Товариство з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД"звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп-96", треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, Товариство з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон", Товариство з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД", Товариство з обмеженою відповідальністю "Галс-K ЛТД", у якому з урахуванням згодом уточнених позовних вимог просило визнати права власності TOB "Карбон ЛТД"на нерухоме майно та визнати недійсним свідоцтво про право власності.

Рішенням господарського суду м. Києва від 04.02.2011 p. у справі № 61/23 позовні вимоги задоволено повністю, визнано право власності TOB "Карбон ЛТД"на нежиле (адміністративне) приміщення, яке складається з трьох блоків №№ 290, 390, 490 по 200 кв.м. кожний (загальна площа 600 кв.м.), розташованих на дев'ятому поверсі будівлі за адресою: м. Київ, Лабораторний провулок, 1; визнано недійсним свідоцтво про право власності серії НП № 010001840, видане TOB "Олімп-96", яке посвідчує, що нежиле приміщення в частиш -адміністративне (блоки №№ 290,390, 490) площею 617.100 (591.90) кв.м., яке знаходиться за адресою м. Київ, пров. Лабораторний, 1, літера А, належить TOB "Олімп-96"на праві колективної власності та зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за реєстровим № 230-П від 20 липня 1999 року.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернув з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2011 р. (колегія суддів: головуючий Буравльов С.І., судді Андрієнко В.В., Вербицька О.В.) рішення господарського суду м. Києва від 04.02.2011 р. скасовано, у позові відмовлено повністю. Відмовляючи в позові, апеляційний суд з посиланням на ст. 62 Закону України "Про господарські товариства"та положення статуту TOB "Карбон ЛТД"дійшов висновку, що передача адміністративних приміщень у власність TOB "Олімп-96"у якості внеску до статутного фонду позивачем була зроблена із додержанням норм законодавства та Статуту TOB "Карбон ЛТД". Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого TOB "Олімп-96", апеляційний господарський суд, керуючись ст. 21 Закону України "Про власність"в редакції від 28.02.1995р. та ст. 128 ЦК УРСР в редакції від 06.10.1995р., прийшов до висновку, що свідоцтво про право власності лише підтверджує вже існуюче право власності TOB "Олімп-96"на оспорюване адміністративне приміщення, а його скасування не призведе до втрати права власності. Також апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позивачем належними доказами того факту, що посадові особи TOB "Карбон ЛТД"не знали про перехід права власності на спірні нежилі приміщення до відповідача, та про оформлення цього права, а тому позовну заяву подано до суду поза межами встановленого законом строку позовної давності.

Не погоджуючись з винесеною у справі постановою апеляційного суду, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2011 р. скасувати, а рішення Господарського суду м. Києва від 04.02.2011 р. залишити в силі. Касаційна скарга обґрунтована доводами щодо невірного застосування апеляційний судом ст. 62 Закону України "Про господарські товариства", статей 71, 83, 128 ЦК Української PCP, пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , статей 21, 26 Закону України "Про власність"(у редакції, чинній станом на 1995-1997 pp.), Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 р. № 121 (z0399-98) , та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 р. за N 399/2839 (z0399-98) , а також не застосуванням апеляційним судом приписів статті 20, частин 2, 3 статті 30 Закону України "Про власність"(у редакції, чинній станом на 1995-1997 pp.), частини 1 статті 48 ЦК Української PCP, які на думку позивача повинні бути застосовані у даній правовій ситуації. Також TOB "Карбон ЛТД"вважає, що при розгляді апеляційної скарги апеляційним господарським судом було порушено вимоги статей 42, 43, 33, ч. 1 ст. 101, ч. 1 ст. 104 ПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи, вислухавши представників сторін, дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

За приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; одним із способів захисту права є його визнання.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на підставі акту прийому-передачі будівлі по пров. Лабораторному, буд. 1 від 02 вересня 1994 р., укладеного між Інститутом бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України та TOB "Карбон ЛТД", 02 вересня 1994р. у позивача виникло право власності на цілісний майновий комплекс Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України, а саме на нежиле приміщення загальною площею 7240 кв. м., розташоване на земельній ділянці площею 0,25 газа адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, буд. 1.

