Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого – судді Малетича М.М.,

суддів: Прокопанич Г.К.,

Мамонтової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2011р. у справі № 3/153-09 господарського суду Сумської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамітекс" до Відкритого акціонерного товариства "Сумський м’ясокомбінат", треті особи: Публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Купець", Приватне підприємство "Мілекс", Приватна фірма "Нессе-Україна", Приватне підприємство "Мілекс Л", Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Енергетичні технології", Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Правове партнерство", про визнання недійними договорів купівлі-продажу та визнання права власності,

за участю представників:

Позивача: Нагорний В.Б., дов. б/н від 01.06.2010р.,

Відповідача: Мироненко С.М., дов. б/н від 12.04.2011р.,

Третіх осіб: Литвиненко Л.М., дов. № 1262 від 18.04.2011р.,

Кремньов О.О., дов. б/н від 12.04.2011р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Керамітекс" (далі –ТОВ "Керамітекс", Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Сумський м’ясокомбінат" (далі –ВАТ "Сумський м’ясокомбінат", Відповідач), треті особи: Публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (далі –ПАТ "Банк Кредит Дніпро", Банк, Третя особа 1), Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Купець" (далі –ТОВ "ТД "Купець", Третя особа 2), Приватне підприємство "Мілекс" (далі –ПП "Мілекс", Третя особа 3), Приватна фірма "Нессе-Україна" (далі –ПФ "Нессе-Україна", Третя особа 4), Приватне підприємство "Мілекс Л" (далі –ПП "Мілекс Л", Третя особа 5), Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Енергетичні технології" (далі –ТОВ "НТЦ "Енергетичні технології", Третя особа 6) і Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Правове партнерство" (далі –ТОВ "ЮК "Правове партнерство", Третя особа 7), з урахуванням уточнень до позовних вимог, про визнання дійсними договорів купівлі-продажу №№ 1-н – 14-н від 05.03.2009р., та про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, а саме: будівлю гаража, літ. "Ж", загальною площею 1227,7 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/1, будівлю депо, літ. "У", загальною площею 69,7 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/2, будівлю прирельсової, літ. "Ч", загальною площею 351,7 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/3, будівлю санбійні з прибудовою, літ. "Э", загальною площею 178, кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/4, контору бази, літ. "Э-2", загальною площею 117,1 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/5, будівлю парокотельної, літ. "Е", загальною площею 771,4 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/6, будівлю передзабійного утримання, літ. "Э-1", загальною площею 1277,2 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, буд. 103/7, будівлю побутового корпусу, літ. "Е'-IV", загальною площею 1521,8 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/8, будівлю контори двоповерхової, будівлі клубу, літ. "М-IV", загальною площею 2096,9 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/9, будівлю мехмайстерні, літ. "П-1", загальною площею 368,2 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/10, м’ясожировий корпус, літ. "В-ІІІ", загальною площею 5034,8 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/11, ковбасний корпус, літ. "Б-ІІІ", загальною площею 5973,0 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103/12, будівлю підсобного господарства, літ. "1-Ч", загальною площею 2746,7 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103, сушку для ковбас, літ. "Б'", загальною площею 296,6 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103.

Рішенням господарського суду Сумської області від 23.04.2009р. позовні вимоги ТОВ "Керамітекс" було задоволено повністю.

Проте, постановою Вищого господарського суду України від 13.10.2010р. рішення суду від 23.04.2009р. було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи, 09.12.2010р. сторонами у справі було подано заяву про затвердження мирової угоди сторін від 07.12.2010р.

Рішенням господарського суду Сумської області від 10.01.2011р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2011р., у задоволені заяви про затвердження мирової угоди сторін, та у позові ТОВ "Керамітекс", відмовлено.

У поданій касаційній скарзі, ПАТ "Банк Кредит Дніпро", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права і, зокрема, ст. 220 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) та п. 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затв. Постановою КМУ № 671 від 26.04.2004р., просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

ВАТ "Сумський м’ясокомбінат" і ТОВ "НТЦ "Енергетичні технології", у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог Банку, викладених у касаційній скарзі, просять залишити таку без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 05.03.2009р. між ТОВ "Керамітекс" (Покупець) і ВАТ "Сумський м’ясокомбінат" (Продавець) було укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна №№ 1-н, 2-н, 3-н, 4-н, 5-н, 6-н, 7-н, 8-н, 9-н, 10-н, 11-н, 12-н, 13-н і 14-н, що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Харківська, №№ 103, 103/1 –103/12, які нотаріально посвідчені не були.

