Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого - Ткаченко Н.Г.

Суддів - Катеринчук Л.Й.

Коробенка Г.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2011 р. по справі № 07/238-10 за позовом ФОП ОСОБА_1

до ПФ "Орнатус" про визнання недійсним частини договору,-

Позивач - ФОП ОСОБА_1 в жовтні 2010 р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ПФ "Орнатус" про визнання недійсним частини договору поставки №ЗАА/2-08/16 W від 31.12.2008 р., а саме : п.6.2. договору, яким передбачено стягнення 1% річних за кожен день прострочення оплати товару, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.12.2010 р. по справі №07/238-10 /суддя Інте Т.В./ в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2011 р. по справі № 07/238-10 /судді : Погребняк В.Я., Афанасьєв В.В., Слободін М.М./ рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2010 р. залишено без змін, апеляційна скарга позивача без задоволення.

В касаційній скарзі ФОП ОСОБА_1 просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2011 р., посилаючись на те, що вона постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, прийняти нове рішення по справі, яким позовні вимоги задовольнити.

Представники сторін у судове засідання не з’явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 31.12.2008 р. між ПФ "Орнатус" (постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (покупець) укладено договір поставки № ЗАА/2-08/16W, відповідно до умов якого постачальник зобов’язався передати у власність покупцеві товар, в порядку та в строки, передбачені даним договором, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити продукцію.

В пункті 6.1 договору сторони встановили, що в разі прострочення покупцем оплати поставленого товару на строк більш ніж обумовлений п. 3.3 договору ( 14 календарних днів з моменту поставки), покупець зобов'язаний сплатити повну вартість товару, а також, згідно ст. 692 ЦК України, сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами, розмір яких сторони передбачили в п.6.2 договору, а саме –1% за кожен день від несплаченої суми, за весь час прострочення.

Згідно п.6.2. договору процент на суму, яка відповідає вартості неоплаченого товару, складає 1% від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення.

Пунктом 7.2 договору сторони передбачили зобов'язання покупця, в разі прострочення оплати товару, сплачувати пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення та, згідно ст. 625 ЦК України - суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 30% річних від суми заборгованості.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що встановлення процентів за користування чужими грошовими коштами в п.6.2 та п.7.2 спірного договору не виключає їх одночасного застосування, оскільки нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не є штрафними санкціями.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти в розмірі, встановленому договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, у договорі сторони вправі вказати розмір процентів, які будуть нараховуватись, в разі користування платником чужими грошовими коштами.

Господарські суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку про те, що нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не є застосуванням штрафних санкцій, а має розглядатися як борг, крім того, таке нарахування відповідає вимогам чинного законодавства.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони спірного Договору від 31.12.2008 р. встановили, що за прострочення виконання грошового зобов’язання, покупець сплачує на користь продавця проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1 % за кожен день прострочення від суми заборгованості (п.6.2 договору) та 30 % річних від суми заборгованості (п.7.2 договору).

Господарські суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про те, що встановлені проценти за користування чужими грошовими коштами в п.6.2 та п.7.2 договору хоча і є тотожними за своєю правовою природою, проте не виключають їх одночасного застосування, оскільки сторони фактично погодили розмір процентів, а саме: 1 % за кожен день прострочення від суми заборгованості та 30 % річних від суми заборгованості.

Таким чином, господарський суд Харківської області та Харківський апеляційний господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку, що підстав для визнання недійсним частини договору поставки продукції від 31.12.2008 р. №ЗАА/2-08/16W, укладеного між ПФ "Орнатус" та ФОП ОСОБА_1, а саме: п.6.2. договору, яким передбачено стягнення 1% річних за кожен день прострочення оплати товару, не має, з огляду на норми ст.ст. 203, 215 ЦК України, згідно яких, підставою недійсності правочину є, зокрема, недодержання в момент його вчинення вимог актів цивільного або господарського законодавства.

За таких обставин, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2011 р. по справі № 07/238-10 відповідає вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, які викладені в оскаржуваній апеляційній постанові.

Н а підставі викладеного та керуючись ст. ст. 111 -5, 111 -7- 111 -11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2011 р. по справі № 07/238-10 залишити без змін.