Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІСАВА" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Красненський комбінат хлібопродуктів" про стягнення 104970,06грн., які сплачені як попередня оплата за надані в майбутньому послуги.

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.06.2011 року (суддя Сухович Ю.О.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2011 року (головуючий суддя Скрипчук О.С., судді Дубник О.П., Кордюк Г.Т.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІСАВА" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

На думку заявника посилання судів на те, що в рахунку зазначено об’єм та характер робіт є помилковим, оскільки виставлені в рахунку об’єми робіт на суму 95641,60 грн., а перераховано ТОВ "ВІСАВА" суму 104970,06 грн.

Доповідач Волковицька Н.О.

Також заявник зазначає, що рахунок –фактура виставлений до оплати, не містить відомостей про те, згідно якого договору виставлений даний рахунок, а ціна, викладена в ньому, не відповідає погодженому сторонами тарифу.

Крім того, заявник посилається на відсутність в матеріалах справи акта приймання –передачі виконаних робіт, як передбачено пунктом 2.2 договору.

Також заявник звертає увагу суду на те, що судами не враховано пункт 2.5 договору, яким передбачено, що при розвантаженні вагонів, зважуванні та навантаженні автотранспорту обов’язкова присутність представника зі сторони замовника. ТОВ "ВІСАВА" не направляло свого представника для участі в розвантаженні та навантаженні зерна.

Від Відкритого акціонерного товариства "Красненський комбінат хлібопродуктів" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю –доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій 21.10.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІСАВА" (замовник) та Відкритим акціонерним товариством "Красненський комбінат хлібопродуктів" (виконавець) було укладено договір транспортно-транзитних послуг № 1. Згідно умов договору виконавець за дорученням замовника зобов'язався надати послуги, у відповідності до умов даного договору, а замовник - прийняти ці послуги та оплатити їх.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 договору, після завершення виконання робіт в повному обсязі сторони підписують акт здачі-приймання виконаних робіт, який є невід'ємною частиною даного договору. За відсутності впродовж п'яти робочих днів письмового пояснення замовника про причини не підписання акта, робота вважається прийнятою без зауважень.

Відповідно до пункту 2.5 договору при розвантаженні вагонів, зважуванні та навантаженні автотранспорту обов'язкова присутність представника зі сторони замовника.

Згідно пункту 3.1 договору вартість послуг становить: розвантаження вагонів -15,00грн. за одну тонну зерна в т.ч. ПДВ; навантаження на автотранспорт -18,00грн., в т.ч. ПДВ.

Судами встановлено, що 27.10.2010 року відповідач виставив позивачу рахунок №СФ-00615 про оплату послуг на суму 95641,60 грн., який був оплачений позивачем на суму 104970,06 грн. (платіжні доручення № 59 від 29.10.2010 року на суму 80000,00 грн.; № 91 від 15.11.2010 року на суму 10000,00 грн. та квитанція від 26.10.2010 року на суму 14970,06 грн.).

Позивач, вважаючи, що відповідачем послуги не були надані на підставі частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України надіслав вимогу № 24/1-03 від 24.03.2011 року про повернення грошових коштів, які сплачені як аванс за надані в майбутньому послуги. Вказана вимога залишена без відповіді та належного реагування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що згідно статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарських зобов’язань, зокрема, є договори, інші правочини, інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України (435-15) , іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Судом встановлено, що 21.10.2010 року між сторонами було укладено договір № 1 про надання транспортно-транзитних послуг,за умовами якого відповідач зобов'язався за завданням позивача надавати за оплату такі послуги перевантаження 45-ти вагонів зерна: розвантаження вагонів та навантаження на автотранспорт.

Пунктом 3.3 договору сторони погодили, що підставою для оплати є рахунок, який складається виконавцем на основі акта про фактично виконані за звітний період послуги. Рахунок-фактура подається замовнику у термін до десяти днів після надання послуг. Термін оплати своєчасно наданого рахунку до 10-ти днів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем згідно умов договору було виставлено позивачу рахунок-фактура № СФ-000615 від 27.10.2010 року на суму 95641,60 грн., в якому було вказано об'єм та характер робіт (розвантаження вагонів та навантаження на автотранспорт).

Пізніше позивачем було перераховано на рахунок відповідача 104970,06 грн. за отримані послуги.

Факт оплати позивачем за отримані послуги, згідно договору, підтверджується платіжними дорученнями № 59 від 29.10.2010 року на суму 80000,00 грн., № 91 від 15.11.2010 року на суму 10000,00 грн., в яких в графі призначення платежу зазначено "за послуги відвантаження зерна, згідно рахунку-фактури від 27.10.2010 року № СФ-000615" та квитанцією від 26.10.2010 року на суму 14970,06 грн., у якій в графі призначення платежу зазначено "за надані послуги згідно договору №1 від 21.10.2010 року".

Дії вчинені позивачем, а саме оплата послуг з посиланням на рахунок-фактуру № СФ-000614 від 27.10.2010 року, в якому вказано характер та об'єм виконаних робіт судами визнані такими, що підтверджують факт надання таких послуг, а тому відсутність акта здачі-приймання виконаних робіт не може бути доказом ненадання таких послуг. Твердження позивача, що сплачена ним сума в розмірі 104970,06грн. була попередньою оплатою за надані в майбутньому послуги не підтверджена матеріалами справи.

Оскільки відповідач не довів, що сплачена ним сума в розмірі 104970,06 грн. є попередньою оплатою за надані в майбутньому послуги і не спростував факту подання послуг відповідачем, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Рішення господарського Львівської області від 15.06.2011 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2011 року у справі №5015/2157/11 господарського суду Львівської області залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІСАВА" залишити без задоволення.