Вищий господарський суд України в складі колегії

Рішенням господарського суду м. Києва від 27.04.2011 року (суддя Джарти В.В.) позов задоволено.

Визнано недійсними з моменту укладення договір від 19.01.2010 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус" (01042, м. Київ, бул. Дружби Народів, 9, код 34937363) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Б.Р.К" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, код 35648120) купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, площею 0,4000 га, кадастровий номер 8000000000:66:099:0075 для будівництва та експлуатації приміщень торговельно -офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на просп. Броварському у Дніпровському районі міста Києва, який посвідчений приватним нотаріусом 19.01.2010 та зареєстрований за№ 59.

Визнано недійсними з моменту укладення договір від 23.02.2010 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Б.Р.К" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, код 35648120) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діместіон" (01024, м. Київ, вул. Богомольця, 7/14, код 37000755) купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, площею 0,4000 га, кадастровий номер 8000000000:66:099:0075 для будівництва та експлуатації приміщень торговельно -офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на просп. Броварському у Дніпровському районі міста Києва, який посвідчений приватним нотаріусом 23.02.2010 та зареєстрований за № 744.

Визнано недійсним з моменту видачі державний акт серія ЯЖ № 039265 виданий

29.12.2009 року Товариству з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус" на

право власності на земельну ділянку несільськогосподарського призначення, площею

0,4000 га, кадастровий номер 8000000000:66:099:0075.

Суд дійшов висновку, що укладаючи договір від 19.01.2010 купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус" не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки набуло право власності на земельну ділянку на підставі судового рішення, яке в подальшому скасовано; укладаючи договір від 23.02.2010 купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення Товариство з обмеженою відповідальністю "Б.Р.К." не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки набуло право власності на земельну ділянку на підставі договору від 19.01.2010 купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, який визнаний недійсним.

Вимоги щодо визнання недійсним державного акту серія ЯЖ № 039265 виданий 29.12.2009 року Товариству з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус" підлягають задоволенню з огляду на те, що судове рішення, яке було підставою для його видачі, скасовано.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2011 року (судді: Лобань О.І., Ткаченко Б.О., Федорчук Р.В.) рішення господарського суду м. Києва від 27.04.2011 року залишено без зміни.

ТОВ "Діместіон" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити.

Скаржник доводить, що є добросовісним набувачем за оспорюваним договором та вважає, що висновки судів невірні, оскільки не враховують, що позивач не є власником земельних ділянок, щодо яких укладені оспорювані договори та ним неправомірно обрано спосіб захисту порушеного права шляхом визнання договору недійсним; судами не застосовано ст.ст. 387, 388 ЦК України, не враховано роз'яснення п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , згідно якого позов власника майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину, задоволенню не підлягає. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову.

ТОВ "Б.Р.К." в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити.

Скаржник доводить, що є добросовісним набувачем за оспорюваним договором та вважає, що позивач, не будучи власником земельних ділянок та стороною відповідних договорів, неправомірно обрав спосіб захисту порушеного права шляхом визнання договору недійсним; судами не застосовано ст.ст. 387, 388 ЦК України, не враховано роз'яснення п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , згідно якого позов власника майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину, задоволенню не підлягає. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову.

В судовому засіданні 11.10.2011 р. оголошено перерву до 18.10.2010 р.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційних скарг, вважає, що скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом спору є законність договору від 19.01.2010 р. купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, площею 0,4000 га, кадастровий номер 8000000000:66:099:0075, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус" (01042, м. Київ, бул. Дружби Народів, 9, код 34937363) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Б.Р.К" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, код 35648120); договору від 23.02.2010 р. купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, площею 0,4000 га, кадастровий номер 8000000000:66:099:0075, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Б.Р.К" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, код 35648120) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діместіон" (01024, м. Київ, вул. Богомольця, 7/14, код 37000755).

