25.08.2010 Агропромислове товариство з обмеженою відповідальністю "Радянська Україна" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра" в особі філії Кримське регіональне управління про розірвання договору на відкриття та оплату документарного акредитива № 512 від 21.09.2007.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.10.2010 у справі № 5002-6/4204-2010 (суддя Шкуро В.М.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.01.2011 (колегія суддів у складі: Латинін О.А. –головуючий суддя, судді Котлярова О.Л., Ткаченко М.І.), позов задоволено. За рішенням розірвано укладений 21.09.2007 між Агропромисловим товариством з обмеженою відповідальністю "Радянська Україна" та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра" договір на відкриття і оплату документарного акредитива № 512.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Відкрите акціонерне товариство комерційний банк "Надра" в особі філії Кримське регіональне управління звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.10.2010 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.01.2011 у справі № 5002-6/4204-2010.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору, що виник між сторонами, є розірвання договору на відкриття та оплату документарного акредитива № 512 від 21.09.2007.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтею 1093 Цивільного кодексу України у разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) - заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара.

Статтею 344 Господарського кодексу України передбачено, що міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн - учасниць розрахунків.

За загальними правилами, що визначено ст. 2 Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів, прийнятих Міжнародною торговою палатою, публікація № 500 (далі –Уніфіковані правила), акредитивом є угода, згідно з якою банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій клієнта (заявника) або від свого імені, зокрема, повинен провести платіж третій особі (бенефіціару) чи його наказу або уповноважує інший банк провести такий платіж.

Відповідно до ст. 3 Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів, прийнятих Міжнародною торговою палатою, публікація № 500 (далі - правила), акредитив за своєю природою являє собою угоду, відокремлену від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, і банки жодною мірою не пов'язані й не зобов'язані займатися такими контрактами, навіть якщо в акредитиві є яке-небудь посилання на такий контракт; бенефіціар у жодному випадку не може скористатися для своєї вигоди договірними відносинами, що існують між банками або між заявником акредитиву і банком-емітентом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи 21.09.2007 між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра" (за договором –банк) та Агропромисловим товариством з обмеженою відповідальністю "Радянська Україна" (за договором –клієнт) укладено договір на відкриття та оплату документарного акредитива № 512 від 21.09.2007.

Згідно з пунктом 1.1 договору банк за дорученням клієнта, на підставі заяви про відкриття документарного акредитива № 1 від 21.09.2007, відкриває безвідкличний документарний акредитив на суму 1317500,00 євро строком дії до 03.02.2008 з відстрочкою платежу, яка проводиться відповідно до графіка.

Відповідно до пункту 2.1.2 договору банк зобов’язувався провести розрахунки по акредитиву у відповідності з діючим законодавством України та Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів (публікація Міжнародної торгової палати №600, 2007).

На момент настання дати платежу банк зобов'язався оплатити суму, вказану в документах, представлених по акредитиву та направити позивачу відповідне повідомлення з вказівкою строку і суми платежу (пункт 2.1.4 договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач оплатив виконуючому банку Bank Leumi Le Israel, B.M., P.O.Box 2, Tel-Aviv, Israel, Swift перший платіж передбачений графіком у розмірі 131 750,00 євро, однак подальші платежі за графіком відповідачем, в порушення пункту 1.1 договору про відкриття і оплату документарного акредитива, не здійснювались .

При цьому, відповідачем не було надано доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, а саме: первинних документів про сплату грошових коштів на виконання договору на відкриття та оплату документарного акредитива № 512 від 21.09.2007 (крім першого платежу за графіком передбаченим п. 1.1 договору); позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про виконання зобов'язань за договором (в матеріалах справи наявні листи та заявки позивача вих. № 51 від 20.03.2009, № 54 від 20.03.2009, № 190 від 17.09.2009, № 69 від 17.03.2010 –т. 1 а. с. 45, 47-49), а відтак господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про істотне порушення відповідачем умов договору про відкриття і оплату документарного акредитиву, оскільки основною метою договору є своєчасне проведення банком платежів на умовах, визначених акредитивом, та наявність підстав для розірвання в судовому порядку договору на відкриття та оплату документарного акредитива № 512 від 21.09.2007.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що місцевим та апеляційним господарськими судами не досліджено докази сплати виконуючому за договором акредитиву банку Bank Leumi Le Israel, не приймаються колегією суддів касаційної інстанції до уваги з огляду на те, що судами попередніх інстанцій вказані докази досліджувалися, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених господарськими судами першої та апеляційної інстанцій висновків. Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права ; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Досліджені судами попередніх судових інстанцій докази, визнаються судом касаційної інстанції достатніми для вирішення справи по суті.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра" в особі філії Кримське регіональне управління залишити без задоволення, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.10.2010 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.01.2011 у справі № 5002-6/4204-2010 залишити без змін.