19 січня 1996 р. між TOB "Галс-K Лтд" та TOB "Карбон ЛТД", від імені якого діяв генеральний директор товариства Якимчук М.А., було підписано Засновницький договір про створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп-96", згідно пункту 2.4 якого (з урахуванням змін і доповнень від 22.12.1997 р.) частина, яка повинна була вноситися позивачем, становить 10% Статутного фонду -109 314 (сто дев'ять тисяч триста чотирнадцять) грн. 00 коп. -і повинна була вноситься у вигляді майна - адміністративного приміщення, а саме -3-х (трьох) блоків (№№ 290, 390, 490) по 200 квадратних метрів кожний, розташованих на дев'ятому поверсі будівлі № 1 по Лабораторному провулку у м. Києві.

16 липня 1996 р. Московською районною державною адміністрацією м. Києва було зареєстровано TOB "Олімп-96".

26 грудня 1997 р. між позивачем та відповідачем підписано акт прийому-передачі майна, за яким TOB "Карбон ЛТД"передало TOB "Олімп-96"спірне адміністративне приміщення загальною площею 600 кв.м. При цьому господарським судом першої інстанції вірно встановлено, що в даній правовій ситуації до уваги слід брати вартість спірного нежилого приміщення, яка була визначена на момент його фактичної передачі, і згідно протоколу № 2/97 від 22.12.1997 р. зборів учасників TOB "Олімп-96"за станом на 22.12.1997 р. складала 109 314 (сто дев'ять тисяч триста чотирнадцять) грн. 00 коп.

10 листопада 1998 р. Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації видано Свідоцтво про право власності на нежиле приміщення Серії НП № 010001840, яким посвідчено право власності TOB "Олімп-96"на спірне нежиле приміщення. На підставі цього свідоцтва про право власності Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна"було зареєстровано право власності TOB "Олімп-96" на нежилі приміщення в частині -адміністративні (блоки №№ 290, 390, 490) загальною площею 591,9 кв.м.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

За правилами частин 2-4 статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач звернувся до суду із заявою про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, стверджуючи, що в даній правовій ситуації строк позовної давності закінчився ще до набрання законної сили Цивільним кодексом України (435-15) , а тому в даному випадку має бути застосовано положення статті 80 ЦК Української PCP.

За правилами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, який у своїй заяві наполягав на застосуванні строку позовної давності, та третіми особами без самостійних вимог на предмет спору суду не надано доказів на підтвердження пропущення позивачем строку позовної давності на звернення із цим позовом до суду.

Натомість господарський суд першої інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановив, що позивач дізнався про отримання TOB "Олімп-96" без відома TOB "Карбон ЛТД"свідоцтва про право власності на спірне нежиле приміщення з листа TOB "Олімп-96" у 2008 р.

Відповідно до статей 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) встановлено, що правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Враховуючи, що позивач дізнався про порушення відповідачем його права у 2008 p., що не спростовано жодними доказами, і звернувся до суду із цим позовом у грудні 2010 р., то за таких обставин місцевий господарський суд вірно встановив, що позовну заяву було подано до суду у межах встановленого законом строку загальної позовної даності тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 20, частин 2, 3 статті 30 Закону України "Про власність" в редакції станом на 1995-1997 pp. суб'єктами права колективної власності є господарські товариства; право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори).

Згідно ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" в редакції станом на 1995-1997 pp. дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

В судах попередніх інстанцій не здобуто доказів на підтвердження того, що загальними зборами учасників TOB "Карбон ЛТД"приймалися рішення щодо розпорядження спірним нежилим приміщенням, зокрема шляхом надання директору позивача повноважень на підписання установчих документів TOB "Олімп-96" та на укладення акту прийому-передачі майна від 26.12.1997 р. про передачу у власність відповідача спірного нежилого приміщення.