Звертаючись до суду з позовом, з урахуванням уточнень до позовних вимог, про визнання вказаних договорів дійсними та про визнання права власності на майно, яке було передано за цими договорами, Позивач, з посиланням на положення ст.ст. 220, 328, 334, 392 ЦК України, і те, що між сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договорів та відбулося повне їх виконання, у тому числі –здійснено оплату придбаного майна у повному обсязі, а саме майно фактично було передано Позивачу, про що свідчать відповідні акти прийому-передачі, тому, останній вважає, що він набув права власності на об’єкти нерухомого майна правомірно, у той час, як Відповідач ухиляється від державної реєстрації договорів щодо відчуження вказаних об’єктів нерухомості та їх нотаріального посвідчення.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову та, посилаючись при цьому на приписи ст.ст. 220, 334, 640, 657 ЦК України, зазначив про те, що в даному випадку, як свідчать матеріали справи, всупереч вимог закону, не було здійснено нотаріального посвідчення та державної реєстрації спірних договорів, у зв’язку з чим, такі договори вважаються неукладеними, тобто такими, що не відбулися і такими, що не створюють для сторін цих угод відповідних прав та обов’язків, у зв’язку з чим, відсутні підстави для визнання їх дійсними.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ), були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Згідно ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України (1798-12) , підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо, зокрема, господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі у справі.

Разом з тим, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам у повній мірі не відповідають.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому, зокрема, у мотивувальній частині вказується обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Як зазначалось вище, предметом спору у даній справі є вимоги про визнання дійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на це майно, з посиланням на положення ст.ст. 220, 328, 334, 392 ЦК України і, зокрема, на те, що Відповідач ухиляється від державної реєстрації договорів щодо відчуження об’єктів нерухомості та їх нотаріального посвідчення.

У зв’язку з цим, приймаючи рішення про відмову в позові, судом першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 43 та п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України, належним чином не з’ясував, як про причини ухилення (відмови) Відповідача від здійснення вказаної вище реєстрації, так і власне питання щодо наявності чи відсутності самого факту державної реєстрації спірних договорів купівлі- продажу. При цьому, з урахувань предмету та підстав позову, для належного з’ясування усіх питань, судом першої інстанції не було залучено до участі у справі відповідний орган, який здійснює державну реєстрацію права власності нерухомого майна –відповідне бюро технічної реєстрації та технічної інвентаризації.

Крім того, як видно з матеріалів справи, під час нового розгляду даної справи, сторонами 09.12.2010р. було подано до суду заяву про затвердження мирової угоди, укладеної між ТОВ "Керамітекс" та ВАТ "Сумський м’ясокомбінат" 07.12.2010р., у задоволенні якої, згідно судових рішень попередніх судових інстанцій, було відмовлено.

Разом з тим, права та обов’язки сторін у судовому процесі, визначені в ст. 22 ГПК України. При чому, вказаний у цій статті Кодексу перелік прав та обов’язків сторін, не є вичерпним, а порядок їх реалізації може бути конкретизований в інших статтях цього Закону.

Зокрема, в ст. 78 ГПК України передбачено право позивача відмови від позову, визнання відповідачем позову, порядок і умови укладення між сторонами мирової угоди та її затвердження судом.

Так, згідно частин 1 - 3 ст. 78 ГПК України, відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз’яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов’язків сторін щодо предмета позову.

При цьому, частиною 6 ст. 22 ГПК України передбачено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Отже, мирова угода –це договір, який укладається між сторонами з метою припинення спору та вирішення всіх спірних питань, за для яких і було подано позов, на умовах, погоджених сторонами. Така угода призводить до врегулювання спору шляхом визначення її сторонами певних дій, які та чи інша сторона угоди має вчинити.

У зв’язку з цим, укладення мирової угоди, як способу реалізації процесуальних прав, закріплених у вказаних вище процесуальних нормах, є правом сторони, яке, згідно процесуального Закону, є неможливо реалізувати тільки за наявності умов –якщо такі дії суперечать законодавству, або це призводить до порушення чиї-небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

В противному ж випадку, відмова у затвердженні мирової угоди сторін, буде вважатись порушенням їх процесуальних прав, встановлених законом.

У даному випадку, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про затвердження мирової угоди від 07.12.2010р., посилався тільки на те, що умови, визначені сторонами в такій угоді, не відповідають закону.

При чому, приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, в порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України, взагалі не вказав –які саме умови угоди не відповідають законодавству, та вимоги якого саме конкретного закону порушує укладена між сторонами мирова угода чи її частина. Тобто, фактично, рішення суду у цій частині, жодним чином обґрунтовано не було.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення в апеляційному порядку та, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, припустився тих же порушень закону, що і суд першої інстанції, зазначивши тільки те, що затвердження мирової угоди сторін є правом суду, тоді як мирова угода не відповідає вимогам закону, у зв’язку з чим, дійшов висновку про правомірну відмову у затверджені мирової угоди.

При цьому, суд апеляційної інстанції, крім порушень ст.ст. 22, 78 ГПК України, припустився ще й порушень вимог частин 1, 2 ст. 101 цього ж Кодексу, за якими, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу та не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

За таких обставин, судові рішення судів попередніх інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому такі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, витребувати належні докази по справі, встановити фактичні обставини справи, з’ясувати підстави виникнення спору та дійсні права і обов’язки сторін, і в залежності від вставленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 –11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, –

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2011р. та рішення господарського суду Сумської області від 10.01.2011р. у справі № 3/153-09 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Сумської області в іншому складі суду.