Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши у письмовому провадженні справу за скаргою Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2006 року у справі за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення штрафних санкцій,

У листопаді 2005 року Одеське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення штрафу за порушення нормативу робочих місць для інвалідів у 2004 році.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12 січня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 9 березня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2006 року відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі того, що цей спір підвідомчий господарським судам.

У скарзі Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів ставить питання про перегляд за винятковими обставинами й скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2006 року у зв’язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скарга Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що спірні правовідносини не є публічно-правовими, тому спір не відноситься до компетенції адміністративних судів і підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Проте з таким висновком Вищого адміністративного суду України погодитися не можна.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів України поширюється на спори фізичних або юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дії чи бездіяльності.

Зі змісту пункту 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) – це публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Статтею 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров’я України та органами місцевого самоврядування.

Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України та підпорядковується йому, про що зазначено в пункті 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 (1434-2002-п) .

Згідно з вимогами частини 8 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" відділення Фонду соціального захисту інвалідів з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць мають право в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подачі ними звітів про зайнятість та призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом урахування, та сплати ними адміністративно-господарських санкцій.

Отже, спір за участю відповідного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та суб’єкта господарювання про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб’єкта владних повноважень, а саме: органу виконавчої влади, що реалізував у цих відносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно контролю надходження штрафних санкцій до Фонду, та відповідає вищенаведеному нормативному визначенню адміністративної справи.

Під перелік публічно-правових справ, на які не поширюється компетенція адміністративних судів, визначений частиною 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначена справа не підпадає.

Таким чином, Фонд соціального захисту інвалідів та його територіальні відділення є суб’єктом владних повноважень відповідно до пункту 7 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, тому справа за її позовом належить до компетенції адміністративних судів.

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції, що цей спір не відноситься до адміністративної юрисдикції, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України і є безпідставним.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2006 року є незаконною і підлягає скасуванню, а справа – направленню до Вищого адміністративного суду України для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Керуючись статтями 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2006 року скасувати, а справу направити до Вищого адміністративного суду України для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.