ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
23 березня 2011 р.
|
№ 5002-32/4087-2010
|
Вищий господарський суд України у складі: суддя Черкащенко М.М. –головуючий, судді Студенець В.І. і Харченко В.М.
розглянув касаційну скаргу видавництва "Сонат"
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2010
зі справи № 5002-32/4087-2010
за позовом видавництва "Сонат"
до державного підприємства Міністерства оборони України "Сакський центральний військовий клінічний санаторій імені М.І. Пирогова"
про стягнення 8099,13 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача –Бакаєва С.М.,
відповідача –Поставничого Ю.М.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2010 року видавництво "Сонат" звернулося з позовом до державного підприємства Міністерства оборони України "Сакський центральний військовий клінічний санаторій імені М.І. Пирогова" про стягнення 6540,00 грн. основного боргу, 59,13 грн. річних та 1500,00 грн. витрат за послуги адвоката.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.10.2010 (суддя Барсукова А.М.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2010 (колегія суддів у складі: суддя Видашенко Т.С. –головуючий, судді Гонтар В.І., Лисенко В.А.), у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи зазначені рішення попередні судові інстанції виходили з недоведеності позовних вимог.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 07.10.2010, постанову апеляційного суду від 23.12.2010 та прийняти нове рішення. Скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 43 ГПК України, ст.ст. 174, 193 ГК України.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково.
Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 10.02.2010 сторонами у справі був укладений договір на створення літературного твору № 5/162, згідно з умовами якого відповідач замовив, а позивач зобов’язався виконати роботи по створенню твору (науково-популярний твір з історії Сакського військового санаторію ім. М.І. Пирогова) під робочою назвою "Озеро здоров’я".
Відповідно до п. 1.3 вказаного договору прийом та оцінка твору здійснюється згідно з актом приймання-передачі.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що виконавець прийняв на себе зобов’язання створити науково-популярний твір; забезпечити виконання Закону України "Про авторські та суміжні права" (3792-12)
; не розміщувати матеріалів, які можуть спричинити прямий чи опосередкований збиток іміджу та ділової репутації замовника; забезпечити своєчасне виконання зобов’язань.
Відповідно до розділу 3 договору, загальна сума договору складає 32700,00 грн. без податку на додану вартість. Аванс у розмірі 80% сплачується відповідачем протягом трьох банківських днів після підписання договору, а 20% оплати сплачується протягом трьох банківських днів після підписання обома сторонами акта виконаних робіт.
Даний договір набирає чинності з моменту підписання, строк виконання зобов’язань –строк виготовлення продукції –до 20 квітня 2010 року.
Пунктом 8.5 договору передбачено, що у разі порушення зобов’язання виконавцем, замовник має право в повному обсязі відмовитися від зобов’язань відповідно до вимог ст. 615 ЦК України.
На виконання умов договору відповідач здійснив авансовий платіж в розмірі 80% від суми договору у розмірі 26160,00 грн.
Судами також встановлено що 09.06.2010 відповідач звернувся до видавництва "Сонат" з претензією, в якій повідомив про розірвання в односторонньому порядку договору № 5/162 з 16.06.2010, у зв’язку з порушенням виконавцем зобов’язань за договором. Також відповідач повідомив про необхідність повернути сплачену суму авансу.
Звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтовував вимоги тим, що свої зобов’язання за договором на створення літературного твору № 5/162 ним були виконані у встановлений договором строк, тобто до 20.04.2010 та на підтвердження цього факту посилався на акт приймання-передачі рукопису від 19.04.2010.
Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що акт приймання-передачі рукопису від 19.04.2010 не є належним доказом, який підтверджує факт виконання своїх зобов’язань виконавцем за договором, оскільки зі сторони замовника його було підписано неуповноваженою особою.
З такими висновками судів погодитись не можна.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ст.ст. 47, 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а судове рішення по справі приймає за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст.ст. 82, 84 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті, а тобто при задоволенні позову, або повної чи часткової відмови у його задоволенні, суд приймає рішення, у мотивувальній частині якого має зазначити, крім іншого, встановлені обставини справи і причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; доводи, за якими він відхилив заявлені клопотання і докази сторін.
Зазначені вимоги чинного процесуального законодавства не були належним чином враховані судами.
Відповідно до наявних матеріалів справи позивач, наполягаючи на своїх вимогах, вказував на те, що ним на виконання взятих на себе зобов’язань за договором, протягом лютого-квітня 2010 року створено замовлений літературний твір та 19.04.2010 рукопис книги був наданий на затвердження директору відповідача. Якість виконаної роботи задовольнила керівника відповідача, який власноручно завізував рукопис книги та передав її завідуючій музеєм відповідача, яка, в свою чергу, і підписала акт приймання-передачі рукопису книги.
В свою чергу відповідач, заперечуючи проти позову, що також випливає з наявних матеріалів справи, вказував, що акт приймання-передачі рукопису не є належним доказом по справі. В той же час відповідач не стверджував про те, що позивач не передавав йому рукопису твору, не зазначав у цьому зв’язку про існування якихось певних обставин, які мали б це підтвердити і не посилався на відповідні докази.
Згадані пояснення сторін не були належним чином перевірені судами.
Зокрема суди не з’ясували:
- чи заперечує відповідач проти згаданих пояснень позивача і якщо так, то на чому саме ці його заперечення ґрунтуються;
- яку саме річ було передано за актом приймання-передачі від 19.04.2010 між сторонами і чи мала вона відношення до договору № 5/162 від 10.02.2010;
- чи дійсно свої зобов’язання за договором відповідач виконав з порушеннями і якщо так, то в чому саме ці порушення полягали.
Без належного з’ясування сукупності наведених питань висновки обох судових інстанцій щодо безпідставності заявленого позову є передчасними.
Це дає підстави для скасування прийнятих за справою судових рішень з огляду на неповно досліджені обставини та передачі справи на новий розгляд.
У ході такого суду належить врахувати наведені недоліки, з’ясувати дійсність тих обставин, на які посилається кожна з сторін у своїх поясненнях по справі. З метою з’ясування фактичних обставин справи та усунення можливих протиріч у поданих сторонами доказах залучити до участі у справі відповідне коло причетних до неї осіб, витребувавши у них у відповідності з вимогами ст. 30 ГПК України письмові пояснення. На підставі поданих, а також додатково витребуваних доказів встановити фактичні обставини справи і в залежності від встановленого прийняти таке рішення, яке знаходилося б у повній відповідності з нормами матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 1117 –11112 ГПК України (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу видавництва "Сонат" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.10.2010 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2010 зі справи № 5002-32/4087-2010 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
|
Суддя
Суддя
Суддя
|
М. Черкащенко
В. Студенець
В. Харченко
|