В травні 2009 року Державна іпотечна установа звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра" про стягнення 693 595 080,00 грн. боргу по кредиту рефінансування та 94 062 894,41 грн. відсотків за користування кредитом за період з 10.04.2009р. по 20.01.2010р. (з урахуванням збільшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.02.2010р. (суддя Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2010р. (головуючий Корсак В.А., Коршун Н.М., Авдеєва П.В.) у справі № 4/397 позов задоволено частково.

Зобов’язано Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк "Надра" виконати умови Кредитного договору № 7/1 (під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами), а саме: перерахувати на розрахунковий рахунок Державної іпотечної установи № 26506301869 у ВАТ "Державний ощадний банк України" суму основного боргу в розмірі 693 595 080,00 грн., суму нарахованих відсотків за користування за період з 01.04.2009р. по 21.01.2009р. в розмірі 55497107,72грн. за період з 10.04.2009р. по 20.01.2010р.

Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" на користь Державної іпотечної установи 25 500 грн. державного мита та 312 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати з направленням справи на новий розгляд.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання виконати умови кредитного договору щодо перерахування на розрахунковий рахунок позивача суму основного боргу розмірі 693 595 080,00 грн., суму нарахованих відсотків за користування кредитом за період з 01.04.2009р. по 21.01.2009р. в розмірі 55497107, 72 грн. за період з 10.04.2009р. по 20.01.2010р. суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до п.1.4 кредитного договору за користування кредитом рефінансування відповідач сплачує позивачу відсотки в порядку та розмірах, виходячи із наступного: відсотки за користування кредитом рефінансування розраховуються в розмірі 9,9% річних (п.п. 1.4.1); відсотки нараховуються за методом "факт/факт" на фактичний залишок заборгованості позичальника за кредитом рефінансування за фактичний час користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту рефінансування до настання терміну, зазначеного у п. 1.2 договору; наведений позивачем період, за який стягуються відсотки з 10.04.2009р. по 20.01.2010р. у сумі 55 497 107, 72грн. (із розрахунку 9,9% річних) є обґрунтованим; матеріалами справи доведено і відповідачами не спростовано, що заборгованість відповідача по залишку кредиту рефінансування складає 693 595 080, 00 грн. кредиту, і тому вимога позивача про зобов’язання виконати умови кредитного договору №7/1, а саме перерахувати на розрахунковий рахунок позивача суму залишку кредиту рефінансування в розмірі 693 595 080, 00 грн. визнана судами обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з прийнятими судовими рішеннями, оскільки згідно ст.ст. 84, 105 ГПК України обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому, відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у даній справі судові рішення вказаним вимогам не відповідають, так як господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи і вирішення спору по суті не з’ясували до кінця дійсні права та обов’язки сторін, залишили поза увагою умови кредитного договору, що визначають кінцевий строк повернення кредиту, належним чином не перевірили розрахунок позивача, а тому ухвалені у справі судові рішення не містять повного юридичного аналізу обставин справи, а правові висновки, що містяться в них, не ґрунтуються на конкретних матеріально-правових нормах.

Так, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання виконати умови кредитного договору щодо перерахування на розрахунковий рахунок позивача суму нарахованих відсотків за користування кредитом попередніми судовими інстанціями не було досліджено належним чином поданий позивачем розрахунок нарахованих відсотків за користування кредитними коштами та не надано правової оцінки щодо його обґрунтованості та чи правильно вказано позивачем суми. Разом з тим, суди не перевірили чи відповідає розрахунок позивача вимогам чинного законодавства, умовам кредитного договору, зокрема, пункту 1.2. кредитного договору № 7/1 від 15.10.2008, яким встановлено кінцевий строк повернення кредиту –до 10 квітня 2009.

Відтак, не врахувавши вищевикладеного, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про наявність правових підстав для задоволення позову.

Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції оскільки, в порушення вимог ст.ст. 32- 34, 43 ГПК України, суди не з'ясували належним чином дійсні обставини справи та наявності всіх умов необхідних для застосування наведених вище норм права, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі рішення в повному обсязі, з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.

розглянувши матеріали касаційної скарги	Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Надра"
на постанову	Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2010р.
та на рішення	господарського суду міста Києва від 16.02.2010р.
у справі	№ 4/397 господарського суду міста Києва
за позовом	Державної іпотечної установи
до	Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра"
про	зобов'язання повернути кредит та сплатити відсотки