Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати Могила С.К. № 03.10-05/141 від 29.06.2011 р. у зв'язку з відпусткою судді Гончарука П.А. внесено зміни до складу суду, для розгляду касаційної скарги у справі № 44/18пн призначено колегію суддів у складі : головуючий суддя – Остапенко М.І., судді : Кондратова І.Д., Стратієнко Л.В.

31.01.2011р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення боргу з орендної плати в розмірі 37080,65 грн. та виселення відповідача з нежитлового приміщення площею 53,6м2, розташованого в будинку АДРЕСА_1.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що між ним та відповідачем укладено договір суборенди N 01/-03-10 від 15.02.2010р., проте відповідач в порушення вимог вказаного договору не сплатив орендну плату за період з 01.09.2010 р. по 13.01.2011 р., у зв'язку з чим позивач відмовився від договору суборенди.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 28.02.2011р. (суддя Мезєнцев Є.І.) позов задоволено в повністю.

Вказане рішення суду першої інстанції обґрунтоване доведеністю порушення суборендарем умов договору та норм ЦК України (435-15) , що є підставою для задоволення позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2011р. (головуючий суддя Скакун О.А., судді: Колядко Т.М., Ломовцева Н.В.) скасовано рішення суду першої інстанції. Визнано договір суборенди нежитлової будівлі № 01/-03-10 від 15.02.2010р. недійсним з моменту його укладання, в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовлено повністю.

постанова мотивована відсутністю у позивача права надавати в суборенду спірне приміщення, оскільки на момент укладення договору суборенди позивач хоча і мав згоду власника (третя особа у справі) спірного майна на передачу його в суборенду, однак у встановлений в договорі строк не здійснив відповідних дій щодо надсилання копії цього договору суборенди третій особі. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що невчинення позивачем відповідних дій є підставою для анулювання такої згоди.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.05.2011р., а рішення Господарського суду Донецької області від 28.02.2011р. залишити без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права. Скаржник відзначив, що згода на передання приміщення в суборенду була отримана орендарем від орендодавця, заперечень з боку орендодавця на протягом дії договору не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу (надалі – ГПК) України (1798-12) , наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню, з огляду на наступне.

При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог та перегляді ухваленого у справі судового рішення в апеляційному порядку, судами обох інстанції встановлено, що правовідносини між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (суборендар) виникли на підставі договору суборенди № 01/-03-10 від 15.02.2010 р., відповідно до умов якого орендар прийняв на себе зобов’язання передати суборендарю у тимчасове, платне користування частину нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на строк згідно умов договору, а суборендар зобов’язався прийняти приміщення у користування та вчасно виплачувати орендарю суборендні платежі, у відповідності до умов договору.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи повторно справу, керуючись п. 1 ст. 83, ст. 101 ГПК України визнав договір суборенди нежитлової будівлі № 01/-03-10 від 15.02.2010р. недійсним з моменту його укладання.

Однак зазначені висновки апеляційного господарського суду не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Так, приймаючи рішення про визнання недійсним договору суборенди з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України у зв'язку з нездійсненням позивачем відповідних дій щодо надсилання копії цього договору суборенди третій особі господарський суд апеляційної інстанції порушив норми ст. 774 ЦК України, згідно якої передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайом) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана норма пов'язує право наймача передати майно в суборенди лише за наявності згоди наймодавця, при цьому, згода наймодавця може бути зроблена в різних формах: або шляхом включення такого положення до договору найму, або шляхом видачі наймодавцем окремого документу (листа, повідомлення тощо).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, наймач надав згоду здавати приміщення у формі листа (а.с. 70, т. 1), тобто для укладення договору суборенди позивачем були дотримані вимоги чинного законодавства щодо отримання дозволу орендодавця.

В свою чергу, висновок суду апеляційної інстанції про те, що даний дозвіл є анульованим, оскільки позивач не надіслав копію договору суборенди орендодавцю - Товариству з обмеженою відповідальністю "ІВ-ІММОБІЛЬЄ" є таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Крім того, колегія суддів відзначає, що апеляційний господарський суд, відмовляючи в позові про стягнення заборгованості, обмежившись посиланням на недійсність договору суборенди, безпідставно не врахував, що частиною третьою статті 207 Господарського кодексу (надалі – ГК) України (436-15) встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Системний аналіз норм ЦК України (435-15) та ГК України (436-15) , якими врегульовано питання щодо договорів найму (оренди), дозволяє дійти висновку про те, що до даного виду договорів неможливо застосувати реституцію в частині виконаних зобов'язань. Отже, виконання сторонами договірних зобов'язань за договором найму (оренди) не дає підстав для визнання недійсним договору у виконаній частині. Відповідну правову позицію наведено в підпункті 3.2 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 N 02-5/111 (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними".

А відтак висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові про стягнення заборгованості з орендної плати з огляду на недійсність договору суборенди без встановлення обставин справи щодо виконання сторонами договору та користування приміщенням відповідачем є передчасним.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про недотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. ст. 43, 47, 43, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому підлягає скасуванню як така, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Разом з тим, рішення суду першої інстанції у даній справі також не може залишатися без змін, оскільки Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 - відповідач у справі не був належним чином повідомлений про час і місце засідання господарського суду першої інстанції, і справу № 44/18пн Господарським судом Донецької області 28.02.2008 р. розглянуто за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про час і місце засідання суду, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 11110 ГПК України (1798-12) є безумовною підставою для скасування рішення місцевого.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у даній справі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене ухвалені по справі судові акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду спору у справі суду належить врахувати викладене у постанові касаційної інстанції, у визначеному законом порядку забезпечити можливість участі відповідача у розгляді справи, на підставі наданих доказів встановити фактичні обставини справи та, в залежності від встановленого, прийняти відповідне рішення, виклавши його згідно до вимог процесуального законодавства.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 28.02.2011р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.05.2011 р. у справі № 44/18пн.

Справу № 44/18пн передати на новий розгляд до Господарського суду Донецької області в іншому складі суду.