15.04.2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросфера" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" 86170,35 грн. (в тому числі 78810,30 грн. основного боргу, 2229,82 грн. пені, 5130,23 грн. відсотків за користування товарним кредитом) як з поручителя за договором поруки відповідно до статей 526, 530, 543, 554, 694 Цивільного кодексу України.

Позивач зазначив, що наявність та розмір боргу підтверджуються рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 13.02.2008 року у справі №3/457, яким заборгованість стягнуто з основного боржника в зв'язку з невиконанням ним договірних зобов'язань; вказані факти не підлягають повторному доведенню за статтею 35 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач відхилив позов з огляду на відсутність у нього зобов'язань, що випливають за договором поруки, зазначивши, що надані позивачем докази у підтвердження укладення договору поруки є недостовірними. Також відповідач зазначив, що правовідносини за договором поруки є припиненими в силу частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 26.10.2010 року (суддя Колодій С.Б.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.01.2011 року (судді: Кузнецова І.Л. –головуючий, Герасименко І.М., Сизько І.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросфера" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення у даній справі та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме всупереч статті 35 Господарського процесуального кодексу України суди не прийняли до уваги факти, встановлені рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 15.01.2009 року по справі № 4/156; не врахували, що за статтею 241 Цивільного кодексу України спірний правочин поруки є схваленим внаслідок його виконання відповідачем, а в судовому порядку даний правочин не є нікчемним та не розривався в судовому порядку; судами порушено приписи статей 42 та 43 Господарського процесуального кодексу України щодо правил оцінки висновку судового експерта; при визначенні повноважень особи, від імені якої підписано договір поруки, судами не взято до уваги положення частини 4 статті 24 Кодексу законів про працю України та вимоги підпункту 3.4.1 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток та штампів.

Відповідач та третя особа не надали відзив по суті касаційної скарги, не скористалися правом на участь представника в судовому засіданні.

29.03.2011 року позивач подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та надання йому права фотофіксації справи; судова колегія не знайшла можливості задовольнити клопотання, яке стосується ознайомлення з матеріалами справи після початку судового засідання у даній справі; поза тим у клопотанні не зазначено про поважні причини, що перешкоджали своєчасному ознайомленню позивача з матеріалами справи чи про причини, що унеможливлюють розгляд касаційної скарги у даному судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 26.04.2006 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера" (продавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Родина" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 472-СКЧ із специфікацією № 1 та № 472-КЧ, за умовами якого продавець прийняв на себе зобов'язання передати, а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору; за даними специфікації № 1 від 26.04.2007 року продавець передає, а покупець приймає товар на загальну суму 78810,30 грн.

За пунктом 8.1 договору купівлі-продажу від 26.04.2007 року в забезпечення належного виконання зобов'язання покупця за цим договором продавець приймає поруку відповідно до договору поруки № 472-ПОР від 26.04.2007 року.

Відповідно до видаткових накладних № 2804397/00 від 28.04.2007 року та № 080515/01 від 08.05.2007 року продавець передав, а покупець за цим договором отримав товар на загальну суму 78810,30 грн., при цьому покупець не виконав зобов'язання щодо оплати товару відповідно до умов договору купівлі-продажу.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 13.02.2008 року по справі № 3/457 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросфера" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Родина" з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Родина" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера" стягнуто 78810 грн. боргу, 2229,82 грн. пені, 5130,23 грн. відсотків за користування кредитом, 979,70 грн. судових витрат.

Оскільки вказане рішення не було виконано боржником, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросфера" направило вимогу про перерахування на протязі трьох днів 86170,35 грн. заборгованості за договором № 472-СКЧ від 26.04.2007 року Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Лан" як поручителю; вказана вимога була залишена без виконання, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Доводи позивача про підстави виникнення у Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" зобов'язань у спірних правовідносинах ґрунтуються на трьохсторонньому договорі поруки № 472-ПОР від 26.04.2007 року, за змістом якого предметом даного договору повноважні представники сторін визначили зобов’язання поручителя (відповідача у даній справі) перед кредитором (позивачем) солідарно відповідати за виконання боржником (третя особа) своїх зобов'язань за основними договорами, передбаченими у розділі 2 цього договору стосовно: погашення (сплати) товарного кредиту та будь-якої іншої заборгованості в сумі та в строк згідно основного договору, сплату процентів за користування товарним кредитом у відповідності до основного договору та процентів за користування грошовими коштами; сплату неустойки (штрафу, пені), що передбачені умовами основних договорів.

За пунктом 2.1 договору під основними договорами у цьому договорі розуміються договір купівлі-продажу № 472-СКЧ від 26.04.2007 року та договір № 472-КЧ від 26.04.2007 року, укладені між позивачем та третьою особою; за пунктом 1.3 договору поруки поручитель відповідає солідарно та в повному обсязі перед кредитором по основному договору та додаткових угодах до нього, які можуть бути укладені сторонами в майбутньому.

