22 квітня 2008 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисенко-3" (далі – ОСББ "Лисенко-3") до Шевченківської районної у м. Києві ради, треті особи – ТОВ "МетЕнКо" та Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради про визнання частково недійсними рішень, за скаргою ОСББ "Лисенко-3" про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2007 року,

У листопаді 2005 року ОСББ "Лисенко-3" звернулося до суду з зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що спірні рішення Старокиївської районної ради народних депутатів м. Києва від 26 червня 1998 року № 38 та від 30 березня 1999 року № 107 в частині включення до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, підвального приміщення площею 174,3 кв. м. (літера А), розташованого за адресою: м. Київ, вул. Лисенка, 3, ухвалені Старокиївською районною радою народних депутатів м. Києва з перевищенням повноважень, наданих Законом України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) , і порушують права та інтереси позивача, передбачені статтями 41, 55 Конституції України, статтею 225 Цивільного кодексу УРСР, частиною 1 статті 4 Закону України "Про власність" та частиною другою статті 10 Закону України від 10 червня 1992 року № 2482-ХІІ "Про приватизацію державного житлового фонду".

Господарський суд м. Києва постановою від 21 лютого 2006 року позов задовольнив.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 20 липня 2006 року, залишеною без зміни ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2007 року, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

У скарзі за винятковими обставинами ОСББ "Лисенко-3" порушило питання про скасування рішень, ухвалених судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, та закриття провадження у справі посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС).

За результатами розгляду цієї справи колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виявлено неоднакове, в порівнянні з іншими аналогічними за змістом справами, застосування судом касаційної інстанції положень пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України.

Вирішуючи питання про правильне застосуванні судами зазначеної норми права колегія суддів вважає, що скарга ОСББ "Лисенко-3" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 1 статті 17 КАС до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб’єкт владних повноважень згідно з пунктом 7 частини 1 вищезгаданої статті КАС (2747-15) – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судами встановлено, що на момент виникнення спору у листопаді 2005 року співвласниками будинку № 3 по вул. Лисенка в м. Києві були сторони у справі: учасники ОСББ "Лисенко-3" (власники приватизованих житлових приміщень (квартир) і допоміжних приміщень), і Шевченківська районна у м. Києві рада, як розпорядник майна комунальної власності належного територіальній громаді Шевченківського району м. Києва (нежилих приміщень житлового фонду).

Заявивши позов про визнання недійсними рішень Старокиївської районної ради народних депутатів м. Києва від 26 червня 1998 року № 38 та від 30 березня 1999 року № 107 в частині включення до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, підвальних приміщень у будинку по вул. Лисенка, 3, позивач оспорив право комунальної власності на нежилі приміщення. Таким чином спірні правовідносини між сторонами виникли у зв’язку з реалізацією ними права власності на майно.

Спір, порушений співвласником майна щодо прийнятого органом влади, який також є співвласником цього майна, рішення про управління чи розпорядження цим майном, є спором з правовідносин власності і не є справою адміністративної юрисдикції. Оскільки між сторонами у цій справі існує спір про право, розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства виключається.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Співвласники майна можуть захищати свої права в суді шляхом звернення до суду з цивільним позовом.

Керуючись статтями 157, 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисенко-3" задовольнити.

Постанову господарського суду м. Києва від 21 лютого 2006 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 липня 2006 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2007 року скасувати.

Провадження у справі закрити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.