Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

розглянув касаційну скаргу

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1, що діє на підставі довіреності від 28.03.2011 року б/н; ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності від 03.11.2009 року;

відповідача 1: не з'явився;

відповідача 2: не з'явився;

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.08.2010 року (суддя Р. Бойко), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2011 року (судді С. Дикунська, В.Зеленін, А. Маляренко), позов задоволено частково: із ЗАТ "Галичина" стягнуто на користь непідприємницького товариства заборгованість в розмірі 378 298,30 грн., пеню в розмірі 36 833,44 грн., інфляційні втрати в розмірі 19 359,15 грн., 3 % річних в розмірі 8 510,16 грн., а також державне мито в розмірі 4 430,01 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 211,19 грн. та витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 17 900 грн..В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, відкритий недержавний пенсійний фонд "ВСІ" звернувся із касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2011 року в частині відмови у стягненні пені в частині 42416,16 грн. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 42416,16 грн. задовольнити. Скаржник вважає, що судами помилково застосовано ст.ст. 231, 232 ГК України.

Вищий господарський суд України у відкритому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги та вважає, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

18.03.2009 р. між непідприємницьким товариством (продавець) та ТОВ "Арта Цінні Папери", яке діяло від імені ЗАТ "Галичина" (покупець) на підставі замовлення № 4 від 16.03.2009 р. до договору доручення № 18-Б від 03.02.2009 р., було укладено Договір, за умовами п. 1.1 якого, продавець зобов’язується передати у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити цінні папери, а саме процентні іменні облігації серії А, емітентом за якими є ЗАТ "Галичина" в кількості 720 штук, номінальною вартістю 1 000,00 грн.. Відповідно до п. 1.3 Договору загальна сума договору становить 730 503,30 грн.. Договором (п. 2.1) погоджено, що покупець повинен сплатити визначену п. 1.3 суму в наступні строки: 352 205,00 грн. до 16:00 год. 26.03.2009 р.; 251 417,50 грн. до 16:00 год. 23.09.2009 р.; 126 880,80 грн. до 16:00 год. 15.03.2010 р..

Зі змісту п. 2.2 Договору видно, що сторони зобов’язуються в встановлені п. 2.3 Договору строки здійснити переоформлення прав власності на цінні папери, які є предметом Договору. Переоформлення права власності на цінні папери здійснюється шляхом надання продавцем розпорядження зберігачу про списання на користь покупця та надання покупцем розпорядження депозитарію на зарахування цінних паперів.

Згідно п. 2.3 Договору продавець приймає на себе зобов’язання провести всі залежні від нього дії для забезпечення зарахування зазначених вище цінних паперів на рахунок у цінних паперах покупця № 302123 в депозитарії ВАТ "МФС": код в депозитарії ВАТ "МФС" №0001, а покупець приймає на себе зобов’язання надати розпорядження депозитарію ВАТ "МФС" про зарахування цінних паперів з рахунку в цінних паперах продавця № 050093 в: ВАТ "Державний ощадний банк України", код зберігача в ВАТ "МФС" 1005, на свій рахунок №302123 в депозитарії ВАТ "МФС", згідно наступних умов: у кількості 350 штук у строки до 12:00 год. 23.03.2009 р.; у кількості 250 штук у строки до 12:00 год. 22.09.2009 р.; у кількості 120 штук у строки до 12:00 год. 12.03.2010 р..

Розпорядженням на виконання облікової операції № 328 від 23.03.2009 р. позивачем наказано зберігачу переказати цінні папери в кількості 350 штук на суму 352 205,00 грн..

30.03.2009 р. відповідачем сплачено позивачу 352 205,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача від 30.03.2009 р., розпорядженнями на виконання облікової операції № 341 від 22.09.2009 р. та № 367 від 12.03.2010 р. позивачем наказано зберігачу переказати цінні папери в загальній кількості 370 штук на загальну суму 378 298,30 грн..

Листом № 29/09-02 від 29.09.2009 р. відповідач 2 гарантував позивачу здійснити виплату в сумі 251 417,50 грн. до 15.10.2009 р..

Положеннями Договору ( п. 2.2 Договору) сторонами передбачено спосіб передачі позивачем відповідачу 2 цінних паперів: шляхом надання позивачем розпорядження зберігачу про списання цінних паперів.

