Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Закрите акціонерне товариство "Екостандарт" м. Київ звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс" м. Київ про стягнення 790710грн.33коп. заборгованості за спожиту теплову енергію.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.02.2011 року за клопотанням представника відповідача залучено до участі у справі Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.03.2011 року у справі №17/30 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс" на користь Закритого акціонерного товариства "Екостандарт" 194776грн.90коп. основного боргу та 1947грн.77коп. витрат по оплаті державного мита. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення вмотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.08.2004 р. № 420099 в результаті чого, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 194776грн.90коп. за теплову енергію, яка в силу умов договору та положень законодавства має бути стягнута з відповідача.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2011 року рішення місцевого господарського суду міста Києва залишено без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Екостандарт" м. Київ звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та направити справу №17/30 на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник зазначив, що судом дано неправильну оцінку обставинам справи, що унеможливило встановлення фактичних даних, що мають значення для правильного вирішення справи. Зазначає, що сума яка сплачена відповідачем включає в себе 5,5%, які третя особа перераховує іншим організаціям, в тому числі 1,5% - послуги Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр".

20.09.2011р. на адресу Вищого господарського суду надійшов відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс" вважає постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2011р. та рішення господарського суду м. Києва від 09.03.2011р. законними та обґрунтованими, просить суд відмовити у задоволені касаційної скарги позивача.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.08.2004р. між Закритим акціонерним товариством "Енергогенеруюча компанія "Укр-Кан Пауер", правонаступником якого є Закрите акціонерне товариство "Екостандарт" (енергопостачальною організацією), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс" (ЖРЕО - 401) укладено договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води (далі –Договір).

За умовами Договору визначено, що позивач зобов’язався виробляти, систематично поставляти та передавати у власність відповідачеві теплову енергію у вигляді гарячої води до належних відповідачу будинків згідно додатку 3 до Договору у період з 01.08.2004р. по 31.07.2005р. в обсязі 75408,6 Гкал, з максимальним тепловим навантаженням 25,710 гкал/год., а відповідач зобов’язався приймати теплову енергію та своєчасно здійснювати оплату за неї на умовах даного Договору.

У пункті 10.1 Договору визначений строк його дії, який встановлений з 01.08.2004р. по 2005р. та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо жодна зі сторін не пізніше, ніж за місяць до його закінчення не заявить іншій стороні протилежне. В частині розрахунків дія договору триває до повного їх завершення.

Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази припинення дії договору від 01.08.2004р.

Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

На підставі даного договору за листопад 2010р. позивач поставив, а відповідач отримав теплову енергію на загальну суму 804410грн.33коп., що підтверджується розрахунком суми основного боргу, табуляграмами, які наявні в матеріалах справи.

При цьому, згідно листа КП "Головний інформаційно-обчислювальний центр" №344-14 від 11.01.2011, листа Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації міста Києва №37108-267 від 12.01.2011р. за спірним договором в листопаді 2010 року, відповідачем сплачено за одержану теплову енергію 609633грн.43коп. (595933грн.43коп.+13700грн.)

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, та з огляду на те, що згідно умов договору платежі, які надійшли від відповідача у листопаді є поточними, та не можуть зараховуватись у попередні періоди, а тому з урахуванням часткової оплати заборгованості з відповідача стягнуто заборгованість у сумі 194776грн.90коп. (804410грн.33коп.-609633грн.43коп.).

При цьому, стягуючи з відповідача суму заборгованості за спірним договором за одержану в листопаді 2010 року теплову енергію у розмірі 194776грн.90коп., ні місцевий господарським судом, ні апеляційним не враховано наступне.

У листі КП "Головний інформаційно-обчислювальний центр" №344-14 від 11.01.2011р. міститься інформація щодо сплати та зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача за опалення та підігрів холодної води, сплачених мешканцями ТОВ "Україна Житло-Сервіс" у листопаді 2010р. Проте, сума сплачених та зарахованих грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача відрізняються одна від одної.

Також, у додатку до пояснень Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" №б/н від 21.02.2011р. щодо сплати та зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача за опалення та підігрів холодної води, сплачених мешканцями ТОВ "Україна Житло-Сервіс" у листопаді 2010р. вказано "зараховано на розрахунковий рахунок ЗАТ "Екостандарт" (за виключеням 5,5%)".

Виходячи з вищевикладеного, сума сплачених відповідачем грошових коштів відрізняється від суми зарахованих грошових коштів на рахунок позивача. Проте, суди не дослідили з чого складаються вищезазначені суми та яке правове обґрунтування відрахування від сплачених грошових коштів Товариством з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс" та зарахуванням на розрахунковий рахунок ЗАТ "Екостандарт" останніх за виключенням 5,5%.

Однак, стягуючи з відповідача заборгованість за спожиту теплову енергію за липень 2010р. суди не перевірили обґрунтованості розрахунку суми заборгованості відповідача за договором на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води №420099 від 01.08.2004р.

Статтею 47 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Проте, розглядаючи вказаний спір, суди обох інстанцій на вказане уваги не звернули, неповно з’ясували обставин справи, що привело до прийняття рішень, які не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

Згідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.

Враховуючи межі перегляду в касаційній інстанції, які передбачені ч. 2 статті 111-7 ГПК України, судова колегія приходить до висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2011 року та рішення господарського суду м.Києва від 14.03.2011 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

Статтею 47 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

Проте, розглядаючи вказаний спір, суди обох інстанцій на вказане уваги не звернули, неповно з’ясували обставин справи, що привело до прийняття рішень, які не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, ретельно з’ясувати вимоги позивача і заперечення відповідача, всім доказам дати оцінку в їх сукупності і відповідно до вимог закону і обставин справи вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111- 12, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Екостандарт" м. Київ на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2011 р. та на рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2011р. - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2011р. та рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2011р. - скасувати.

Справу №17/30 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.