Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши у письмовому провадженні за винятковими обставинами за скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 справу за позовом зазначених осіб до ОСОБА_12, Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерськжитло", Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА), Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, Управління державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві, Товариства з обмеженою відповідальністю "Одісея-Тур" про визнання недійсними інвестиційного контракту, дозволу на виконання будівельних робіт і частково незаконним - розпорядження КМДА,

У грудні 2002 року зазначені особи звернулися з позовною заявою, у якій просили визнати: незаконним - пункт 47 розпорядження КМДА від 10 липня 1998 року № 1446 "Про залучення інвесторів до переобладнання горищ будинків та заміни дахів на мансардні поверхи у м. Києві" (зі змінами; далі - Розпорядження № 1446); недійсними - інвестиційний контракт від 17 серпня 1998 року № 59, укладений між Державним комунальним підприємством по утриманню будівель, споруд і прибудинкової території Печерського району м. Києва та ОСОБА_12 (із додатками від 19 квітня 1999 року, 28 вересня 2000 року, 4 березня 2001 року) і дозвіл на виконання будівельних робіт від 28 січня 2002 року № 0129-Пч/р, а також зобов'язати КП "Печерськжитло", ОСОБА_12 і ТОВ "Одісея-Тур" відремонтувати покрівлю горищного приміщення будинку № 12/7 по вул. Гусовського в м. Києві.

Печерський районний суд м. Києва рішенням від 30 грудня 2003 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2004 року, в задоволенні позову відмовив.

Позивачі оскаржили судові рішення у касаційному порядку до Верховного Cуду України. Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалою від 5 липня 2004 року передала зазначену скаргу на розгляд складу цієї Судової палати, яка ухвалою від 25 жовтня 2005 року зняла справу з розгляду і передала її за підвідомчістю до Вищого адміністративного суду України, а той ухвалою від 30 травня 2006 року в задоволенні касаційної скарги відмовив, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У скарзі про перегляд ухвали касаційного суду за винятковими обставинами позивачі, посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просять скасувати всі ухвалені у справі судові рішення та направити її на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі та запереченнях доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає підтвердженим неоднакове застосування судом касаційної інстанції у цій справі порівняно з іншими аналогічними справами положень пункту 1 частини 1 статті 17 КАС.

Вищий адміністративний суд України виходив із того, що спір у справі, яка розглядається, належить до адміністративної юрисдикції. Проте з таким висновком погодитися не можна, зважаючи на наведене нижче.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 17 КАС до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 зазначеного Кодексу справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єкт владних повноважень визначено у пункті 7 частини 1 тієї самої статті як орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частиною 6 статті 319 Цивільного кодексу України держава не втручається у здійснення власником права власності, а отже, пряме адміністрування з боку органів влади є неприпустимим.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами у зв'язку з реалізацією позивачами прав власників квартир у багатоквартирному будинку № 12/7 по вул. Гусовського в м. Києві.

На виконання розпорядження КМДА від 7 березня 1997 року № 273 "Про затвердження порядку переобладнання горищ будинків та зміни дахів на мансардні поверхи у м. Києві" нею було видано Розпорядження № 1446, згідно з пунктом 47 якого ОСОБА_12, якій належить на праві власності квартира АДРЕСА_1, розташована на останньому поверсі зазначеного будинку, було надано право виступити інвестором переобладнання горища.

Викладене у спірному пункті Розпорядження № 1446 рішення не вирішує спір між сторонами у зв'язку з реалізацією позивачами прав власників квартир у багатоквартирному будинку № 12/7 по вул. Гусовського в м. Києві і не належить до рішень суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до адміністративного суду, оскільки його прийнято КМДА у зв'язку з тим, що вона вважає себе власником горища спірного будинку і як власник має право на управління комунальним майном, а не у сфері реалізації владних управлінських функцій.

Частиною 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ провадиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Вимоги власників квартир багатоквартирного будинку щодо прийнятого органом влади рішення з управління чи розпорядження цим будинком випливають зі спору про право, а не з публічно-правового спору і мають розглядатися судами в порядку цивільного судочинства. Тому оскаржене рішення Вищого адміністративного суду України у цій справі є помилковим і підлягає скасуванню із закриттям провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 КАС.

Враховуючи те, що позивачі обґрунтували касаційну скаргу посиланням на норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , її разом із матеріалами справи слід передати Судовій палаті у цивільних справах Верховного Суду України.

Керуючись статтями 157, 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 травня 2006 року скасувати.

Провадження в адміністративній справі закрити.

Касаційну скаргу разом із матеріалами справи передати для вирішення питання про розгляд цієї скарги до Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.