Постановою господарського суду Донецької області від 17.03.2011 року (суддя Тарапата С. С.) визнано боржника –ТОВ "Група компаній "Анкор", м. Донецьк банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Медіну Л. П. та зобов'язано його у п’ятиденний строк подати до офіційних друкованих органів оголошення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Не погодившись із прийнятою постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Донецька (далі - скаржник) звернулась до Донецького апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати постанову господарського суду Донецької області від 29.04.2011 року та направити справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 13.07.2011 року. (головуючий суддя: Запорощенко М. Д., судді: Дучал Н. М., Калантай М. В.) апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька припинено.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду апеляційної інстанції, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 13.07.2011 року по справі №27/37б, та передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Пункт 8 частини 3 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Таким чином, Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Відтак, в силу особливостей справи про банкрутство (ст. 41 ГПК України), коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, діючим законодавством звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Тому, оскаржувати судові рішення у справі про банкрутство можуть тільки учасники справи про банкрутство.

У відповідності до абз. 22 ст. 1 Закону про банкрутство учасниками провадження у справі про банкрутство визнано таких осіб: сторони (кредитори, боржник), арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.

Необхідно зазначити, що особа, яка має грошові вимоги до боржника, набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство, а саме кредитора, лише у разі подання у встановленому порядку заяви з грошовими вимогами до боржника. Тільки після цього така особа має процесуальне право на оскарження процесуальних документів у справі про банкрутство.

Враховуючи вищезазначене колегія дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції, правомірно та обґрунтовано дійшов до висновку про те, що Державна податкова інспекції у Ленінському районі м. Донецька не являється кредитором у справі про банкрутство ТОВ "Група компаній "Анкор", м. Донецьк, так як скаржником не надано доказів вимог до боржника, тому скаржник не має статусу сторони у справі, та не має право на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України ухвала Донецького апеляційного господарського суду від 13.07.2011 року ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, відповідає нормам процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції, у зв’язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 13.07.2011 року у справі № 27/37б залишити без задоволення.