( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs11782737) ) ( Додатково див. постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду (rs10618158) ) ( Додатково див. рішення господарського суду Дніпропетровської області (rs7639007) )

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

У жовтні 2009 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "Дніпронафта" (далі –Товариство) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просило визнати недійсним з моменту прийняття та скасувати рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради (далі –Комітет) № 202 від 19.01.2006 р. "Про оформлення права власності ТОВ Комерційно-виробничої фірми "Резерв" на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 22" та визнати недійсним свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ № 695350 від 25.01.2006 р. на нерухоме майно за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 22, видане Комітетом Товариству з обмеженою відповідальністю Комерційно-виробнича фірма "Резерв" (далі –Фірма).

Позовні вимоги Товариство обґрунтовувало тим, що у нього на підставі укладеного з Фірмою договору про участь у пайовому будівництві № 1-ДУ від 03.08.1998 р. та укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний банк "Земельний капітал" (далі –Банк) договору уступки права вимоги № б/н від 27.07.2001 р. у відповідності до положень законодавства України виникло право власності на об'єкт нерухомості, який знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 22, проте рішенням Комітету № 202 від 19.01.2006 р. "Про оформлення права власності ТОВ Комерційно-виробничої фірми "Резерв" на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 22" було вирішено оформити право колективної власності з видачею свідоцтва про право власності на зазначений об'єкт нерухомості за Фірмою.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2010 р. (суддя Коваль Л.А.) позовні вимоги Товариства задоволено частково: визнано недійсними рішення Комітету № 202 від 19.01.2006 р. "Про оформлення права власності ТОВ Комерційно-виробничої фірми "Резерв" на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 22" та свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 695350 від 25.01.2006 р., видане Комітетом Фірмі. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В частині задоволення позовних вимог рішення прийнято з підстав, наведених Товариством у позовній заяві, з зазначенням про те, що рішення Комітету № 202 від 19.01.2006 р. "Про оформлення права власності ТОВ Комерційно-виробничої фірми "Резерв" на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 22" не відповідає вимогам законодавства України щодо оформлення права власності та порушує права Товариства як співвласника нерухомого майна за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 22.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення мотивовано тим, що у зв'язку з визнанням недійним рішення Комітету № 202 від 19.01.2006 р. "Про оформлення права власності ТОВ Комерційно-виробничої фірми "Резерв" на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 22" воно є недійсним з моменту прийняття та не потребує скасування.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2010 р. (колегія суддів: Євстигнеєв О.С., Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2010 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено.

постанова мотивована тим, що Товариство не набувало права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 22, а рішення Комітету № 202 від 19.01.2006 р. "Про оформлення права власності ТОВ Комерційно-виробничої фірми "Резерв" на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 22" прийнято у відповідності до вимог законодавства України та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів Товариства.

Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2010 р. та залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2010 р. Викладені у касаційній скарзі вимоги Товариство обґрунтовувало, посилаючись на ст. 19 Конституції України, ст. ст. 430, 431, 432 Цивільного кодексу Української РСР, ст. ст. 16, 20, 355, 368, 369, 1130 та 1134 Цивільного кодексу України, ст. ст. 35, 1117 Господарського процесуального кодексу України, тим, що висновки апеляційного господарського суду є помилковими.

Фірма скористалась правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та надіслала до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Товариства, у якому просила залишити її без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2010 р. –без змін. Викладені у відзиві вимоги Фірма обґрунтовувала тим, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права на основі повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзиви на касаційну скаргу Товариства до Вищого господарського суду України не надіслали.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.10.2010 р. постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2010 р. в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 695350 від 25.01.2006 р., виданого Комітетом Фірмі, скасовано та у цій частині провадження у справі припинено. В іншій частині зазначену постанову залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 25.06.2011 р. скасовано постанову Вищого господарського суду України від 05.10.2010 р. та направлено справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Фірма скористалась правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та надіслала до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Товариства, з урахуванням висновків постанови Верховного Суду України від 25.06.2011 р., у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2010 р. –без змін. Викладені у відзиві вимоги Фірма обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для її скасування відсутні.

За розпорядженням заступника секретаря другої судової палати від 02.08.2011 р. розгляд справи у касаційному порядку здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Кравчук Г.А. (головуючий), Муравйов О.В. та Уліцький А.М.

Повторно розглянувши касаційну скаргу Товариства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною першою ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Здійснюючи повторний розгляд касаційної скарги Товариства, колегія суддів Вищого господарського суду України, виходячи з положення частини першої ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , враховує обов'язковість викладеного у постанові Верховного Суду України від 25.06.2011 р.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

– 03.081998 р. Фірма як замовник будівництва та Товариство підписали договір № 1-ДУ про участь у дольовому будівництві, за умовами якого Фірма приймає Товариство в дольове будівництво на адміністративні приміщення, розташовані в будівлі ділового центру за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 20 (у подальшому адресу було змінено на вул. Леніна, 22).

– відповідно до п. 2 договору про участь у пайовому будівництві № 1-ДУ від 03.08.1998 р. по закінченні будівництва приміщень та здачі їх в експлуатацію Фірма зобов'язалась передати Товариству у власність зазначені приміщення протягом 10 днів, надати всі необхідні документи на ці приміщення, а також сприяти останньому в оформленні права власності на них;

– згідно з договором про участь у пайовому будівництві № 1-ДУ від 03.08.1998 р. попередня базисна вартість приміщень становить 1 846 360,00 грн., у разі якщо сума коштів, перерахованих Товариством в рахунок дольового будівництва, буде перевищувати фактичну вартість будівництва, яка визначається після закінчення будівництва, Фірма зобов'язалась повернути Товариству суму переплати протягом 20 днів (п. 3 та п. 55 договору);

– 27.11.1998 р Фірма підписала письмовий довгостроковий договір № 1 з Банком, за умовами якого його сторони на дольових засадах здійснюють будівництво адміністративних приміщень, розташованих в будівлі ділового центру за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 20, які будуть входити до складу основних фондів замовника та виконавця.