Матеріалами справи підтверджується надання позивачем розпоряджень на виконання облікових операції № 328 від 23.03.2009 р., № 341 від 22.09.2009 р. та № 367 від 12.03.2010 р. зберігачу про списання цінних паперів в кількості 720 штук на загальну вартість 730 503,30 грн., що свідчить про належне виконання позивачем зобов’язання. Ці розпорядження позивачем зроблено у визначений п. 2.3 Договору строк. Згадане не заперечуються відповідачем 2.

З врахуванням положень ст. 530 ЦК України та положень п. 2.1 Договору, грошове зобов’язання відповідача 2 по сплаті вартості цінних паперів повинно бути виконаним: в сумі 352 205,00 грн. до 26.03.2009 р.; в сумі 251 417,50 грн. до 23.09.2009 р. та у сумі 126 880,80 грн. до 15.03.2010 р..

30.03.2009 р. відповідачем сплачено на користь позивача кошти в розмірі 352 205,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача від 30.03.2009 р..

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача 2 грошового зобов’язання по сплаті на користь позивача 378 298,30 грн. на підставі Договору за передані цінні папери, відповідачем ця заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано. ЗАТ "Галичина" обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені, нарахованої від суми Договору в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за період прострочення по сплаті суми в розмірі 352 205,00 грн. з 27.03.2009 р. по 30.03.2009 р., по сплаті суми в розмірі 251 417,50 грн. з 24.09.2009 р. по 18.08.2010 р. та по сплаті суми в розмірі 126 880,80 грн. з 16.03.2010 р. по 18.08.2010 р..

Відповідно до п. 4.3 Договору за несвоєчасне виконання покупцем зобов’язань на підставі п.п. 2.1, 2.3 та 2.11 Договору, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, від суми договору, яка визначена п. 1.2 Договору за кожний день затримки.

Місцевим судом здійснено перерахунок заявленої до стягнення пені з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України та визначеним позивачем строком нарахування пені. За перерахунком суду, правомірним є стягнення нарахованої за період з 27.03.2009 р. по 30.03.2009 р. в розмірі 926,35 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов’язання по сплаті 352 205,00 грн.,, нарахованої за період з 24.09.2009 р. по 23.03.2010 р. в розмірі 25 558,48 грн. пені по сплаті 251 417,50 грн. та нарахованої за період з 16.03.2010 р. по 17.08.2010 р. 10 348,61 грн. пені по сплаті суми у розмірі 126 880,80 грн., що разом становить 36 833,44 грн..

В частині заявленої до стягнення нарахованої за 18.08.2010 р. пені, місцевий суд в задоволенні відмовив, оскільки рішення прийнято в судовому засіданні 18.08.2010 р. о 15:19, а доказів прострочення виконання грошового зобов’язання відповідача 2 - 18.08.2010 р. (до кінця дня) не надано.

Здійснивши перерахунок пені за визначений позивачем період з врахуванням наведених при її розрахунку обставин (недоведення існування прострочення відповідача 18.08.2010 р.) та приписів Верховного Суду України (лист № 62-97р. від 03.04.1997 р.) в частині порядку нарахування інфляційних втрат у випадку, якщо прострочення виконання грошового зобов’язання триває менше одного місяця, місцевий суд встановив, що розмір інфляційних втрат та 3% річних до стягнення з відповідача 2 становить відповідно, 19 359,15 грн. та 8 510,16 грн..

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог й стягнення з ЗАТ "Галичина" заборгованості у розмірі 378 298,30 грн., пені в розмір 36 833,44 грн., інфляційних втрат в розмірі 19 359,15 грн. та 3% річних у розмірі 8 510,16 грн., в задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 42 416,16 грн., інфляційних втрат у розмірі 8 306,16 грн. та 3% річних у розмірі 1 312,29 грн. - слід відмовити.

Посилання скаржника на те, що судом безпідставно застосовано п.6 ст. 232 ГК України колегія суддів до уваги не приймає з огляду на те, що сторонами у договорі не встановлено більш тривалого терміну для нарахування пені, ніж це передбачено чинним законодавством, зокрема п. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Додатково, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що останній не розрізняє поняття "порядку" та "періоду" нарахування пені. Пунктом 4.3 договору визначений "порядок" нарахування пені, а саме "… у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, від суми договору, яка визначена п. 1.2 Договору за кожний день затримки", в той час як період, за який має нараховуватися пеня взагалі у договорі не визначений.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що до встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права і підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , - Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу відкритого недержаного пенсійного фонду "ВСІ" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2011 року у справі №48/194 –без змін.