Рішенням господарського суду Львівської області від 25.05.2005 (суддя Морозюк А.Я.) позов задоволено - на підставі ч.2 ст. 220 ЦК України визнано дійсним договір оренди від 01.12.2004, укладений між сторонами стосовно нежилого приміщення площею 99,5 кв.м. (літ.5 та 6), розташованого на АДРЕСА_1, терміном до 31.12.2009р.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 10.01.2011 (суддя Морозюк А.Я.) заяву ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі філії "Західне головне регіональне управління" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Львівської області від 25.05.2005 у даній справі залишено без задоволення у зв'язку з відсутністю нововиявлених обставин.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2011 (судді: Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.) скасовано ухвалу господарського суду Львівської області від 10.01.2011 та рішення господарського суду Львівської області від 25.05.2005 з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

постанова мотивована існуванням невідомих позивачу на момент прийняття первісного рішення нововиявлених обставин, пов'язаних з нездійсненням державної реєстрації договору оренди від 01.12.2004, та обізнаністю банку з цією обставиною лише при розгляді господарським судом Львівської області справи №1/21 (рішення від 04.10.2010 набрало законної сили 23.11.2010р.), що згідно зі ст.ст. 210, 640, 794 ЦК України вказує на неукладеність даного договору.

Приватний підприємець ОСОБА_1 в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, ухвалу залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 210, 220, 640, 794 ЦК України та ст. 112 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на те, що станом на дату ухвалення рішення від 25.05.2005 позивачу могло і повинно було бути відомо про нездійснення державної реєстрації договору оренди від 01.12.2004, оскільки державна реєстрація правочину можлива та є похідною від його нотаріального посвідчення.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню із залишенням без змін ухвали від 10.01.2011 з наступних підстав.

Залишаючи без задоволення заяву ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі філії "Західне головне регіональне управління" (далі –банк) про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Львівської області від 25.05.2005, місцевий господарський суд виходив з того, що :

Відповідно до ст. 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (п.1 ч.2 ст.112 цього Кодексу).

В обґрунтування існування нововиявлених обставин заявник послався на свою необізнаність з нездійсненням державної реєстрації договору оренди від 01.12.2004, як того вимагала ст. 794 ЦК України (в первісній редакції від 01.01.2004р., чинній на момент укладення договору оренди), та обізнаність банку з цією обставиною лише після набрання законної сили рішенням господарського суду Львівської області від 04.10.2010 у справі №1/21 (з 23.11.2010р.).

Однак, відповідно до п.6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою КМ України від 26.05.2004 №671 (671-2004-п) , та п.1.2 Інструкції про ведення Державного реєстру правочинів, затвердженої наказом Мінюсту України від 18.08.2004 №86/5 (z1022-04) , державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням .

Таким чином, державна реєстрація правочину, який підпадає під дію ч.2 ст. 793 та ст. 794 ЦК України, може бути здійснена не раніше нотаріального посвідчення такого правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, при розгляді позову у справі №1/395-28/171 банку було достеменно відомо про відсутність нотаріального посвідчення договору оренди від 01.12.2004, позаяк банк звернувся з позовом про визнання даного договору дійсним на підставі ч.2 ст. 220 ЦК України. Як наслідок, станом на дату ухвалення рішення від 25.05.2005 банку могло і повинно було бути відомо про нездійснення державної реєстрації договору оренди від 01.12.2004.

Задовольняючи заяву позивача про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Львівської області від 25.05.2005, апеляційний суд, в свою чергу, виходив з того, що банк про нездійснення державної реєстрації договору оренди від 01.12.2004, як нововиявлену обставину, дізнався лише при розгляді справи №1/21 за участю тих же сторін, а вирішуючи спір про визнання дійсним правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, норма ч.2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640, 794 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними.

Однак, колегія не може погодитися з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 112 Господарського процесуального кодексу України (в редакції від 07.07.2010р.) господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;

4) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;

5) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Таким чином, необхідними ознаками нововиявлених обставин є їх наявність на час розгляду справи та те, що ці обставини не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи, тобто виявлення їх після прийняття судового рішення зі справи . В зв'язку з цим, не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи прокурором. Виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору по суті не можуть бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що у встановленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені. Так, підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами може бути скасування рішення чи вироку суду, які були обов’язкові для господарського суду щодо фактів або певних подій і покладені ним в основу судового рішення. Якщо нововиявлена обставина пов’язана з вироком чи рішенням суду, днем виникнення такої обставини вважається день набрання законної сили вироком чи рішенням суду .

