Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Данилевський О.М. (дов. №2-25 від 13.01.2011); - відповідача Волосна Я.О. (дов. №6Д-08 від 30.12.2010);

Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі позивач/скаржник) звернулася до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Закритого акціонерного товариства "Укргаз-Енерго" (надалі відповідач) 767 817 873,11 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.04.2009 у справі №42/78 позов задоволений частково, стягнуто з відповідача 530 543 452,38 грн. основного боргу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2010 вказане рішення місцевого господарського суду скасовано, в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.05.2010 прийняті у даній справі судові рішення скасовані, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду даної справи у господарському суді першої інстанції позивач заявою від 20.07.2010 уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 860 874 366,04 грн., з яких основний борг становить 580 543 452,38 грн., пеня становить 69 856 077,89 грн., інфляційні втрати становлять 133 524 994,06 грн., 3% річних становлять 36 311 800,05 грн., штраф у розмірі 7% становить 40 638 041,66 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2010 (суддя Удалова О.Г.) уточнені позовні вимоги позивача задоволені частково; стягнуто з відповідача основну заборгованість у розмірі 580 543 452,38 грн.; в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2010 (судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Вербицька О.В.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, посилаючись на порушення апеляційною інстанцією, зокрема, ст. 613 ЦК України, просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому заперечує проти її доводів, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Ознайомившись з матеріалами справи, перевіривши дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та оскаржуваної постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору з урахуванням уточнень позовних вимог є вимога позивача стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 580 543 452,38 грн. за надання послуг за договором про транспортування природного газу №117-36 від 28.02.2007, укладеного між сторонами у справі, пеню у розмірі 69 856 077,89 грн., інфляційні втрати у розмірі 133 524 994,06 грн., 3% річних у розмірі 36 311 800,05 грн., штраф у розмірі 40638041,66 грн.

Підставами позову є, як стверджує позивач, несвоєчасне здійснення відповідачем розрахунків з позивачем за поставлений останнім газ на підставі договору на транспортування природного газу від 28.02.2007 №117-36, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 580 543 452,38 грн.

На вказану суму заборгованості позивачем нараховані наступні штрафні санкції: пеня на підставі п. 7.2. договору, 3% річних та інфляційні втрати на підставі ст. 625 ЦК України, штраф на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 №64-р (64-2005-р) та ст. 231 ГК України.

В силу ст. 174 ГК України господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При прийнятті судом першої інстанції рішення, місцевий господарський суд, з посиланнями на приписи статей 3, 11, 509, 525, 526, 530, 613, 614, 901 ЦК України, статті 193 ГК України, умови договору на транспортування природного газу від 28.02.2007 №117-36, встановивши, що між сторонами відсутні розбіжності щодо обсягів наданих за договором послуг та їх вартості; із наданих відповідачем платіжних доручень, а саме: №6 від 04.01.2008, №42 від 10.01.2008, №7 від 21.01.2008, №8 від 21.01.2008, №11 від 24.01.2008, №211 від 24.01.2008, №4 від 29.01.2008, №7 від 31.01.2008, №8 від 31.01.2008, №10 від 31.01.2008, №35 від 29.02.2008, вбачається, що відповідач перерахував позивачу в період з грудня 2007 року по березень 2008 року за надані послуги з транспортування природного газу 750 700 829,74 грн.; платіжним дорученням №59 від 31.03.2008 відповідач перерахував позивачу 50 000 000,00 грн. як передплату за послуги з транспортування газу у квітні 2008 року; позивачем було повернуто відповідачу грошові кошти у розмірі 580 000 000,00 грн. згідно з платіжними дорученнями, а саме: №PR 577 (призначення: повернення авансового платежу за транспортування природного газу у січні 2008 року), PR 578 від 25.01.2008 (призначення: повернення авансового платежу за транспортування природного газу у лютому 2008 року), № PR 724 від 30.01.2008 (призначення: повернення авансового платежу за транспортування природного газу у січні 2008 року), № PR 859 від 31.01.2008 (призначення: повернення авансового платежу за транспортування природного газу у січні 2008 року), № PR 881 від 01.02.2008 (призначення: повернення авансового платежу за транспортування природного газу у січні 2008 року), №PR 882 від 01.02.2008 (призначення: повернення авансового платежу за транспортування природного газу у лютому 2008 року), №PR 883 від 04.02.2008 (призначення: повернення авансового платежу за транспортування природного газу у січні 2008 року), № PR 1820 від 04.03.2008 (призначення: повернення авансового платежу за транспортування природного газу у березні 2008 року); ? водночас, за отримані відповідно до договору на транспортування природного газу №117-36 протягом серпня 2007 року по березень 2008 року послуги відповідач в будь-якому випадку відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язаний розрахуватися з позивачем, прийшов до правомірного висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 580 543 452,38 грн.

Крім того, колегія суддів погоджується із обґрунтованим висновком місцевого господарського суду, зробленим з посиланнями на приписи статей 613, 614 ЦК України, про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пені, інфляційних збитків, тощо, оскільки, як вірно встановив господарський суд першої інстанції, в діях відповідача відсутня вина останнього за порушення зобов'язання, навпаки, ним вживалися усі заходи щодо належного виконання зобов'язань за договором на транспортування природного газу №117-3, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні штрафних санкцій.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд першої інстанції в порядку ст. ст. 47, 43, ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об’єктивно розглянувши в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідивши подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізувавши відносини сторін та врахувавши вказівки Вищого господарського суду України у постанові від 26.05.2010, на підставі встановлених фактичних обставин правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини та прийняв правомірне судове рішення, на відміну від суду апеляційної інстанції, постанова якого підлягає скасуванню з огляду на таке..

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строку, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду та скасовуючи його з посиланням на приписи ст.ст. 612, 613 ЦК України, апеляційний господарський суд зробив висновок про те, що позивач, повернувши відповідачу одержані в рахунок оплати за договором кошти у розмірі 580 000 000,00 грн. відмовився прийняти належне виконання, запропоноване відповідачем, що, на думку суду апеляційної інстанції, є підставою для відмови у позові повністю, і в частині стягнення основної заборгованості, з чим колегія суддів погодитися не може, оскільки, чинним законодавством не передбачено, що правовим наслідком порушення зобов'язання з вини кредитора є звільнення боржника від обов'язку виконання грошового зобов'язання за вже, як у даному випадку, отримані за договором послуги, адже це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, встановлених в ст. 3 ЦК України (справедливість, розумність, добросовісність, тощо); водночас, законодавцем встановлені, на що апеляційний господарський суд увагу не звернув, правові наслідки порушення зобов'язання з вини кредитора, такі як, зменшення розміру збитків та неустойки, що стягуються з боржника (ст. 616 ЦК України).

Отже, внаслідок неправильного застосування та розуміння судом апеляційної інстанції ст.ст. 612, 613 ЦК України, ним було прийнято судове рішення, яке підлягає скасуванню, на відміну від рішення місцевого господарського суду, яке підлягає залишенню без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2010 у справі №42/78-17/284 скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2010 у справі №42/78-17/284 залишити без змін.