Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого: Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргами Державного підприємства "Попівський експериментальний завод" (далі - Підприємство) та Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (далі - МДПІ) - правонаступника Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області - справу за позовом Підприємства до МДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановила:

У вересні 2003 року Підприємство звернулось до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення МДПІ від 18 липня 2003 року N 0000822320/0/5863 про визначення позивачу податкового зобов'язання зі сплати акцизного збору в сумі 7110457,60 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 7110457,60 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Господарський суд Сумської області постановою від 22 грудня 2005 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 2 березня 2006 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 1 листопада 2006 року касаційну скаргу Підприємства задовольнив частково: рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення щодо нарахування штрафних (фінансових) санкцій скасував і позовні вимоги задовольнив, а в решті залишив ці судові рішення без змін.

У скаргах до Верховного Суду України про перегляд за винятковими обставинами постанови Вищого адміністративного суду України Підприємство порушило питання про скасування всіх судових рішень у справі і постановлення нового - про задоволення позову; МДПІ - про скасування постанови касаційного суду і залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скаргах доводи, а також заперечення на них, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку, що скарга позивача є безпідставною, а скарга відповідача - обґрунтованою.

Позивач послався як на підставу оскарження на ухвалу Вищого арбітражного суду України від 12 березня 2001 року у справі за його позовом до відповідача про визнання частково недійсними рішень і такими, що не підлягають виконанню, інкасових доручень.

За змістом глави 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права є підставою для скасування оскаржуваного рішення касаційного суду, якщо застосування в ньому цієї норми є помилковим.

В оскаржуваній постанові Вищий адміністративний суд України обґрунтовано визнав законними рішення місцевого суду та суду апеляційної інстанції, які дійшли висновку, що Підприємство підпадало під визначення платника акцизного збору, мало об'єкт оподаткування, не вивозило відвантажену ним продукцію за межі митної території України, а тому нульову ставку акцизного збору застосувало без належних правових підстав. Оскільки рішення суду касаційної інстанції у цій частині відповідає вимогам закону, підстав для задоволення скарги позивача немає.

Відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.

Що ж стосується посилання відповідача на помилкове застосування касаційним судом частини четвертої статті 12 Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон), то воно є обґрунтованим. Згідно із цією нормою протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, а також не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання, зокрема грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Застосування положень зазначеної норми можливе з урахуванням змісту поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, який у статті 1 Закону визначено як зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

На нарахування, здійснене МДПІ оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, встановлені Законом обмеження не поширюються. Введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не забороняє контролюючим органам нараховувати як поточні податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції за ними, так і податкові зобов'язання, які виникли до, а виявлені після порушення провадження у справі про банкрутство платника податку, а також штрафи за їх невиконання.

Тому висновок Вищого адміністративного суду України про неправомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій із підстави введення мораторію у зв'язку із порушенням щодо нього справи про банкрутство є помилковим, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - обґрунтованими.

З огляду на викладене скарга МДПІ підлягає задоволенню, а рішення касаційного суду в цій частині - скасуванню.

Керуючись статтями 234, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, постановила:

У задоволенні скарги Державного підприємства "Попівський експериментальний завод" відмовити.

Скаргу Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2006 року в частині скасування рішень попередніх судових інстанцій скасувати, ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 2 березня 2006 року та постанову господарського суду Сумської області від 22 грудня 2005 року залишити без змін.