Вищий господарський суд у складі колегії суддів:

представники сторін не з'явились,

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.05.2011 р. у справі №4/98/10, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2011 р., задоволено у повному обсязі позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Комиш-зорянський елеватор" (далі –ВАТ "Комиш-зорянський елеватор") до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (далі –підприємець ОСОБА_1) про стягнення заборгованості в сумі 188.938,27 грн., з яких: борг за договором оренди б/н від 05.09.2008 р. за період з вересня 2008 року по березень 2011 року в сумі 171.116,38 грн. та неустойка (пеня) в сумі 17.821,89 грн.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у позові повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, зокрема ст.ст. 32, 43 ГПК України та ч. 6 ст. 762 ЦК України.

Скаржник стверджує, що у судів попередніх інстанцій не було підстав для стягнення з відповідача орендної плати, оскільки останній фактично не користувався об'єктом оренди через перешкоди, створені позивачем, а відповідно до п. 4.2 укладеного між сторонами договору орендна плата сплачується орендарем лише за фактичне використання об'єкта оренди.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте вони в судове засідання не з’явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов’язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності зазначених представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили наступне.

Між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір оренди б/н від 05.09.2008 р., за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне володіння і користування нежитлову будівлю їдальні Г-2 (2-х поверхову), загальною площею 1509,5 кв. м, розташовану у виробничому комплексі Мелітопольського консервного заводу, що включає у себе 179/200 будівель і споруд, розташованих по АДРЕСА_1, з метою виробництва харчових продуктів.

Об’єкт оренди передано відповідачу згідно з актом приймання-передачі до договору оренди б/н від 05.09.2008 р.

Пунктом 3.1 договору оренди б/н від 05.09.2008 р. сторони узгодили, що строк оренди становить 2 роки 11 місяців з моменту прийняття об’єкта оренди за актом приймання-передачі.

Пунктом 4.1 договору оренди б/н від 05.09.2008 р. сторони визначили, що розмір щомісячної орендної плати за об’єкт оренди становить 10.000,00 грн., яка сплачується відповідачем за фактичне користування об’єктом оренди в безготівковій формі на поточний рахунок позивача або в касу позивача не пізніше 5-го числа кожного місяця наперед за поточний місяць (пункт 4.2 договору).

За спірний період з вересня 2008 року по березень 2011 року відповідачу була нарахована орендна плата в сумі 300.000,00 грн., з яких відповідачем сплачено 128.883,62 грн.

У зв’язку з цим у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем з орендної плати в сумі 171.116,38 грн. за спірний період з вересня 2008 року по березень 2011 року, яку позивач просить стягнути.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинно виконуватися належним чином відповідно умовам договору та у встановлений строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Скаржник вважає, що у нього не виникло обов’язку з оплати заборгованості в сумі 171.116,38 грн. за спірний період з вересня 2008 року по березень 2011 року через те, що він фактично не використовував спірне приміщення у своїй підприємницькій діяльності, оскільки не мав до нього доступу. У цьому зв’язку, як стверджує скаржник в касаційній скарзі, він 05.09.2008 р. надіслав позивачу лист про розірвання договору оренди б/н від 05.09.2008 р. та 07.01.2011 р. направив на адресу позивача заяву про розірвання даного договору, які залишились без відповіді. При цьому скаржник вважає, що у разі неможливості його доступу до орендованого майна підлягає застосовуванню п. 4.2 договору оренди б/н від 05.09.2008 р., яким передбачено, що сплата орендної плати сплачується орендатором за фактичне використання майна.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.03.2011 р. у справі №32/5009/653/11 за позовом підприємця ОСОБА_1 до ВАТ "Комиш-зорянський елеватор" про розірвання договору оренди б/н від 05.09.2008 р. встановлено, що даний договір розірвано у двохсторонньому порядку з 16.03.2011 р.

Таким чином, правовідносини сторін у справі щодо оренди нежитлової будівлі їдальні Г-2 (двохповерхової) загальною площею 1.509,5 кв. м, розташованої у виробничому комплексі Мелітопольського консервного заводу по АДРЕСА_1, тривали у період з вересня 2008 року по березень 2011 року.

Колегія суддів враховує, що згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач не довів належними та допустимими доказами ані суду першої, ані апеляційному суду факту того, що він був позбавлений права користуватися орендованим майном. Місцевий та апеляційний суд відзначили, що відповідач не звертався до суду з позовом про спонукання позивача до виконання умов договору оренди б/н від 05.09.2008 р. в частині виконання орендодавцем своїх зобов’язань за даним договором або з позовом про розірвання договору з підстав неналежного виконання позивачем своїх зобов’язань за договором. Не звертався відповідач до правоохоронних органів з заявою щодо перешкоди з боку позивача до користування орендованим майном тощо.

Місцевий та апеляційний господарські суди також встановили, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.02.2011 р. у справі № 7/1/11 за позовом підприємця ОСОБА_1 до ВАТ "Комиш-зорянський елеватор" про визнання недійсним договору оренди б/н від 05.09.2008 р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2011 р., відмовлено у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивачем не доведено жодної належної підстави для визнання договору недійсним.

Виходячи з положень ст. 231 ГК України, п. 7.2 Договору місцевий та апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку, що крім суми основної заборгованості з відповідача підлягає стягненню 17.821,89 грн. пені, оскільки вказана сума нарахована правомірно в межах позовних вимог.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають положенням чинного законодавства, а вищевикладені доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

Касаційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 18.05.2011 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2011 р. у справі № 4/98/10 –без змін.