господарського суду України, що призвело до прийняття незаконних рішень.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Статтею 11112 ГПК України (1798-12) встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Направляючи справу у частині розгляду скарги на дії ліквідатора на новий розгляд, Вищий господарський суд України у постанові від 16.03.2011 р. вказав на необхідність перевірки правомірності дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, а саме дотримання ним порядку розгляду грошових вимог заставного кредитора та реалізації майна банкрута.

Проте, суди попередніх інстанцій, ігноруючи обов'язкові вказівки суду касаційної інстанції, не надали правової оцінки обставинам, зазначеним судом касаційної інстанції.

У той же час, як вбачається, реалізоване ліквідатором нерухоме майно –нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 до визнання боржника банкрутом перебувало у іпотеці ПАТ "Укрсоцбанк" на підставі договорів іпотеки від 13.08.2008 р. №805/13/18-5/8-649 та від 12.09.2008 р. №805/6/18/8-126.

При цьому спірне майно забезпечувало зобов'язання боржника, які не пов'язані зі здійсненням ним підприємницької діяльності.

У зв'язку з чим відповідно до ч. 2 ст. 47 Закону про банкрутство скаржник у встановленому порядку заявив свої грошові вимоги до боржника, які складають понад 10 мільйонів гривень.

Однак, у матеріалах справи відсутні відомості стосовно розгляду ліквідатором вказаних грошових вимог на момент здійснення реалізації спірного майна банкрута.

Тобто, у порушення вимог Закону про банкрутство, ліквідатор приступив до реалізації майна боржника, яке перебувало у заставі, не розглянувши у встановленому порядку (шляхом надсилання відповідного письмового повідомлення) грошові вимоги заставного кредитора, на задоволення яких повинні бути направлені кошти, отримані від реалізації цього майна (ст. 26 Закону про банкрутство).

Частиною 1 статті 30 Закону про банкрутство передбачено, що інвентаризація та оцінка майна банкрута передує продажу такого майна.

Проте, інвентаризація майна банкрута ліквідатором проведена взагалі не була.

Що стосується оцінки майна, то згідно експертного висновку, складеного у лютому 2009 року (а.с. 117-118, том 6), загальна вартість спірного майна банкрута становила 3 619 710 грн.

У той же час згідно проведених на замовлення ліквідатора у лютому 2010 року експертних висновків (а.с. 44-49, том 6) загальна вартість цього ж майна становила лише 451 610 грн. При цьому вказані висновки не містять жодних відомостей про те, чим обумовлено зменшення ринкової вартості майна боржника за один рік майже у 10 разів.

Викладене свідчить про те, що реалізація майна банкрута була здійснена у порушення вимог Закону про банкрутство (2343-12) , без попереднього формування пасиву боржника, без проведення інвентаризації та за суттєво заниженою ціною, що завдало значних збитків кредиторам та боржнику.

Відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону про банкрутство при реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про неналежне виконанням ліквідатором банкрута покладених на нього Законом про банкрутство (2343-12) обов'язків.

Однак суди попередніх інстанцій на вказане уваги не звернули, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про необґрунтованість поданої скарги на дії ліквідатора щодо неналежного виконання обов'язків у ліквідаційній процедурі.

При цьому колегія суддів зауважує, що оскільки провадження у даній справі здійснюється за особливою процедурою банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина (ст.ст. 47-49 Закону про банкрутство), яка не передбачає створення комітету кредиторів, то реалізація майна боржника, яке перебувало у заставі, повинна відбуватися за обов'язковою участю заставного кредитора шляхом узгодження з останнім умов реалізації такого майна.

Допущені істотні порушення норм процесуального права є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. У зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про застосування повноважень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 1119 ГПК України, та прийняття нового рішення про задоволення скарги в частині припинення повноважень ліквідатора банкрута –арбітражного керуючого Шинкарчука А.В.

Решта вимог скарги ПАТ "Укрсоцбанк" щодо виключення майна з ліквідаційної маси задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що норми Закону про банкрутство не передбачають можливості виключення належного боржнику майна з ліквідаційної маси, окрім майна, вказаного у ч. 8 ст. 47 Закону про банкрутство.

На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 31, 26, 30, 47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1. Касаційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Харківської області від 21.06.2011 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2011 р. у справі № Б-39/08-09 скасувати.

3. Прийняти нове рішення (ухвалу). Скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" на дії ліквідатора задовольнити частково. Припинити повноваження ліквідатора ФОП ОСОБА_1. арбітражного керуючого Шинкарчука А.В.