Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

суддів Бондаря С.В. Кондратової І.Д.

У лютому 2011 р. позивач звернувся в суд з позовом про врегулювання розбіжностей, які виникли між сторонами щодо редакції пунктів 3.6, 3.7, 3.9 про укладенні договору на надання послуг з питного водопостачання і водовідведення № 980 від 01.01.2001 р. та просив їх викласти в його редакції.

Рішенням господарського суду Донецької області від 04.05.2011р. (суддя Забарющий М.І.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.08.2011 р. (головуючий –Приходько І.В., судді –Донець О.Є., Ломовцева Н.В.), позов задоволено частково.

Пункт 3.6, абзаци 1-й, 3-й та 4-й п.3.7 та п.3.9 договору № 980 про надання послуг з питного водопостачання та водовідведення від 01 січня 2011р. прийнято в редакції комунального підприємства "Компанія"Вода Донбасу", викладеній безпосередньо в тексті цього договору.

Другий абзац п.3.7 договору № 980 про надання послуг з питного водопостачання та водовідведення від 01 січня 2011р. прийнято в наступній редакції:"Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку."

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.08.2011 р. та постановити нове рішення, в якому зазначити про те, що днем укладення договору є 01.01.2011 р.

Відповідач в своїй касаційній скарзі також посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове, яким спірні пункти договору викласти в його редакції.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, пунктом 4.1. Статуту відповідача передбачено, що він є балансоутримувачем житлового фонду та соцкультоб’єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Горлівки.

Пунктом 1 рішення виконкому Горлівської міської ради від 04.08.2010р. № 822 "Про визначення виконавців послуг у житловому фонді міста Горлівки" виконавцем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у комунальному житловому фонді, утримання якого здійснюється підприємством недержавної форми власності чи комунальним підприємством визначено КП "Міська служба єдиного замовника" і відповідне комунальне підприємство.

Статтею 19 Закону України"Про питну воду та питне водопостачання" встановлено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з підприємствами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов’язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що згідно ст. 1, п.1 ч.1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", виконавець - це суб’єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а тому позивач обгрнутовано надіслав відповідачу, як виконавцю послуг, два примірники проекту договору № 980 про надання послуг з питного водопостачання та водовідведення від 01.01.2011р., які відповідач підписав з протоколом розбіжностей і направив позивачу

Сторони підписали між собою протокол узгодження розбіжностей, в якому дійшли згоди, щодо п.2.2.6, п.2.2.8, п.2.2.12, п.2.3 та п.3.3 договору. Стосовно редакції пунктів 3.6, 3.7, п.3.9 сторони згоди не дійшли і позивач згідно ч.7 ст. 181 ГК України 28.02.2011р. звернувся за вирішенням спору до суду

Відповідач наполягав на виключенні з тексту п.3.6. договору 2-го абзацу який передбачає його обов’язок до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплатити на розрахунковий рахунок виробника вартість питної води, обсяги якої визначені затвердженими індивідуальними технологічними нормативами використання питної води на утримання багатоквартирного житлового фонду, який обслуговується за цим договором, посилаючись на те, що він не є житлово-комунальним підприємством, яке утримує будинок.

Пунктом 1.3. договору, щодо тексту якого між сторонами не було розбіжностей, передбачено, що виконавець забезпечує розподіл питної води, яка подається виробником, всередині будинку, виконуючи при цьому техобслуговування внутрішньобудинкових мереж і обладнання у відповідності з Правилами утримання жилих будинків та прибудинкоивх територій № 76, тобто відповідач фактично підтвердив те, що його діяльність пов’язана з утриманням будинків, відповідає п.5.2. його статуту і п.1 рішення виконкому № 822 та підпадає під визначення поняття "виконавець", наведене у ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" .

Визначивши відповідача виконавцем послуг, виконком Горлівської міської ради зобов’язав відповідача виконувати діяльність з утримання будинків. Відсутність затверджених індивідуальних технологічних нормативів використання питної води (далі - ІТНВПВ) не є підставою для відмови позивачу у вкладенні п.3.6. договору № 980 приймається в редакції позивача.

З цих же підстав перший абзац п.3.7. договору суд виклав в редакції позивача.

Другий абзац п.3.7. договору суд виклав в редакції, яка відповідає 2-му реченню 1-го абзацу п.11 Правил № 630 (630-2005-п) , а саме: "Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку."

Третій абзац п.3.7. договору суд виклав в редакції позивача, оскільки без затверджених ІТНВПВ неможливо вирахувати, який обсяг води необхідно розподіляти між мешканцями будинку, в квартирі яких не встановлені прилади обліку води.

Четвертий абзац п.3.7. договору суд виклав в редакції позивача, оскільки у цьому абзаці врегульовано питання, оплати обсягу води, як різниці між показами загальнобудинкового приладу обліку і розподіленим згідно попередніх абзаців пункту обсягів води.

Пункт 3.9. договору суд виклав в редакції позивача, враховуючи приписи п.2.5 рішення виконкому Горлівської міської ради № 1328 від 15.12.2004р."Про заходи щодо зниження втрат питної води, обліку водопостачання, цілості водопровідних та каналізаційних мереж".

Доводи касаційної скарги відповідача висновків суду не спростовують і підстав для її задоволення не вбачається.

Також не підлягає задоволенню касаційна скарга позивача щодо встановлення днем укладення договору 01.01.2001 р, адже згідно ч.2 ст. 187 ГК України день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Оскільки пункти договору, щодо яких сторонами не було досягнуто згоди, є його істотними умовами, бо регулюють питання визначення обсягу води, що поставляється, та, відповідно її ціни, то до набрання рішенням законної сили відповідно до ч.2 ст. 180 ГК України договір не був укладений і у суду відсутні правові підстави зазначати часом його укладення 01.01.2011 р.

Враховуючи викладене, підстав для скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

касаційні скарги комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" в особі Горлівського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, комунального підприємства "Міська служба єдиного замовника" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 04 травня 2011 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02 серпня 2011 р. у справі за № 23/27пд –без змін.