В обґрунтування існування нововиявлених обставин заявник та апеляційний суд послалися на те, що на момент прийняття первісного рішення від 25.05.2005 банку не відомо про відсутність здійснення державної реєстрації договору оренди від 01.12.2004, обізнаність позивача з цією обставиною лише при розгляді господарським судом Львівської області справи №1/21 (рішення від 04.10.2010 у цій справі набрало законної сили 23.11.2010р.), та обумовлену приписами ст.ст. 210, 640, 794 ЦК України неукладеність договору оренди від 01.12.2004 (з п’ятирічним строком дії), як такого, що не пройшов державної реєстрації.

Однак, наведені заявником доводи та висновки апеляційного суду зводяться виключно до надання нової оцінки договору оренди від 01.12.2004 на предмет його відповідності цивільному законодавству та не мають ознак нововиявлених обставин в розумінні ст. 112 ГПК України з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо ж сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

За таких обставин, нотаріальне посвідчення договору, оформлене судовим рішенням про визнання такого договору дійсним, вважатиметься вчиненим з моменту набрання законної сили судовим рішенням, а, отже, державна реєстрація договору може відбутися не раніше дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Відтак, про обставину нездійснення державної реєстрації договору оренди від 01.12.2004 позивач об'єктивно міг та повинен був дізнатися не раніше дати набрання законної сили рішенням господарського суду Львівської області від 25.05.2005 (з 06.06.2005 року).

Крім того, наведені заявником обставини не мають ознак нововиявлених обставин в розумінні ст. 112 ГПК України з наступних мотивів.

Як правильно встановлено судом першої інстанції з посиланням на положення п.6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою КМ України від 26.05.2004 №671 (671-2004-п) , та п.1.2 Інструкції про ведення Державного реєстру правочинів, затвердженої наказом Мінюсту України від 18.08.2004 №86/5 (z1022-04) , державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням .

Таким чином, державна реєстрація договору оренди від 01.12.2004, який підпадає під дію ч.2 ст. 793 та ст. 794 ЦК України, можлива та є похідною від його нотаріального посвідчення, а не навпаки.

Відтак, при винесенні ухвали від 10.01.2011 суд першої інстанції правильно зазначив, що станом на дату ухвалення рішення від 25.05.2005 банку могло і повинно було бути відомо про нездійснення державної реєстрації договору оренди від 01.12.2004 з огляду на відсутність добровільного вчинення банком (орендарем) за власний рахунок дій щодо нотаріального посвідчення договору оренди від 01.12.2004, як це передбачено п.7.4 цього договору.

Наведеним спростовується висновок апеляційного суду про обізнаність заявника з нездійсненням державної реєстрації договору оренди від 01.12.2004, як нововиявленою обставиною, лише з моменту набрання законної сили рішенням господарського суду Львівської області від 04.10.2010 у справі №1/21 (з 23.11.2010р.).

Касаційна інстанція не приймає до уваги вміщені в оскаржуваній постанові від 08.02.2011 посилання апеляційного суду на рішення господарського суду Львівської області від 04.10.2010 у справі №1/21 як на доказ виникнення нововиявленої обставини, оскільки вказане рішення скасовано постановою Вищого господарського суду України від 07.02.2011 з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Водночас, процесуальним законом не передбачено здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у повному обсязі. Отже господарський суд вправі переглянути судове рішення за нововиявленими обставинами лише в тих межах, в яких ці обставини впливають на суть рішення.

В даному ж випадку апеляційна інстанція вдалася до встановлення нових фактичних обставин по справі (в частині встановлення факту неукладеності договору оренди), чим порушила межі перегляду справи за нововиявленими обставинами, перевіривши по суті законність і обґрунтованість рішення від 25.05.2005 у повному обсязі (ч.2 ст. 101 ГПК України).

Отже, обставини відсутності державної реєстрації договору оренди від 01.12.2004 насправді є новими обставинами, які виникли вже після прийняття на набрання законної сили рішенням господарського суду Львівської області від 25.05.2005, в зв'язку з чим відповідно до п.1 ч.1 ст. 112 ГПК України не можуть бути підставами для перегляду даного рішення за нововиявленими обставинами.

Зважаючи на вищенаведене, місцевий господарський суд при винесенні ухвали від 10.01.2011 дійшов правильного висновку про відсутність нововиявлених обставин у даній справі, апеляційний суд вказаний висновок не спростував, а тому касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111,112,114 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2011 у справі №1/395-28/171 скасувати, а ухвалу господарського суду Львівської області від 10.01.2011 у даній справі залишити без змін.

Витрати приватного підприємця ОСОБА_1 по сплаті держмита в сумі 42,50 грн. за подання касаційної скарги покласти на ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі філії "Західне головне регіональне управління".