розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом санаторію "Червоний маяк" до виконавчого комітету Ялтинської міської ради, Приватної фірми "Азалія" (далі – ПФ "Азалія"), треті особи – Комунальне підприємство "Ялтинське бюро технічної інвентаризації", Фонд майна Автономної республіки Крим, про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради, свідоцтва про право власності та зобов’язання повернути майно в натурі, за зустрічним позовом ПФ "Азалія" до виконавчого комітету Ялтинської міської ради, санаторію "Червоний маяк" про визнання недійсним договору оренди, визнання права власності та спонукання до вчинення певних дій, за скаргою Генеральної прокуратури України про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2006 року

У травні 2005 року санаторій "Червоний маяк" звернувся з позовом до ПФ "Азалія" про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 27 січня 2005 року № 147, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 8 лютого 2005 року, виданого на кліматопавільйон літер "А" розташований по вул. Володимира Луговського (вул. Морська), 2 "г" в місті Ялта, смт. Сімеїз, та зобов’язання повернути майно в натурі.

Відповідач, ПФ "Азалія", звернувся з зустрічним позовом до санаторію "Червоний маяк" про визнання недійсним договору оренди №04/2001, визнання права власності на кліматопавільйон літнього типу, розташований навколо скелі "Дива" в смт. Сімеїз та спонукання до вчинення певних дій. В ході розгляду справи ПФ "Азалія" уточнила позовні вимоги і додатково просила спонукати виконавчий комітет Ялтинської міської ради внести зміни в свідоцтво про право власності, яке було видане на спірний об’єкт та замість слів і цифр "загальною площею 123,0 кв.м" зазначити "загальною площею 423,33 кв.м".

Господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від 31 жовтня 2005 року відмовив санаторію "Червоний маяк" у задоволенні позову, а зустрічний позов ПФ "Азалія" задовольнив в повному обсязі.

Севастопольський апеляційний господарський суд своєю постановою від 22 грудня 2005 року зазначене рішення скасував і ухвалив нове рішення, яким позов санаторію "Червоний маяк" задоволено частково: визнано недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради за № 147 від 27 січня 2001 року у частині оформлення права власності на кліматопавільйон літер "А" по вул. Володимира Луговського, 2 "г" в смт. Сімеїз за ПФ "Азалія"; визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 8 лютого 2005 року на кліматопавільйон літер "А" (площа 123 кв.м), будівлю кафе літер "Б" (площа 36,6 кв.м), розташованих в м. Ялта, смт. Сімеїз, вул. Володимира Луговського, 2 "г", видане ПФ "Азалія" виконавчим комітетом Ялтинської міської ради в частині права власності на кліматопавільйон літер "А" по вул.. Володимира Луговського, 2 "г" в смт. Сімеїз.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2006 року постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2005 року та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 31 жовтня 2005 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції у новому складі суддів.

У скарзі Генеральної прокуратури України ставиться питання про перегляд справи за винятковими обставинами, скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2006 року, закриття провадження у справі та спрямування справи за належністю до Вищого господарського суду України з посиланням на те, що Вищий адміністративний суд перевищив свої повноваження переглянувши у касаційному порядку рішення ухвалені господарськими судами за нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі – ГПК (1798-12) ) після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) (далі – КАС). В обґрунтування скарги зроблено посилання на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 210 та статті 220 КАС і наведено постанову касаційного суду, в якій по-іншому застосована одна і та ж норма права.

Скарга Генеральної прокуратури України підлягає задоволенню, а ухвала Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2006 року скасуванню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 4 КАС правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами.

Згідно зі статтею 20 КАС адміністративними судами є: місцеві загальні суди як адміністративні, окружні адміністративні суди, апеляційні адміністративні суди, Вищий адміністративний суд України, Верховний Суд України який переглядає судові рішення адміністративних судів за винятковими обставинами.

За пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС (2747-15) , до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) 1991 року (далі – ГПК (1798-12) ), вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) . Касаційний перегляд рішень за такими справами здійснює Вищий адміністративний суд України за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

В даній справі сторони об’єднали вимоги про одночасне вирішення судом публічно-правового і приватного спорів, які процесуальними законами віднесено до юрисдикції різних судів.

Оскільки адміністративний суд неповноважний вирішувати приватні спори, справа розглянута господарським судом Автономної Республіки Крим 31 жовтня 2005 року та Севастопольським апеляційним господарським судом 17 листопада 2005 року (після набрання чинності КАС України (2747-15) ) за правилами, встановленими ГПК (1798-12) , як господарський спір.

Таким чином Вищий адміністративний суд України перевищив свою компетенцію і переглянув у касаційному порядку справу суду господарської юрисдикції.

Порушення наведених норм процесуального права є підставою для скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2006 року, закриття касаційного провадження у справі та повернення справи за належністю до Вищого господарського суду України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

СкаргуГенеральної прокуратури України задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2006 року скасувати, касаційне провадження у справі закрити, а справу повернути за належністю до Вищого господарського суду України.