Судами також встановлено, що за Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Лан" договір поруки підписано від імені ОСОБА_1 як керівника товариства; за протоколами загальних зборів учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" № 4 від 24.06.2003 року та № 2 від 22.08.2007 року, наказом № 9а-к від 24.06.2003 року керівником Товариства на час підписання спірного договору був ОСОБА_2; ОСОБА_1 згідно з записами №№ 39-41 в трудовій книжці станом на 26.04.2007 року працював директором та виконавчим директором Приватного підприємства "Глорія", став директором Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" з 17.10.2007 року, що підтверджується інформацією, наданою Державним реєстратором Долинської райдержадміністрації № 93 від 22.10.2009 року, наказом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" № 51 від 17.10.2007 року, записом № 42 в трудовій книжці ОСОБА_1; факт, що ОСОБА_1 станом на 26.04.2007 року був допущений до роботи в якості керівника Товариства, не доведено матеріалами справи.

У зв'язку з наявністю двох суперечливих висновків експертів щодо встановлення особи, яка підписала договір поруки № 472-пор від 26.04.2007 року від імені Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" під час нового розгляду справи місцевий господарський суд ухвалою від 18.11.2009 року призначив повторну судову комісійну комплексну техніко-почеркознавчу експертизу; відповідно до висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 24.02.2010 року № 11362/11619 підписи від імені ОСОБА_1 у рядку "Поручитель" у правому нижньому куті лицьової сторони та в рядку "Директор" графи "Поручитель" на зворотній стороні у договорі поруки № 472-ПОР від 26.04.2007 року виконані не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням його підпису, що не відповідає висновкам наявної у матеріалах справи первинної експертизи № 3139/02, 03 від 03.12.2008 року. Оцінюючи наявні у матеріалах справи висновки експертиз, місцевий господарський суд прийняв до уваги висновки повторної експертизи, враховуючи неповне виявлення розбіжностей почеркових ознак у першій експертизі.

Відмовляючи у даному позові, місцевий господарський суд виходив з встановлених обставин справи щодо вчинення спірного правочину (договору поруки) особою, що не мала повноважень представляти у спірних правовідносинах Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Лан", відтак за змістом статей 241, 638 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України даний договір Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Лан" не укладався, не відображає дійсне волевиявлення Товариства та не спричиняє настання для нього правових наслідків відповідно до змісту договору поруки.

При цьому місцевий господарський суд відхилив посилання позивача на частину 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України з огляду на відсутність підстав для її застосування.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з обставинами, встановленими місцевим господарським судом, їх оцінкою та з правовими висновками щодо неукладеності договору поруки.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, визначених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом; статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено обов'язкову письмову форму правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання з наслідками нікчемності відповідного правочину, вчиненого із недодержанням письмової форми. За приписами частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це статутними документами, та скріплюється печаткою.

За змістом статті 239 Цивільного кодексу України правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи в разі вчинення його представником цієї особи. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, передбачених актами цивільного законодавства; за статтею 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів. Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. За змістом вказаної статті вона застосовується до випадків, коли спірний правочин вчиняється представником особи (в силу вимог законодавства чи на підставі довіреності), яка, натомість, вийшла за межі повноважень, наданих їй законом чи довіреністю. Однак стаття 241 Цивільного кодексу України не може бути застосована у разі, коли правочин вчинено особою, що не є представником сторони правочину.

Судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів достовірно встановлено, а скаржником не спростовано, що спірний договір поруки не було вчинено особою –уповноваженим представником Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан", а відтак правомірно зазначено про відсутність передбачених законодавством підстав для виникнення у Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" цивільних обов'язків за договором, який ним не укладався. Наявність на договорі як паперовому носії печатки Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" не спростовує обставин невчинення договору; сплата коштів на виконання судового рішення, обов'язкового для Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан", не може свідчити про схвалення такого договору.

Переоцінка обставин справи, належно встановлених судами попередніх інстанцій, доказів, прийнятих ними до уваги чи відхилених вмотивовано, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Посилаючись у касаційній скарзі на невірне застосування судами частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України, скаржник залишив поза увагою, що дана норма стосується випадків, коли виникає спір щодо повноважень особи, яка мала право діяти від імені юридичної особи, натомість суди встановили, а скаржник жодним чином не спростував, що Сужаєв Олександр В'ячеславович не представляв відповідача у спірних правовідносинах, а, отже, не мав права діяти від імені відповідача.

Посилаючись на факти, встановлені судовим рішенням від 15.01.2009 року у справі № 4/156, скаржник помилково тлумачить, як факти, оціночні судження та правові висновки господарського суду, що не відповідає приписам частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, всебічно, повно та об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами та дійшли законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги.

Прийняті апеляційним та місцевим господарськими судами постанова та рішення відповідають статтям 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення. Доводи скаржника не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 1117 Господарського процесуального кодексу України та з підстав їх суперечності обставинам справи. Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права при прийнятті постанови та рішення не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

за участю представників:
позивача	Фурман В.В., дов. від 18.01.2011 року