– за довгостроковим договором № 1 від 27.11.1998 р. Банк зобов'язався за рахунок власних коштів з метою участі в дольовому будівництві внести разовий внесок у сумі 1 685 000,00 грн., а на Фірму покладались обов'язки в повному обсязі виконувати свої функції в частині фінансування будівництва будівлі ділового центру до введення його в експлуатацію, ведення технічного нагляду за будівництвом, здійснення контролю за оформленням актів виконаних робіт, забезпечення комплектацією будівництва матеріалами та обладнанням, вирішення всіх фінансових питань, що виникають у ході будівництва, оформлення акта введення в експлуатацію тощо, а після підписання акта державної комісії –протягом одного місяця передати Банку у власність адміністративні приміщення пропорційно внесеним грошовим коштам з урахуванням приміщень загального користування та розташування корисної площі по поверхах;

– 27.07.2001 р. Банк на підставі договору уступки права вимоги № б/н від 27.07.2001 р. передав свої права та обов'язки за укладеним з Фірмою довгостроковим договором № 1 від 27.11.1998 р. Товариству;

– п. 2 договору уступки права вимоги № б/н від 27.07.2001 р. передбачалось, що права та обов'язки за цим договором новий кредитор придбаває з моменту підписання договору;

– зобов'язання за договорами про участь у пайовому будівництві № 1-ДУ від 03.08.1998 р. та № 1 від 27.11.1998 р. Товариство та Банк виконали, а Фірма прийняла перераховані кошти та виконала взяті на себе зобов'язання щодо організації будівництва об'єкта та оформлення акта введення його в експлуатацію;

– рішенням державної приймальної комісії, яке оформлене актом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 22.08.2005 р., будівлю ділового центру, розташовану по вул. Леніна, 22 в м. Дніпропетровську, прийнято в експлуатацію.

Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу Української РСР, яка діяла на момент підписання договорів про участь у пайовому будівництві № 1-ДУ від 03.08.1998 р. та № 1 від 27.11.1998 р., договір вважався укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно із ст. 430 Цивільного кодексу Української РСР за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно колгоспного підприємства чи установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і таке інше.

При цьому, для досягнення мети внески учасники такого договору можуть робити грошима чи іншим майном або трудовою участю (ст. 432 Цивільного кодексу Української РСР).

Ст. 431 Цивільного кодексу Української РСР передбачено право сторін за таким договором визначатися з порядком ведення спільних справ (за загальною згодою або доручати таке ведення одному з учасників договору на підставі довіреності).

Договори про сумісну діяльність повинні укладатись у письмовій формі, тобто шляхом складання одного документа, підписаного сторонами (ст. 44 Цивільного кодексу Української РСР).

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновок господарського суду апеляційної інстанції про те, що сторони не досягли згоди стосовно всіх суттєвих умов договору, а саме: стосовно предмету договору (не визначили адміністративні приміщення, які є предметом спільної діяльності), стосовно виду та обсягу внесків кожної сторони (відсутні посилання на вид і обсяг внесків Фірми) та стосовно умов ведення спільних справ (не вирішили питання доручення керівництва сумісною діяльністю одному з учасників договору про сумісну діяльність), спростовується змістом договору про участь у пайовому будівництві № 1-ДУ від 03.08.1998 р. і довгостроковим договором № 1 від 27.11.1998 р. та не ґрунтується на вимогах закону.

Фактичні дії сторін зазначених договорів свідчать про те, що ці договори були укладені. А визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Відповідно до ст. 432 Цивільного кодексу Української РСР майно, створене або придбане в результаті спільної діяльності учасників договору про сумісну діяльність, є їх спільною власністю. Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою в спільному майні без згоди інших учасників договору.

А згідно із частиною першою ст. 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Господарськими судами попередніх інстанцій з'ясовано, що:

– рішенням № 202 від 19.01.2006 р. "Про оформлення права власності ТОВ Комерційно-виробничої фірми "Резерв" на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 22" на підставі звернення Фірми Комітет вирішив оформити за нею з видачею відповідного свідоцтва право колективної власності на будівлю ділового центру, який знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 22

– на підставі рішенням № 202 від 19.01.2006 р. "Про оформлення права власності ТОВ Комерційно-виробничої фірми "Резерв" на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 22" Фірмі було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 695350 від 25.01.2006 р.

За таких обставин висновок апеляційного господарського суду про те, що рішення Комітету № 202 від 19.01.2006 р. "Про оформлення права власності ТОВ Комерційно-виробничої фірми "Резерв" на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 22" не порушує прав та охоронюваних законом інтересів Товариства є безпідставним.

Таким чином, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2010 р. прийнята з порушенням наведених вище норм Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) та Цивільного кодексу України (435-15) .

Разом з тим, викладені вище обставини справи були правильно оцінені господарським судом першої інстанції, який прийшов до обґрунтованого висновку про те, що рішення Комітету № 202 від 19.01.2006 р. "Про оформлення права власності ТОВ Комерційно-виробничої фірми "Резерв" на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 22" не відповідає вимогам законодавства України щодо оформлення права власності та порушує права Товариства.

Відповідно до частини першої ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2010 р. підлягає скасуванню як така, що прийнята внаслідок порушення норм матеріального права, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2010 р. –залишенню в силі як законне та обґрунтоване.