розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргами Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (далі - МДПI) та Державного підприємства "Попівський експериментальний завод" (далі - Підприємство) справу за позовом Підприємства до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області (далі - ОДПI), правонаступником якої є МДПI, про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2003 року Підприємство звернулося з позовом до ОДПI, у якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 18 липня 2003 року № 0000822320/0/5863 про визначення йому зобов'язання зі сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 1 586 936 грн 17 коп. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 1 594 914 грн 92 коп.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Господарський суд Сумської області рішенням від 11 січня 2005 року позов задовольнив частково - визнав недійсним оспорюване податкове повідомлення-рішення в частині нарахування 1 594 914 грн 92 коп. штрафних санкцій, а в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Харківський апеляційний господарський суд постановою від 22 березня 2005 року рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного податкового повідомлення-рішення в частині донарахування 1 586 936 грн 17 коп. ПДВ скасував і постановив нове рішення, яким зазначені позовні вимоги також задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 листопада 2006 року скасував постанову апеляційного суду і залишив у силі рішення суду першої інстанції.

У скаргах про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами сторони зазначили, що у справі, яка розглядається, касаційний суд інакше, ніж при вирішенні інших справ і при цьому неправильно застосував положення частини 4 статті 12 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) та частини 3 статті 4 Закону України від 15 вересня 1995 року № 327/95-ВР "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" (327/95-ВР) .

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скаргах доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що підстав для задоволення скарги Підприємства немає, натомість скарга МДПI містить посилання на обставини, які є підставою для перегляду ухвалених у справі судових рішень за винятковими обставинами відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС).

Відповідно до частини 1 статті 236 КАС сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити до Верховного Суду України за винятковими обставинами судові рішення в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку, а також судові рішення суду касаційної інстанції. Підставою для перегляду зазначених судових рішень за винятковими обставинами є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.

У справі, яка розглядається, Підприємство як на підставу оскарження послалося на судове рішення в іншій справі - за його позовом до ОДПI про визнання частково недійсним податкового рішення і такими, що не підлягають виконанню, інкасових доручень. Ці справи відрізняються одна від одної за фактичними обставинами і частково - за предметом спору. Отже, неоднакове застосування однієї й тієї самої норми права підтвердження не знайшло, що виключає перегляд за винятковими обставинами судових рішень у справі, яка розглядається.

Відповідно до статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.

Скаргу МДПI щодо неправильного застосування при вирішенні справи частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) колегія суддів вважає обгрунтованою. У статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів визначено як зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Таким чином, дія мораторію поширюється виключно на боргові зобов'язання, що виникли до його введення судом. За невиконання чи неналежне виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) неустойка (штраф, пеня) та інші санкції не застосовуються.

Оспорюваним податковим повідомленням-рішенням зобов'язання з ПДВ визначено 18 липня 2003 року за період з 1 липня 2001 року по 1 квітня 2003 року. На час порушення щодо позивача ухвалою Господарського суду Сумської області від 6 червня 2003 року справи про банкрутство ще не було відомо про наявність у нього зазначених зобов'язань, тому з огляду на наведені норми матеріального права дія мораторію на ці зобов'язання не поширюється, як і на штрафні санкції, накладені на позивача у зв'язку порушенням ним податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонами" (2181-14) контролюючий орган у разі виявлення заниження або завищення суми податкових зобов'язань суб'єкта господарювання зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання.

Введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не позбавляє контролюючі органи права нараховувати як поточні податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції за ними, так і податкові зобов'язання, які виникли до, але виявлені після порушення провадження у справі про банкрутство платника податків, а також штрафи за їх невиконання.

З огляду на викладене скарга МДПI підлягає задоволенню, а рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій - скасуванню.

Оскільки обставини у справі встановлені повно та правильно, однак при вирішенні спору неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів вважає можливим постановити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Керуючись статтями 234, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні скарги Державного підприємства "Попівський експериментальний завод" відмовити.

Скаргу Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області задовольнити.

Рішення Господарського суду Сумської області від 11 січня 2005 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22 березня 2005 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs369359) від 1 листопада 2006 року скасувати, у задоволенні позову відмовити.