ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ЗАТ "Теплоелектроцентраль-3" основного боргу у розмірі 4999788,31 грн., пені у розмірі 493559,10 грн., інфляційні витрати у розмірі 274988,34 грн. 3% річних у розмірі 96345,92 грн., державне мито у розмірі 25500, 00 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

04.10.2010 р. відповідач надав клопотання (вх. № 21198) про відстрочення виконання рішення на 3 місяці з метою недопущення зупинки підприємства, збереження робочих місць та своєчасного виконання зобов’язань перед кредиторами та бюджетом у зв’язку з тим, що підтримка в належному стані основного котлового та турбінного обладнання на станції потребує значних капітальних вкладень з проведенням великого об’єму ремонтних робіт вартістю близько 12 мільйонів гривень та наказом 1 від 11.01.2010 р. було затверджено комплекс заходів щодо підготовки основного обладнання для проходження осіннє-зимового періоду, тому всі обігові кошти підприємства у 2010 р. були направлені на забезпечення надійної та безаварійної роботи енергетичного обладнання.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.10.2010 року у справі № 15/256-10 (суддя Лаврова Л.С.) припинено провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі з урахуванням проведеного заліку 794 113,21 грн. Клопотання відповідача про надання відстрочення виконання рішення задоволено. Позов задоволено частково. Стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Теплоелектроцентраль - 3" на користь Дочірньої Компанії "Газ України" Національної Компанії "Нафтогаз України" основний борг в сумі 4 205 675,10 грн., пеню у розмірі 466 426,11 грн., 274 988,34 грн. інфляційних, 92 438,88 грн. 3% річних, держмито в сумі 25 500 грн. та 236 грн. витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 27 132,99 грн. пені та 3907,04 грн. 3 % річних відмовлено. Відстрочено виконання рішення на три місяці до 04.01.2011 р.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2010 року у справі № 15/256-10 (судді Шутенко І.А., Бабакова Л.М., Здоровко Л.М.) рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2010 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 10.07.2009 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір на постачання природного газу № 06/09-532-р(далі по тексту –Договір) з додатковою угодою до нього, відповідно до п.1.1, п. 1.2 Договору позивач зобов’язався передати у власність відповідачу газ імпортованого походження за договором поставки природного газу між НАК "Нафтогаз України" та позивачем, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Згідно п. 5.1 Договору, оплата за газ, що передається згідно з п. 2.1 цього договору, здійснюється покупцем (відповідачем) виключно грошовими коштами, шляхом перерахування на рахунок постачальника (позивача) протягом трьох банківських днів з дати підписання актів приймання-передачі, зазначених у п. 3.1 цього Договору.

Відповідно до п. 5.1. Договору оплата за газ, що передається згідно з п. 2.1 цього Договору, здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок позивача протягом 3-х робочих днів з моменту укладання цього Договору.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що в разі не оплати або несвоєчасної оплати за газ у строки, зазначені у п. 5.1 цього Договору, відповідач сплачує на користь позивача, крім суми заборгованості за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

В п. 6.2. Договору сторони встановили, що неустойка нараховується позивачем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Відповідно до п. 6.3. Договору строк позовної давності по даному договору та стягненню неустойки встановлюється тривалістю у 3 роки.

Крім того, суди встановили, що наявними в матеріалах справи, належним чином засвідченими копіями актів приймання-передачі природного газу від 26.11.2009р., підтверджується факт виконання позивачем своїх зобов’язань за договором шляхом передачі відповідачеві природного газу протягом листопада 2009 року на загальну суму 7 499 849,79 грн.

Проте, відповідач свої зобов’язання за договором № 06/09-532-р від 10.07.2009р. виконав частково, розрахувався за поставлений природний газ у сумі 2 500 061,48 грн.

Супровідним листом від 27.05.2010 р. № 17-614 позивач на адресу позивача направив заяву про залік зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої припиняються зобов’язання відповідача перед позивачем за договором № 06/09-532-р від 10.07.2009 р. на суму 794113,21 грн., оскільки позивач станом на 30.04.2010р. має заборгованість перед відповідачем у розмірі 794113,21 грн. згідно з договором № 17/04-373/407 від 01.10.2004р., що підтверджується зокрема рішенням господарського суду м. Києва від 16.02.2006р. у справі № 44/619.

Враховуючи те, що позивач не заперечував отримання листа від 27.05.2010 р. № 17-614 про залік зустрічних однорідних вимог на суму 794113,21 грн., відсутність заперечень щодо проведення заліку зустрічних однорідних вимог відповідача від 27.05.2010 р., і не надання до суду першої інстанції (27.09.2010р. та 04.10.2010р.) своїх заперечень стосовно проведення вказаного заліку, та керуючись ст.ст. 598, 601 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, щодо припинення провадження у справі в частині 794 113,21 грн., з урахуванням зарахування зустрічних вимог на суму 794 113,21 грн.

Згідно положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких обставин, суди дійшли висновку про те, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений природний газ в сумі 4 205 675,10 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до п.п. 1,3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі (436-15) визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців.

Таким чином, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення 466 426,11 грн. пені (з урахуванням взаємозаліку), та про відмову у стягненні 27 132,99 грн. пені.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом(ст. 625 ЦК України).

Отже, враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції у розмірі 274988,34 грн. за період з грудня 2009р. - по березень 2010р. та 3% річних у розмірі 92 438,88 грн. за період з 03.12.2009р. по 26.07.2010р. є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, а в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3907,04 грн. 3 % річних підлягають залишенню без задоволення.

Згідно ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Взявши до уваги те, що відповідач є об’єктом інженерної інфраструктури м. Харкова, який пов'язаний із постачанням споживачам тепла та функціональним призначення якого є забезпечення цілісності енергетичної системи м. Харкова щодо резервування електроенергії і на час винесення рішення першочерговим завданням підприємства була підготовка до опалювального сезону 2010р. –2011р., місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача про надання відстрочення виконання рішення на 3 місяці –до 04.01.2011р.

Проте, колегія суддів не може погодитись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, оскільки останні протирічать нормам процесуального і матеріального права, виходячи з наступного.

Судова колегія зазначає, що згідно зі ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Тобто, виходячи із приписів зазначеної статті, зобов'язання може, але не повинно припинятися за заявою однієї із сторін, а саме зазначена заява не є обов'язковою для іншої сторони. Таким чином, такий взаємозалік за заявою однієї із сторін може здійснюватися лише у разі згоди та відсутності заперечень на це іншої сторони.

Однак, господарські суди не вірно застосували норми згаданої статті.

Як підставно зазначає заявник касаційної скарги, позивачем зі своєї сторони не було підписано зазначену заяву та відповідно не відображено у бухгалтерському обліку компанії даної заяви про зарахування однорідних зустрічних вимог, проте господарські суди попередніх інстанцій в порушення норм процесуального права, не дали оцінку зазначеним фактичним обставинам, що і призвело до невірного застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин справи, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи вищезазначені обставини мають знайти належну оцінку та господарському суду необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117, 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.10р. та рішення господарського суду Харківської області від 04.10.10р. по справі № 15/256-10 скасувати.