Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судовому засіданні взяли участь представники :

- позивача: Парненко А.А. дов. б/н від 02.02.2011р.

- відповідача: не з'явились

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.10.2009р. (суддя Манжур В.В.) відмовлено у задоволенні позовних вимог товариству з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об‘єднання "Новатор" про стягнення заборгованості з лізингових платежів в загальній сумі 286 873,70 грн. та задоволено зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об"єднання "Новатор" про визнання договору фінансового лізингу №839/05/2007 від 17.05.2007р. недійсним. Крім того, суд стягнув з ТОВ "Ласка Лізинг" витрати по сплаті державного мита в сумі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.01.2010р. (головуючий Колядко Т.М., судді Акулова Н.В., Скакун О.А.) вказане рішення суду скасовано. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об"єднання "Новатор" про стягнення 286 873,70 грн. задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об"єднання "Новатор" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" заборгованість в сумі 273 791,23 грн., неустойку в сумі 8 997,18 грн., інфляційні витрати в сумі 2 960,63 грн., три процента річних в сумі 1124,66грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 2 866,04 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 312,50 грн. та витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги у сумі 1 476,86 грн.

У задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об"єднання "Новатор" до товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" про визнання договору фінансового лізингу № 839/05/2007 від 17.05.2007р. недійсним відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2010р. касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об‘єднання "Новатор" задоволено частково. Рішення господарського суду Донецької області від 16.10.2009р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.01.2010р. у справі №16/191 скасовано, а справу №16/191 передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області в іншому складі суду.

При новому розгляді, рішенням господарського суду Донецької області від 09.11.2010р. (головуючий Донець О.Є., судді Лейба М.О., Сгара Е.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.01.2011р. (у складі головуючий, суддів Величко Н.Л., судді Алєєва І.В., Мясищева А.М.) у справі №16/191 в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новатор" про стягнення 286873,70грн., у тому числі суми заборгованості в розмірі 273791,23грн., суми неустойки в розмірі 8997,18грн., суми інфляції в розмірі 2960,63грн., 3% річних в розмірі 1124,66грн.–відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Новатор" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" про визнання договору фінансового лізингу № 839/05/2007 від 17.05.2007р. недійсним –задоволено.

Визнано недійним договір фінансового лізингу № 839/05/2007 від 17.05.2007р., який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новатор" з моменту укладання.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новатор" витрати по сплаті державного мита в сумі 85,00грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00грн

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у зустрічному відмовити.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, не надіслав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Розпорядженням секретаря судової палати від 11.03.2011р. склад колегії суддів змінено та сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий –Кот О.В., судді Шевчук С.Р., Кролевець О.А.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановили попередні судові інстанції, 17 травня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (далі-Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче об’єднання "Новатор" (далі-Лізингоотримувач) було укладено договір фінансового лізингу №839/05/2007, згідно умов якого Лізингодавець зобов’язався передати, а Лізингоотримувач прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно –Кран баштовий НК 40/21В вантажопідйомністю 12 тон, а також Лізингоотримувач зобов’язався здійснювати лізингові платежі.

На виконання умов Договору 13 липня 2007 року позивач передав відповідачу Кран баштовий НК 40/21В, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000268 від 13 липня 2007 року та довіреністю серії ЯОЖ № 337593 від 13 липня 2007 року.

Згідно із п.6.3 Договору, загальна вартість лізингових платежів, що підлягають до сплати Лізингоотримувачем становить 536879,76 грн. умовних одиниць.

Умовна одиниця, відповідно до п.6.1 Договору, розуміється як сума, що виражена у гривнях України та є рівною одному долару США по курсу НБУ.

Пунктом 6.5 Договору передбачено, що Лізингоотримувач зобов’язаний був вносити на розрахунковий рахунок Лізингодавця платежі, розмір яких встановлювався на кожний період в Графіку внесення платежів, що є Додатком №1 до Договору.

17 травня 2007 року між Лізингодавцем та Лізингоотримувачем було укладено Додаткову угоду № 839/05/2007 –ДС/2 до Договору, якою вносилися зміни до Графіку внесення платежів.

В графіку внесення платежів визначено, що 21, 22, 23 та 24 періоди, тобто по 28 лютого 2009 року, по 31 березня 2009 року, по 30 квітня 2009 року та по 31 травня 2009 року відповідно Лізингоотримувач повинен був сплатити 11776,48 грн.

Посилаючись на те, що відповідач не виконав вищезазначені положення Договору в частині сплати платежів, а саме щодо нарахованого платежу 21 періоду здійснено оплату 20 квітня 2009 року, а щодо 22, 23, 24 періодів згідно Графіку внесення платежів, відповідач оплату не здійснював, позивач звернувся до суду із позовними вимогами про стягнення з відповідача 286873,70 грн., з яких сума заборгованості у розмірі 273791,23 грн., сума неустойки у розмірі 8997,18 грн., сума інфляції у розмірі 2960,63 грн. та сума 3% річних в розмірі 1124,66 грн.

Відповідач не погодився із позовними вимогами та звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг", м.Київ, про визнання Договору недійсним.

