Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у січні 2011 року, Одеська залізниця звернулась до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ сільськогосподарського підприємства "Нібулон" 56 579,28 грн. як плати за користування вагонами.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.03.2011 року в задоволення позову відмовлено.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.05.2011 року рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Постановлені у справі судові рішення оскаржено у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 11.07.2011 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, у якій він посилається на порушення судами матеріальних та процесуальних норм, і просить судові рішення скасувати, прийнявши нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Постановляючи про відмову у позові суд першої інстанції та апеляційної інстанції виходили з того, що позивачем не доведено неприйняття вагонів відповідачем, а тому вина останнього відсутня, що виключає стягнення з нього плати за користування вагонами та задоволення позову.

Проте визнати, що наведені у справі матеріали давали підстави для такого висновку не можна.

Із наведених у справі матеріалів вбачається, що взаємовідносини сторін щодо порядку перевезення вантажу та подання вагонів відповідачу на його під'їздну колію визначаються договором № ДН-4/98 від 12.10.2009 року, за умовами якого передача вагонів вантажоотримувачу відбувається на колії № 11 ст. Миколаїв - Вантажний прийомоздавальником станції прийомоздавальнику ТОВ СП "Нібулон", про що останньому повідомляється за дві години до готовності вагонів до передачі.

Повідомлення здійснюється телефоном з записом про це у книзі повідомлень.

Цим договором сторони визначили максимальну переробну спроможність вантажоотримувача (п. 11) та передбачили обов'язок останнього здійснювати плату за користування вагонами відповідно до Правил користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року №113 (z0165-99) , зареєстрованими Міністерством юстиції України 15.03.1999 року за № 165/3458 (z0165-99) та Збірками тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом (п. 16).

Затримка вагонів на підході до станції призначення, яка відбулась з вини підприємства, оформлюється актом за Ф. ГУ-23а, що є підставою для платежів за весь час затримки вагонів (п. 18.4 договору).

Відповідно до Правил користування вагонами і контейнерами затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року №113 (z0165-99) , зареєстрованого Міністерством юстиції України 15.03.1999 року за № 165/3458 (z0165-99) , облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станції відправлення та призначення за "Відомістю плати за користування вагонами (контейнерами)" форми ГУ-46 (додаток 1), яка складається на підставі "Пам'яток про користування вагонами (контейнерами)" форми ГУ-45 (додаток 2), "Актів про затримку вагонів" форми ГУ-23а (додаток 3), "Актів загальної форми ГУ-23" (додаток 6).

За цими Правилами (z0165-99) (п. п. 10, 11), облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією.

Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення.

Акт про затримку вагонів складається у трьох екземплярах - один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів.

Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).

Перевіряючи дотримання сторонами умов договору № ДН-4/98 від 12.10.2009 року та наведених вище нормативних документів, які регулюють порядок користування вагонами суди визнали встановленим прибуття 50 вагонів на адресу відповідача 26.09.2010 року, а прийняття їх останнім для вивантаження лише 30.09.2010 року.

На підтвердження відсутності згоди вантажовласника на прийняття вантажу складено акт про затримку вагонів від 26.09.2010 року та видано наказ № 118, з повідомленням про це вантажоодержувача, про що мається відмітка диспетчера з зазначенням особи, яка прийняла це повідомлення, складено акти про затримку вагонів.

Наведені вище дії Одеської залізниці відповідають взятим на себе зобов'язанням по договору № ДН-4/98 від 12.10.2009 року, п. п. 3, 9, 10 Правил користування вагонами і контейнерами, достовірність складених нею документів суди під сумнів не поставили, пославшись на лист відповідача № 29/35 від 29.09.2010 року, який на думку суду підтверджує, що до цього часу йому не було відомо про доставку вантажу суди не звернули уваги, що подачу вантажу відповідач пов'язує з можливістю їх вивантаження та завантаження на інший транспортний засіб і яких-небудь претензій до залізниці не висуває, не вважає неправомірними дії залізниці відповідач і на теперішній час, а тому за таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанції про відсутність у відповідача обов'язку виплати за користування вагонами за весь час їх затримки не можна визнати обґрунтованим, а судові рішення законними.

За таких обставин судові рішення не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд, під час нового розгляду справи, суду необхідно врахувати наведене, повно та всебічно з’ясувати дійсні обставини справи, дати належну правову оцінку заявленим вимогам, і у залежності від встановленого, постановити законне та обґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 15.03.2011 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.05.2011 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у іншому складі суддів.