Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.12.2010р. (суддя Кирилюк Т.Ю.) позов задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" 6 539 484,12 грн. основного боргу, 33 371,47 грн. трьох процентів річних, 60 783,79 грн . інфляційних втрат, 23 154,00 грн. державного мита та 214,35 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Судове рішення переглянуто в апеляційному порядку і постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2011р. (судді: Мартюк А.І., Новіков М.М., Зубець Л.П.) скасоване в частині відмови щодо стягнення інфляційних втрат, прийнято нове рішення в цій частині та стягнуто з відповідача на користь позивача 78 473,81 грн. інфляційних втрат. В решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 4, 10, 203, 215, 253, 530 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 35, 43 Господарського кодексу України, просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" також звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 173, 193, 199, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 35, 43 Господарського процесуального кодексу України, просить прийняті у справі рішення скасувати в частині відмови у стягненні штрафу, пені та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Розглянувши касаційні скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційні скарги ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" та АЕК "Київенерго" не підлягають задоволенню.

Господарськими судами встановлено:

Київськими кабельними мережами ВЕО "Київенерго", правонаступником якого є акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" та підприємством по експлуатації каналізаційних мереж міста Києва, правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" було укладено договір про постачання електричної енергії №97 від 10.01.1991 року, відповідно до якого позивач зобов’язався продати електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок відповідачу, а останній –оплатити вартість використаної електричної енергії згідно з умовами договору.

21 грудня 2009 року сторони уклали додаткову угоду до договору №97 від 10.01.1991 року, відповідно до якої договір №97 від 10.01.1991 року викладено у новій редакції з урахуванням протоколу розбіжностей від 29.01.2010 року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про електроенергетику" електрична енергія є різновидом енергії, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Стаття 275 Господарського кодексу України встановлює, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до пунктів 2.2.2, 2.3.2, 2.3.3, 2.3.4 договору №97 від 10.01.1991 року позивач постачає електричну енергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього ж договору, з дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами, згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до Правил улаштування електроустановок та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатком "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін", а відповідач зобов’язувався дотримуватись режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 даного договору та режиму роботи електроустановок відповідно до додатків "Перелік об’єктів" та "Обсяги постачання електричної енергії споживачу", оплачувати позивачу вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії".

ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" надавало АЕК "Київенерго" звіти про використану активну електроенергію, відповідно до яких за період з 01.06.2010 року по 01.09.2010 року відповідачем спожито активної електричної енергії обсягом 6 162 432 кВт та 2 143 637,20 кВАр реактивної електричної енергії. На підставі наданих звітів за результатами розрахункового періоду позивач оформив акти приймання-передачі товарної продукції, де визначив фактичний обсяг спожитої відповідачем електроенергії, її вартість. Загальна вартість спожитої у період з 01.06.2010 року по 01.09.2010 року електроенергії становить 6 539 484,12 гривень. Відповідач документи для проведення розрахунків за електричну енергію попереднього розрахункового періоду отримував, що зазначено у звітах.

Умовами договору №97 від 10.01.1991 року встановлено, що відповідач зобов’язується оплачувати позивачу вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показань засобів обліку електричної енергії".

Пунктом 2 додаткової угоди від 21.12.2009 року сторони погодили, що мають намір привести додатки до договору №97 від 10.01.1991 року у відповідність до чинної редакції "Правил користування електричною енергією" протягом двох місяців з дня підписання додаткової угоди.

Відповідно до пунктів 6.11, 6.13 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. №28 (z0417-96) , остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. Покази розрахункових засобів обліку знімаються представником електропередавальної організації та підтверджуються споживачем відповідно до договору. Тривалість періоду для здійснення споживачем розрахунків зазначається у договорі та/або на платіжному повідомленні і має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які оплачують електричну енергію самостійно, і 10 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які здійснюють розрахунки через структурний підрозділ, який розташований в іншому місті. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Згідно пункту 2 додаткової угоди від 21.12.2009 року додатки до договору №97 від 10.01.1991 року зазначені у пункті 9.1 та укладені сторонами до моменту укладення угоди є чинними на весь період дії договору та є його невід’ємними частинами.

Дослідивши подані докази, господарські суди встановили, що порядок проведення розрахунків за спожиту електричну енергію сторонами в установленому порядку не визначено.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Господарськими судами встановлено, що відповідач підтверджував отримання документів для проведення розрахунків за електричну енергію попереднього розрахункового періоду.

Отже, виходячи з вимог законодавства, умов укладеного сторонами договору та на підставі виставлених рахунків та актів приймання-передачі товарної продукції у відповідача виник обов’язок сплати позивачу вартість спожитої електричної енергії.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач не оплатив поставлену за договором №97 від 10.01.1991 року електричну енергію, то господарські суди дійшли обгрунтованого висновку про стягнення з останнього суми основного боргу у розмірі 6 539 484,12 грн..

Позивач також просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 194 719,10 грн. на підставі пункту 4.2.1 договору №97 від 10.01.199р.; штраф у розмірі 457 763, 89 грн. –7% від суми боргу на підставі ст. 231 Господарського кодексу України; 78 473, 81 грн. інфляційних втрат та 33 371 грн. річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, якими, зокрема, є сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пунктом 4.2.1 договору №97 від 10.01.1991 року за внесення платежів з порушенням термінів, визначених відповідним додатком передбачено нарахування пені із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України на суму боргу за кожен день прострочення платежу.

Однак, господарськими судами встановлено, що умовами договору №97 від 10.01.1991 року не визначено порядку розрахунків за спожиту електроенергію, оскільки сторони відповідних додатків до договору не укладали, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення пені за умовами договору.

Частини другою статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту частини другої статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.

Оскільки обов’язком відповідача було проведення своєчасної оплати за електроенергію, то судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову в позові щодо стягнення штрафу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

З урахуванням того, що суд апеляційної інстанції ретельно перевірив правильність нарахування позивачем сум інфляційних втрат та річних, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційної інстанції про задоволення позову в цій частині.

Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки апеляційним господарським судом норми матеріального та процесуального права порушено не було, то підстави для скасування прийнятої у справі постанови відсутні.