Згідно із ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 807 зазначеного кодексу передбачено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг", предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно із ст.6 зазначеного закону, договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є:

предмет лізингу;

строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

розмір лізингових платежів;

інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 184 Цивільного кодексу України визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

З умов Договору вбачається, що предметом фінансового лізингу є кран баштовий НК 40/21В вантажопідйомністю 12 т (одна одиниця), 2007 року випуску.

Втім, відповідно до п.5.1.10 Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів (НПАОП 0.00-1.01-07), виготовлені вантажопідіймальні крани мають бути споряджені, зокрема, таким експлуатаційним документом як паспорт.

Згідно із п.5.1.13 зазначених Правил, відомості про виготовлені вантажопідіймальні крани або машини, окремі складові частини, призначені для самостійного постачання, виробник має занести в книгу обліку та спорядити табличкою, укріпленою на видному місці із зазначенням:

- назви виробника та його товарного знака;

- максимальної вантажопідіймальності (вантажного моменту);

- дати виготовлення;

- порядкового номера за нумерацією виробника та інших відомостей відповідно до вимог технічних умов на конкретний виріб.

За змістом розділу 6 зазначених Правил, "Вимоги до вантажопідіймальних кранів, машин і їх складових частин, придбаних за кордоном", дана техніка також має бути споряджена, крім іншого, паспортом, викладеним українською мовою.

Відповідно до п.7.1.3 вищезазначених Правил, для реєстрації вантажопідіймальних кранів в територіальному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці суб’єкт господарювання, у якого у власності або в користуванні (оренда, лізинг тощо) є вантажопідіймальний кран, та який має намір його експлуатувати, подає письмову заяву та паспорт вантажопідіймального крану.

Згідно із Додатком № 6 до вищезазначених Правил, паспорт баштового крану має містити, зокрема, наступні відомості: виробник та його місцезнаходження; тип крана; індекс крана; заводський номер; рік виготовлення крана; призначення крана; група класифікації (режиму роботи) крана; тип приводу (електричний тощо); навколишнє середовище, у якому може працювати кран: температура, сейсмічність, відносна вологість повітря та інше; допустима швидкість вітру для робочого та для неробочого стану; допустимий ухил кранової колії; рід електричного струму, частота, напруга і кількість фаз; основні нормативні документи, відповідно до яких виготовлений кран.

Відповідно до п.2.9.5 ГОСТ 13556-91 "Крани баштові будівельні. Загальні технічні умови" (дата введення – 01.07.1992 р.), до крана має додаватися, зокрема, паспорт, технічний опис та інструкція з експлуатації тощо.

З огляду на вищевикладене, суди дійшли висновку про те, що індивідуальними ознаками крана баштового в розумінні ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг" та ст. 184 Цивільного кодексу України є дані, які мають міститись в паспорті крана, зокрема, про його заводський номер, про виробника крану та його місцезнаходження тощо.

Вказані в договорі відомості про баштовий кран (НК 40/21В, вантажопідйомність 12т (одна одиниця), 2007 рік випуску), не є індивідуальними ознаками предмету лізингу, оскільки характеризують загальні технічні показники даного типу кранів, які виготовлені невідомим заводом –виробником в 2007 р.

Отже, оскільки зміст Договору щодо такої його істотної умови як предмет договору суперечить приписам вищезазначених статей Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) та Цивільного кодексу України (435-15) , суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору фінансового лізингу №839/05/2007.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, правочин який визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій задовольнили зустрічний позов та визнали договір фінансового лізингу № 839/05/2007 від 17 травня 2007 року недійсним з моменту укладання, а відповідно відмовили в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" м.Київ про стягнення 286873,70грн., оскільки вони ґрунтуються на недійсному договорі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для визнання договору фінансового лізингу № 839/05/2007 від 17 травня 2007 року недійсним, оскільки зміст Договору щодо такої його істотної умови як предмет договору суперечить приписам вищезазначених статей Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) та Цивільного кодексу України (435-15) .

Проте, колегія суддів вважає помилковим застосування судами попередніх інстанцій вимог ч. 1 ст. 236 ЦК України та визнання договору фінансового лізингу № 839/05/2007 від 17 травня 2007 року недійсним з моменту його укладення, оскільки згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Частина 2 цієї статті передбачає, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 3 даної норми встановлено, що правові наслідки, передбачені, зокрема, частиною 1 вказаної статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

В той же час, згідно ч. 3 ст. 207 ГК України у разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Фактичне користування майном на підставі договору фінансового лізингу, унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, адже використання майна - "річ" безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо. Оскільки за договором неможливо повернути вже здійснене користування майном, такий договір має визнаватися недійсними і припинятися саме на майбутнє.

За таких обставин, зважаючи на те, що судами встановлено наявність правових підстав для визнання недійсним договору фінансового лізингу та враховуючи вищевикладене спірний договір є недійсним на майбутнє, а відтак висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови в позові в частині первісних позовних вимог є передчасними.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що помилкове застосування судами вимог ч.1 ст. 236 ЦК України і визнання спірного договору недійсним з моменту укладення не вплинуло на правильність прийнятого рішення в частині зустрічних позовних вимог та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування прийнятих судових рішень лише в частині первісних позовних вимог, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 09.11.2010р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.01.2011р. у справі №16/191 в частині первісного позову скасувати та справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області в іншому складі суду.

В частині зустрічного позову рішення господарського суду Донецької області від 09.11.2010р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.01.2011р. у справі №16/191 залишити без змін.