Рішенням господарського суду Волинської області від 14.09.2010 р. у справі № 6/27-77 (суддя Пахолюк В.А.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 р. (колегія суддів у складі: Кузя В.Л. –головуючого, Юркевича М.В., Желіка М.Б.), позов задоволено; витребувано від Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі –ВАТ "Райффайзен Банк Аваль") на користь держави в особі Міністерства оборони України нерухоме майно у вигляді гарнізонного будинку офіцерів (А-2) загальною площею 2 127,2 кв.м, складу загальною площею 68,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Винниченка, 8; зобов'язано Комунальне підприємство "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" (далі – КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації") скасувати реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно за ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та відновити реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за державою в особі Верховної Ради України та Міністерства оборони України; виключено Верховну Раду України з числа третіх осіб.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Волинської області від 14.09.2010 р. та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 р., Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі –ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") в особі Волинської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати вказані судові акти та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права. Оскаржувачем заявлено клопотання про відновлення строку для подання касаційної скарги.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.06.2011 р. колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Воліка І.М., Коваленко С.С. відновлено ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" строк для подання касаційної скарги на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 р., прийнято вказану касаційну скаргу до касаційного провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 20.06.2011 р. о 12 год. 30 хв.

14.06.2011 р. до Вищого господарського суду України надійшли пояснення відповідача-1.

У судовому засіданні 20.06.2011 р. оголошено перерву до 21.06.2011 р. о 12 год. 00 хв. для підготовки вступної та резолютивної частин постанови.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-2 та третя особа-3 не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією.

Заслухавши представників учасників судового процесу, присутніх у судовому засіданні, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом, 05.10.2005 р. Виконавчим комітетом Луцької міської ради на підставі рішення Луцької міської ради № 333 від 29.09.2005 р. було видано свідоцтво про право власності на гарнізонний будинок офіцерів /літер А-2/ загальною площею 2 127,0 кв.м та свідоцтво на склад /літер Б-1/ загальною площею 68,1 кв.м, що розташований за адресою: м. Луцьк, вул. Винниченка, 8, що належить державі в особі Верховної Ради України (Міністерства оборони України) на праві загальнодержавної власності.

27.10.2005 р. на підставі свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Луцької міської ради, проведено державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за державою Україна в особі Верховної Ради України та передано в управління Міністерства оборони України.

Рішенням господарського суду Волинської області від 04.12.2006 р. у справі № 7/173-75 право власності на зазначене нерухоме майно визнано за Приватним підприємством "Західна продуктова компанія" (далі ПП "Західна продуктова компанія") та зобов'язано КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" зареєструвати право власності на нього.

15.12.2006 р. КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно по вул. Винниченка, 8 у м. Луцьку за ПП "Західна продуктова компанія".

19.12.2006 р. між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ПП "Західна продуктова компанія" було укладено договори № ВЕМ 459058-059 та № ВЕМ 459060-061 купівлі-продажу державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України, відповідно до яких ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" набуло у власність нерухоме майно у вигляді гарнізонного будинку офіцерів /А-2/ загальною площею 2 127,2 кв.м та складу /Б-1/ загальною площею 68,1 кв.м, що розташовані в м. Луцьку по вул. Винниченка, 8.

27.12.2007 р. спірне нерухоме майно було зареєстровано КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" за ВАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Постановою Вищого господарського суду України від 22.05.2007 р. рішення господарського суду Волинської області від 04.12.2006 р. у справі № 7/173-75 скасовано, справу передано на новий розгляд. У подальшому рішенням господарського суду Волинської області від 24.02.2009 р. у справі № 6/60/9-75 у задоволенні позову про визнання права власності ПП "Західна продуктова компанія" відмовлено.

Також, судом першої інстанції встановлено, що рішенням господарського суду Волинської області від 21.01.2008 р. у справі № 6/78-92, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 27.08.2008 р., визнано недійсними договір № 17/04-06а від 24.04.2006 р. про спільне будівництво об'єктів житлово-цивільного призначення, укладеного між Міністерством оборони України та ПП "Західна продуктова компанія", та договір № 19/05-06/02 від 18.05.2006 р. про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 24.06.2006 р. № 17/04-06а.

Згідно з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції, може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке може бути відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача –з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Таким чином, підставним є висновок місцевого господарського суду про те, що спірне нерухоме майно може бути витребувано від відповідача-1, який не є стороною недійсного правочину, на підставі якого вказане майно перейшло до ПП "Західна продуктова компанія", на підставі ст. 388 ЦК України, як від добросовісного набувача. При цьому, з посиланням саме на ч. 1 ст. 388 ЦК України і заявлявся позов у даній справі.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як встановив місцевий господарський суд, нерухоме майно по вул. Винниченка, 8 у м. Луцьку Волинської області вибуло з володіння Міністерства оборони України поза волею самого міністерства, оскільки було відчужене неуповноваженою особою на підставі нікчемної довіреності без прийняття будь-якого рішення Міністерством оборони України з цього приводу.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизначення або оспорювання.

Врахувавши положення ст. 2 ГПК України, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, обґрунтовано дійшов до висновку про правомірність звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, у віданні якого має перебувати гарнізонний будинок офіцерів /А-2/ загальною площею 2 127,2 кв.м та склад /Б-1/ загальною площею 68,1 кв.м, що розташовані в м. Луцьку по вул. Винниченка, 8.

При цьому, колегією суддів касаційної інстанції визнається вірним висновок апеляційного господарського суду про необґрунтованість доводів відповідача-1 щодо необхідності припинення провадження у справі у частині вимог про витребування спірного майна від відповідача-1 на користь держави в особі Міністерства оборони України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, відповідно до якого господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, з посиланням на справу № 50/412, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, предмет спору про витребування спірного майна, який розглядався у справі № 50/412 господарським судом міста Києва, ґрунтувався на інших підставах, а саме на визнанні недійсними договорів купівлі-продажу № ВЕМ 459058-059 та № ВЕМ 459060-061, укладених між ПП "Західна продуктова компанія" та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", тоді як у справі № 6/27-77 заявлено віндикаційний позов про витребування спірного майна від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом правильно застосовано приписи процесуального законодавства та матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, та правомірно задоволено позов. У свою чергу, висновки апеляційного господарського суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України.

Твердження оскаржувача про порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення і постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

за участю представників:
від Військової прокуратури Центрального регіону України	Пошивак Р.О.