розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" Додусенка Володимира Івановича (далі - Уповноважена особа, Фонд, Банк відповідно) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду на підставі договору строкового банківського вкладу (депозиту) "Classik" в іноземній валюті, зі сплатою процентів наприкінці строку, без права поновлення на користь третьої особи від 25 вересня 2014 року № 461 дф/14 (далі - Договір);

- зобов'язати Уповноважену особу включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку;

- зобов'язати відповідача подати до Фонду інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду.

На обґрунтування позовних вимог послалася на те, що відповідач протиправно не включив її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, що суперечить Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (далі - Закон № 4452-VI (4452-17) ) та порушує її право на отримання гарантованої суми вкладу.

Суди встановили, що між ОСОБА_2 та Банком укладено Договір на користь громадянки ОСОБА_1 із сумою вкладу 10 000 доларів США.

25 вересня 2014 року позивач подала до Банку заяву про набуття прав вкладника за Договором. Додатковою угодою від 25 вересня 2014 року № 1 до Договору з урахованням письмової заяви про набуття прав вкладника зафіксовано, що вкладником вважається ОСОБА_1.

22 жовтня та 24 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Банку із заявами про закриття поточного рахунку та з вимогою виплатити їй грошову суму вкладу в розмірі 10 000 доларів США.

28 листопада 2014 року позивач отримала повідомлення про невиконання розрахункового документа у зв'язку із обмеженнями, введеними Національним банком України (далі - НБУ).

Крім того, суди встановили, що 4 грудня 2014 року Правління НБУ прийняло постанову № 782 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" до категорії неплатоспроможних", а 27 лютого 2015 року - постанову Правління НБУ № 144 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо"", у зв'язку з чим виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 2 березня 2015 року № 46 "Про початок процедури ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 14 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 7 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Просить ухвалу касаційного суду скасувати та прийняте нове рішення, яким позов задовольнити.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2016 року (справа № К/800/32925/15), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини третьої статті 38 Закону № 4452-VІ.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява представника позивача не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та рішення, копію якого надано для порівняння, не дає підстав вважати, що суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Уповноважена особа правомірно не включила ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та, як наслідок, Фонд правомірно не включив позивача до реєстру вкладників (загального реєстру).

Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що згідно з випискою по особовому рахунку ОСОБА_2 у період з 22 по 25 вересня 2014 року на поточному рахунку останньої знаходилися грошові кошти у сумі 235 310 доларів США. 25 вересня 2014 року грошові кошти ОСОБА_2 перераховані на депозитні рахунки інших осіб, в тому числі і на рахунок позивача. Такі дії підтверджують намагання ОСОБА_2 отримати кошти не в порядку черговості, а за рахунок Фонду внаслідок "дроблення" великого депозиту, що надає можливість власнику вкладу отримати суму повністю, без будь-яких обмежень та з перевагами перед іншими кредиторами.

Натомість у справі, ухвала касаційного суду в якій надана для порівняння, суд виходив із того, що відповідачі не навели, а суд не встановив доказів наявності підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу у цьому випадку; не надали доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави; не надали жодного доказу на підтвердження доводів про перерахування на рахунок позивача грошових коштів іншою особою. У зв'язку з наведеним суд дійшов висновку, що дії уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, суперечать приписам закону та є протиправними.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, копію судового рішення в якій додано до заяви.

Крім того, надане для порівняння рішення не містить іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві представника позивача.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви представника позивача слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України