розглянувши в порядку письмового провадження за скаргою Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва (далі – ДПІ) про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 червня 2007 року справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо-Торг" (далі – Товариство) до ДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення,

У квітні 2006 року Товариство звернулося із позовом яким просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 21 жовтня 2004 року № 0001872307/0.

Позовні вимоги мотивовано тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства, оскільки заявлена сума бюджетного відшкодування за вересень 2004 року у розмірі 15 004 975 грн віднесена до податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі первинних бухгалтерських документів відповідно до вимог Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/91-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (далі – Закон № 168/91-ВР).

Господарський суд м. Києва постановою від 26 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2006 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 червня 2007 року, позов задоволено, спірне податкове повідомлення-рішення визнано недійсним.

У скарзі про перегляд ухвали суду касаційної інстанції за винятковими обставинами ДПІ зазначає, що при вирішенні цієї справи Вищий адміністративний суд України застосував норми матеріального та процесуального права інакше, ніж Верховний Суд України у постанові від 13 березня 2007 року, якою скасовано ухвалені у справі рішення та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції через неповне з’ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи, внаслідок чого у цій справі прийнято неправильне рішення.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що підстав для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами немає.

Судові рішення в адміністративних справах, переглянуті в касаційному порядку, а також рішення суду касаційної інстанції можуть бути оскаржені за винятковими обставинами з підстав неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права, якщо воно мало місце за аналогічних обставин і призвело до ухвалення неправильного рішення, яке оскаржено.

Судами у цій справі встановлено, що заявлене бюджетне відшкодування у розмірі 15 004 396 грн сформовано у податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2004 року на підставі експортних операцій на користь нерезидента, що оподатковуються за ставкою 0 відсотків. Доводи відповідача у справі щодо безтоварності цієї операції не підтверджено дослідженими у справі доказами. Право позивача на формування податкового кредиту зі спірної операції підтверджено вантажною митною декларацією, що відповідає положенню статті 7 Закону № 168/91-ВР (168/97-ВР) .

Обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин справи, на яку послалася позивачка на обґрунтування неоднакового застосування однієї й тієї самої норми права, а отже, вони відрізняються за правовим навантаженням. Зазначене не дає можливості порівнювати застосування в них положень закону.

Оскільки обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, у відповідності до частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, відмовляє у задоволенні скарги.

Керуючись статтею 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України (rs906140) від 6 червня 2007 року відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.