Рішенням господарського суду м. Києва від 05.05.2011 року у справі № 26/139 (суддя Пінчук В.І.) позов Публічного акціонерного товариства "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 17 675 959,59 грн. задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" 13 793 166,48 грн. боргу за спожиту активну електричну енергію, 1 183,38 грн. боргу за спожиту реактивну електричну енергію, 566 877,65 грн. пені, 109 714,28 грн. 3% річних, 282 750,75 грн. збитків від інфляції, 25 494,67 грн. державного мита та 235,95 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2011 року у справі № 26/139 (судді Ткаченко Б.О., Лобань О.І., Федорчук Р.В.) рішення господарського суду м. Києва від 05.05.2011 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ПАТ "АК"Київводоканал" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 29.12.1990 р. між Підприємством "Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго", яке відповідно до наказів Міністерства енергетики та електрифікації України від 17.02.1995 р. № 31, 31.08.1995 р. № 177 та від 29.09.1995 р. № 176 реорганізоване у філіал Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі по тексту–Позивач, Постачальник) та Підприємством по експлуатації артезіанських свердловин та насосних водопровідних станцій, яке відповідно до наказу ВАТ АК "Київводоканал" від 18.12.2001 № 207 було ліквідовано шляхом приєднання до департаменту експлуатації водопровідного господарства ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі по тексту–Відповідач, Споживач) укладено договір № 1 на використання електричної енергії.

Згідно умов вказаного договору №1 від 29.12.1990 року позивач –ПАТ "Київенерго" відпускає відповідачу –ПАТ АК "Київводоканал" електричну енергію, а останній зобов’язується оплачувати використану енергію своєчасно та в повному обсязі.

В подальшому, 17.08.2004 р. між позивачем та відповідачем укладена додаткова угода № 1 до договору № 1 від 29.12.1990 р. про постачання електричної енергії, відповідно до якої сторони внесли зміни в зазначеній договір, вилучивши п. 7, як такий що не відповідає вимогам Правил користування електричною енергією у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22.08.2002 № 928 (z0903-02) .

В п. 2 додаткової угоди сторони узгодили, що порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників визначатиметься додатком № 2Г до договору № 1 від 29.12.1990 р.

Відповідно до п. 4 вказаного додатку, відповідач зобов’язався щомісяця 30 числа направляти свого представника до позивача, для надання звіту за використану електроенергію та отримання розрахункових документів, які видаються на основі наданих звітів про використану електричну енергію за розрахунковий період із зазначенням дати надання звіту та дати отримання рахунку на сплату.

Суди зазначили, що як видно з матеріалів справи, 21.12.2009 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода до договору № 1 від 29.12.1990 р., відповідно до якої спірний договір викладений у новій редакції.

Згідно п. 2 додаткової угоди від 21.12.2009 р. всі додатки до договору № 1 від 29.12.1990 р. укладені до моменту укладення цієї угоди є чинними на весь період дії договору та є його невід’ємними частинами. Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору № 1 від 29.12.1990 року позивач належним чином виконав взяті на себе зобов‘язання по постачанню електричної енергії відповідачу.

Так, згідно наданих звітів, за період з 01.12.2010 року по 01.03.2011 року, відповідачем спожито електричної енергії на загальну суму 17 091 171, 86 грн. (17 089 988,48 активна енергія та 1 183,38 грн. реактивна енергія).

Проте, за спожиту електричну енергію за вказаний період відповідач розрахувався лише частково, в результаті чого у останнього виникла заборгованість в сумі 13 794 349,86 грн., з якої 13 793 166,48 грн. боргу за активну електричну енергію та 1 183,38 грн. боргу за реактивну електричну енергію.

Відповідно до положень ст.ст. 193, 202 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Таким чином, беручи до уваги, що відповідач неналежно виконував прийняте на себе за укладеним договором грошове зобов’язання, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за період 01.12.2010 року по 01.03.2011 року у сумі 13 793 166,48 грн. боргу за активну електричну енергію та 1 183,38 грн. боргу за реактивну електричну енергію. підлягають задоволенню.

Згідно п. 4.2. договору № 1 від 29.12.1990 р., у випадку внесення платежів з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Відповідно до вимог п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Залишаючи поза увагою доводи відповідача про те, що строк для сплати боргу та штрафних санкцій не настав оскільки письмової претензії про сплату боргу ПАТ "Київенерго" на адресу ПАТ "АК "Київводоканал" не надходило, суд попередньої інстанції виходив з того, що умовами договору зокрема п. 4, 5 додатку № 2Г до договору № 1 від 29.12.1990 р. встановили строк виконання зобов’язання, підстави для застосування ч. 2 ст. 530 відсутні.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій, дійшли правильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 566 877, 65 коп., 109 714, 28 грн. –3% річних та збитки від інфляції в сумі 282 750, 75 грн.. підлягають задоволенню.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, якою рішення місцевого господарського суду залишено без змін, відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не має.