Ухвалою від 12.08.2011 р. колегію суддів Вищого господарського суду у складі: головуючий –Дроботова Т.Б., судді Гоголь Т.Г., Костенко Т.Ф., касаційна скарга була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 06.09.2011 р.

У зв'язку з виходом з відпустки суддів Волковицької Н.О. та Рогач Л.І., у судовому засіданні 06.09.2011 р. справа розглядалась по суті колегією суддів Вищого господарського суду України, яка працює у постійному складі: головуючий – Дроботова Т.Б., судді –Волковицька Н.О., Рогач Л.І., утвореному розпорядженням Заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 05.09.2011 р., про що присутніх у судовому засіданні було повідомлено. Відводів складу суду не заявлено.

У березні 2011 року ВАТ "Електропівденмоннтаж-3" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки від 19.08.2003 р. з додатками до нього та зобов'язання міськраду прийняти земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами 19.08.2003 р. було укладено договір оренди земельної ділянки під фактичне розміщення виробничої бази, а у 2008 році за договорами купівлі – продажу частина приміщень виробничої бази були позивачем відчужені.

Згідно пункту 7.4.5 договору оренди земельної ділянки після відчуження частини або всього нерухомого майна, що розташоване на орендованій земельній ділянці орендар повинен звернутися до орендодавця з клопотанням про внесення відповідних змін до правовстановлюючих документів та Державного земельного кадастру.

Позивач зазначав, що він неодноразово звертався до орендодавця з проханнями про внесення змін до договору у зв'язку з продажем частини майна, які залишені міською радою без задоволення, що стало підставою для звернення до суду.

У відзиві на позовну заяву Дніпропетровська міська рада просила відмовити у її задоволенні вказуючи на те, що позивачем було відчужено близько 70 % майна, що розташоване на орендованій земельній ділянці, проте, частина майна позивача продовжує знаходитися на земельній ділянці, а самим позивачем не було доведено належне звернення до міської ради з клопотанням про розірвання договору оренди землі.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2011 р. (суддя Ліпинський О.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що за укладеними позивачем договорами купівлі –продажу було відчужено біля 60 % нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, а отже на спірній земельній ділянці залишилось майно позивача, що виключає можливість розірвання спірного договору оренди землі.

За апеляційною скаргою ВАТ "Електропівденмоннтаж-3" Дніпропетровський апеляційний господарський суд (судді: Логвиненко А.О., Головко В.Г., Стрелець Т.Г.) переглянувши рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2011 р. в апеляційному порядку, постановою від 22.06.2011 р. залишив його без змін з тих же підстав.

При цьому,судом апеляційної інстанції було змінено ВАТ "Електропівденмоннтаж-3" на процесуального правонаступника–ПАТ "Електропівденмоннтаж-3".

До Вищого господарського суду України ТДВ "Електропівденмоннтаж-3" (яке є правонаступником ВАТ "Електропівденмоннтаж-3") подало касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судами норм матеріального ат процесуального права.

Скаржник зазначає, що поза увагою судів залишилось те, що після продажу частини будівель та споруд орендована під фактичне розміщення виробничої бази земельна ділянка фактично змінила свій розмір, форму та межі, тобто з новими власниками нерухомого майна, відчуженого позивачем, необхідно погоджувати нові межі земельної ділянки. Крім того, після продажу частини нерухомого майна було й змінено цільове призначення земельної ділянки, оскільки земля буде використовуватися під здачу приміщень в оренду з метою отримання прибутку.

Заявник касаційної скарги зазначив, що фактична зміна орендованої земельної ділянки, яка сталась внаслідок продажу позивачем більшої частини будівель та споруд, означає зміну індивідуальних ознак земельної ділянки, а отже є зміною складових частин предмету існуючого договору оренди земельної ділянки та є підставою для розірвання існуючого договору оренди землі, та укладення нового.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що 19.08.2003 р. між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та ВАТ "Електропівденмоннтаж-3" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 2,2533га, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. 20-річчя Перемоги,77 для фактичного розміщення виробничої бази, строком на 15 років.

Згідно договорів купівлі –продажу. Укладених з різними фізичними особами позивачем було продано частину приміщень, що входили до складу виробничої бази та розташовані на земельній ділянці, переданої позивачу за договором оренди від 19.08.2003р.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є вимога ВАТ "Електропівденмоннтаж-3" (правонаступником якого є Товариство з додатковою відповідальністю "Електропівденмоннтаж-3") про розірвання договору оренди земельної ділянки від 19.08.2003 р., з огляду на продаж частини об’єктів нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці, посилаючись, зокрема, на приписи статті 377 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України та пункт 7.4.5 договору оренди землі.

Здійснюючи судовий розгляд справи та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що зважаючи на те, що у позивача на праві власності залишилась частина об’єктів, розташованих на земельній ділянці переданої позивачу за спірним договором, користуватися вказаною ділянкою АТ "Електропівденмоннаж-3" може лише при наявності договору оренди землі, а тому припинення дії договору оренди шляхом його розірвання за таких обставин неможливий, у зв’язку з чим суди дійшли висновку, що позивачем обрано не передбачений законом спосіб захисту своїх інтересів.

Проте, колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним з наступних підстав.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами пункту 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Пунктами "а", "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, між іншим, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Договір оренди землі припиняється в разі, між іншим, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (частини 1, 3 статті 31 Закону України "Про оренду землі").

Разом із тим, статтею 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено такий спосіб припинення договору оренди землі як його дострокове розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору.

Крім того, згідно частини другої статті 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною першої статті 377 Цивільного кодексу України також передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, виходячи із вищенаведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу - права власності або права користування.

Статтею 188 Господарського кодексу України також встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції вказані приписи законодавства були залишені поза увагою, відповідні обставини справи судами не встановлювались, спір виходячи з його предмету та підстав, з урахуванням приписів законодавства, судами розглянутий не був.

Здійснюючи судовий розгляд справи судам, насамперед, необхідно з'ясувати питання стосовно наявності чи навпаки відсутності порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, наявність у позивача підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки, виходячи з норм діючого законодавства, повідомлення орендодавця та розгляд ним такого повідомлення щодо припинення договірних правовідносин шляхом розірвання договору.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити щодо помилкового зазначення в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції про заміну ВАТ "Електропівденмоннтаж-3" на ПАТ "Електропівденмоннтаж-3", оскільки як вбачається з матеріалів справи вказане підприємство змінило організаційно –правову форму на товариство з додатковою відповідальністю.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до суду Дніпропетровської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України,

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2011 у справі № 5005/3413/2011 та рішення від 12.05.2011 господарського суду Дніпропетровської області скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.