Судом встановлено, що ТОВ "Проектна компанія "Ярус"набуло права власності на земельну ділянку, місце розташування якої на просп. Броварському у Дніпровському районі міста Києва площею 4000 кв.м, кадастровий номер 8 000 000 000:66:099:0075, на підставі рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2009 року у справі № 44/597, згідно якого вирішено: вважати укладеним договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень торговельно-офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури на просп. Броварському у Дніпровському районі м. Києва між ТОВ "Проектна компанія "Ярус"та Київською міською радою в редакції, яка підписана ТОВ "Проектна компанія "Ярус", з моменту набрання законної сили судового рішення на умовах, визначених договором, які викладені у резолютивній частині рішення.

В подальшому ТОВ "Проектна компанія "Ярус" здійснило продаж спірної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.01.2010 р. з ТОВ "Б.Р.К."; ТОВ "Б.Р.К."в свою чергу укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 23.02.2010 р. з ТОВ "Діместіон". Пленум Верховного Суду України в постанові від 28.04.1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Крім того, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, необхідно правильно визначити момент вчинення правочину (ст. ст. 205- 210, 640 Цивільного кодексу України (постова Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 (v0009700-09) ).

Судом встановлено, що згідно з постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2010 року по справі № 44/597 рішення рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2009 року скасовано, в позові відмовлено.

Будь-які договірні відносини між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус" відносно спірної земельної ділянки відсутні.

Згідно з ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Частиною 1 статті 215 Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього кодексу.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків, що оскільки договір від 19.01.2010 року зі сторони ТОВ "Проектна компанія "Ярус"був укладений не власником, так як право власності набуто на підставі договору укладеного за судовим рішенням, яке в подальшому скасовано, тому такий договір підлягає визнанню недійсним; зазначене стосується і договору від 23.02.2010 р., який також укладено зі сторони власника особою, яка не мала прав власника.

Отже, посилання касаторів на порушення спірних правовідносин з огляду на вимоги п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 (v0009700-09) є неправомірними.

У відповідності до ч. З ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку по справі та зазначив, що позовні вимоги про визнання недійсним договору від 19.01.2010 року є такими, що підлягають задоволенню. Крім того, як правильно вказав суд першої інстанції, оскільки судом встановлена недійсність договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.01.2010 року з моменту його вчинення та відсутність у відповідача прав власника та відповідно прав продавця спірної земельної ділянки, то ТОВ "Б.Р.К."не може набути право власності на спірну земельну ділянку за договором від 19.01.2010 року.

До того ж, оскільки договір від 23.02.2010 року зі сторони продавця був укладений ТОВ "Б.Р.К.", яке не набуло прав власника для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки правомірно, то такий договір також підлягає визнанню недійсним в судовому порядку з моменту його вчинення. Отже, суд першої інстанції також правомірно задовольнив в цій частині позовні вимоги про визнання недійсним договору від 23.02.2010 року.

У відповідності до ч.2 ст. 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Відповідно до положень ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним, оскільки відсутні правові підстави для видачі такого акту.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, оскільки державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 039265, виданий ТОВ "Проектна організація "Ярус"на підставі рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2009року у справі № 44/597, яке було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2010 року, як таке що прийняте з порушеннями чинного законодавства України, а відмітки зроблені на ньому на підставі договорів купівлі-продажу від 19.01.2010 року та від 23.02.2010 року, які судом визнані недійсними, то вимоги щодо визнання недійсним зазначеного акта з відповідними відмітками підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Відповідно до ч.2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи про не застосування судом норм матеріального права, що регулюють правовідносини щодо захисту права власності, а саме витребування майна від добросовісного набувача, встановлених обставин щодо скасування судового рішення як підстави набуття права на майно, не спростовують, а відтак наявності правових підстав для визнання договору недійсним, зводяться до вимоги встановити інші обставини, що повязані з наявністю підстав для витребування майна, здійснити відмінну від суду першої та апеляційної інстанції оцінку доказів, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, тому до уваги не приймаються.

Касаційна інстанція в межах вимог касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права до встановлених обставин справи, підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування норм права не вбачає.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ,

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2011 року та рішення господарського суду м. Києва від 27.04.2011 року у справі № 56/68 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційні скарги –без задоволення.