Як було вірно встановлено господарським судом першої інстанції, акт прийому-передачі майна від 26.12.1997 р. в силу ст. 4, 41 ЦК Української PCP в редакції від 26.12.1997 р. за своєю правовою природою є двосторонньою письмовою угодою, з якою закон пов'язував настання цивільно-правових наслідків, а саме перехід права власності від однієї особи до іншої.

У відповідності до частини 1 ст. 48 ЦК Української PCP в редакції від 26.12.1997 р. недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно пунктів З, З.1., 3.3. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. № 02-5/111 (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан або в інших формах, передбачених законом. Це, зокрема, угоди, які підпадають під ознаки статей 48, 49, 50, 58 Цивільного кодексу, а також укладені з порушенням форми, якщо законом спеціально передбачено таку форму (стаття 46 і частина перша статті 47 Цивільного кодексу).

З урахуванням відсутності у директора позивача необхідного обсягу дієздатності щодо відчуження майна товариства, акт прийому-передачі майна від 26.12.1997 р. було укладено з порушенням вимог закону, а тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що в силу ч. 1 ст. 48 ЦК Української PCP в редакції від 26.12.1997 р. цей акт є недійсним з моменту його укладення.

Відтак, висновки апеляційного господарського суду про те, що рішення про створення TOB "Олімп-96" та передачу адміністративних приміщень у власність TOB "Олімп-96" у якості внеску до статутного фонду позивачем була зроблена із додержанням норм законодавства та Статуту TOB "Карбон ЛТД", колегією суддів Вищого господарського суду відхиляються як такі, що суперечать нормам матеріального права, а саме ст. 20, ч.ч. 2, 3 ст. 30 Закону України "Про власність"та ст. 62 Закону України "Про господарські товариства"(у редакції станом на 1995-1997 роки).

Задовольняючи вимогу про визнання недійним свідоцтва про право власності на нежиле приміщення Серії НП № 010001840, яким посвідчено право власності TOB "Олімп-96" на спірне нежиле приміщення, господарський суд першої інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановив, що оформлення права власності TOB "Олімп-96"на нежиле приміщення з видачею свідоцтва про право власності Серії НП № 010001840 від 10.11.1998 р. було проведено Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації з порушенням вимог підпункту "а"пункту 4.1. Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 p. N 121 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 р. за N 399/2839 (z0399-98) , та пунктів 4.1., 10.3. Тимчасового порядку видачі свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого розпорядженням Голови Київської міської державної адміністрації від 02.10.96 р. № 1563 (ra1563017-96) , оскільки відповідачем всупереч вимог цих нормативних актів не було подано до Головного управління майном Київської міської державної адміністрації правовстановлювального документа на спірне нежиле приміщення, передбаченого у Додатку 1 до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

У постанові апеляційного господарського суду відсутнє посилання на передбачені частиною 1 статті 104 ГПК України підстави для скасування рішення місцевого суду в цій частині.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що свідоцтво про право власності лише підтверджує вже існуюче право власності TOB "Олімп-96" на оспорюване адміністративне приміщення, а його скасування не призведе до втрати права власності, колегією суддів Вищого господарського суду не приймаються до уваги, оскільки з листа Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна № 193 (И-2011) від 05.01.2011 р. вбачається, що право власності TOB "Олімп-96"на спірне нежиле приміщення було зареєстроване на підставі Свідоцтва про право власності на нежиле приміщення Серії НП № 010001840, що узгоджується із вимогами пункту 2.1., пункту 6 Додатку 1 чинної на той час Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 p. N 121 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 р. за N 399/2839 (z0399-98) .

Вказаних обставин апеляційний господарський суд не врахував, в той час як суд першої інстанції правомірно задовольнив позовну вимогу та визнав недійсним свідоцтво про право власності.

Таким чином, апеляційний господарський суд через невірне застосування норм матеріального та процесуального права дійшов помилкових висновків про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, що тим самим призвело до винесення незаконної та необгрунтованої постанови, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню. Натомість висновки суду першої інстанції про обґрунтованість визнання права власності на спірне нежиле приміщення за позивачем та скасування свідоцтва про право власності колегія суддів вважає постановленими з дотриманням норм матеріального та процесуального права.