ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 грудня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,
Самсіна I.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -
розглянувши у письмовому провадженні за скаргою Державної
податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя (далі -
ДПI) про перегляд за винятковими обставинами постанов Вищого
адміністративного суду України від 15 лютого 2006 року та від 17
травня 2006 року справу за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю "Приват комплект" (далі - Товариство) до ДПI про
визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
встановила:
У липні 2005 року Товариство звернулося із зазначеним
позовом, який згодом уточнило та доповнило. Позивач просив визнати
недійсними повідомлення-рішення ДПI від 21 червня 2005 року №
0000532302/0/7410/2302"а" та від 11 липня 2005 року №
0000532302/1/8299/10-23-110"а" (останнє прийнято за результатами
адміністративного перегляду першого). Позовні вимоги обгрунтовано
тим, що спірні повідомлення-рішення ДПI про обкладення податком на
прибуток (як поворотної фінансової допомоги) коштів, отриманих
позивачем від одного зі своїх засновників (який згодом відмовився
від участі у Товаристві, у зв'язку із чим кошти було повернуто), а
також про виключення зі складу валових витрат процентів, сплачених
за кредитними договорами, суперечать чинному законодавству.
Господарський суд Запорізької області, розглянувши справу у
порядку господарського судочинства, рішенням від 11 жовтня 2005
року позовні вимоги частково задовольнив: визнав недійсним
податкове повідомлення-рішення від 21 червня 2005 року №
0000532302/0/7410/2302"а" і припинив провадження в частині
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 11 липня
2005 року № 0000532302/1/8299/10-23-110"а", оскільки воно
стосується того самого питання.
Апеляційну скаргу ДПI Запорізький апеляційний господарський
суд постановою від 8 грудня 2005 року частково задовольнив:
рішення суду першої інстанції у частині правомірності віднесення
до складу валових витрат процентів за користування кредитними
коштами скасував, податкове повідомлення-рішення від 21 червня
2005 року визнав нечинним у частині визначення суми податкового
зобов'язання з податку на прибуток - усього 4 441 981 грн 7 коп, у
тому числі основний платіж - 2 970 362 грн 43 коп, штрафні
санкції - 1 471 618 грн 64 коп.
Вищий адміністративний суд України постановою від 15 лютого
2006 року касаційну скаргу Товариства задовольнив, рішення судів
першої та апеляційної інстанцій скасував і позовні вимоги
задовольнив у повному обсязі, визнавши недійсними обидва спірні
податкові повідомлення-рішення.
Цей самий суд постановою від 17 травня 2006 року частково
задовольнив касаційну скаргу ДПI, знову скасував ухвалені у справі
рішення і задовольнив позовні вимоги.
У скарзі про перегляд постанов касаційного суду за
винятковими обставинами ДПI зазначає, що Вищий адміністративний
суд України під час вирішення спору щодо формування валових витрат
застосував поняття "господарська діяльність" інакше, ніж Вищий
господарський суд України, який у постановах від 6 квітня 2004
року та від 9 червня 2005 року не визнав сплату процентів за
користування кредитом безумовною підставою віднесення цих витрат
до валових.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, а
також заперечення на них, колегія суддів Судової палати в
адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що в
зазначених у скарзі випадках та у справі, яка розглядається, суди
касаційної інстанції неоднаково застосували положення статті 3
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
(далі - ГК), пункту 1.32
статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(далі - Закон №
334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
).
Вирішуючи питання щодо усунення цих розбіжностей, Верховний
Суд України виходить із такого.
Судами встановлено, що згідно з кредитними договорами із
Закритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк"
від 4 лютого, 16 квітня та 11 жовтня 2004 року позивач отримував
кошти для оплати сільськогосподарської техніки за контрактами про
її придбання, укладеними з іншим суб'єктом господарювання 7 і 8
квітня, 1 жовтня того самого року. Товариство перераховувало
кредитні кошти постачальнику техніки, який протягом 90 днів
повертав їх, і жодного разу передача товару не відбулася. При
цьому витрати зі сплати процентів за користування кредитами
позивач відніс до складу своїх валових витрат.
Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону №
334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу валових витрат відносяться
будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів
за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами,
депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або
нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської
діяльності платника податку.
Невід'ємною ознакою наявності підстав для віднесення
процентів, виплачених за кредитними договорами, до складу валових
витрат є використання кредитних коштів для здійснення
господарської діяльності.
У частині 1 статті 3 ГК господарську діяльність визначено як
діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного
виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції,
виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають
цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для
досягнення економічних і соціальних результатів та з метою
одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -
підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без
мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
господарська діяльність - це будь яка діяльність
особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або
нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь цієї особи
в організації такої діяльності є регулярною, постійною та
істотною. При цьому безпосередню участь слід розуміти як зазначену
діяльність особи через свої постійні представництва, філіали,
відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену
особу, агента або будь-яку іншу особу, що діє від імені та на
користь першої особи.
Як зазначено у частині 3 статті 3 ГК, діяльність
негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання
необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що
здійснюється за участю або без участі суб'єктів господарювання, є
господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.
Сферу господарських відносин відповідно до частини 4 тієї
самої статті становлять господарсько-виробничі,
організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що
виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому
здійсненні господарської діяльності.
Організаційно-господарські відносини розуміються у цьому
Кодексі як відносини, що складаються між суб'єктами господарювання
та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі
управління господарською діяльністю.
Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між
структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини
цього суб'єкта з його підрозділами.
Аналіз наведених положень дозволяє виділити такі обов'язкові
ознаки господарської діяльності: її провадять суб'єкти
господарювання; ця діяльність здійснюється у сфері суспільного
виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію
продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати
зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають
вартісний характер і цінове вираження.
Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній
сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без
вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну,
відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів
господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в
абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській
діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.
Сформульоване в ГК визначення господарської діяльності є
загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення,
наведене в Законі № 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, - лише у сфері дії
цього Закону з урахуванням загального визначення.
Суд касаційної інстанції, двічі переглянувши справу, не дав
правової оцінки всім її обставинам, а також не висловив свою думку
щодо правильності застосування судами першої та апеляційної
інстанцій норм матеріального права, які регулюють використання
кредитних коштів для здійснення господарської діяльності. Тому
ухвалене ним рішення з урахуванням положень статті 159 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
є незаконним та
необгрунтованим і відповідно до статті 243 цього Кодексу підлягає
скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів Судової палати в
адміністративних справах Верховного Суду України
постановила:
Скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.
Запоріжжя задовольнити.
Постанови Вищого адміністративного суду України від 15 лютого
2006 року та від 17 травня 2006 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до Вищого адміністративного
суду України.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім
випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий
В.В. Кривенко
Судді
М.Б. Гусак
В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко
I.Л. Самсін
О.О. Терлецький
Ю.Г. Тітов
-------------------------------------------------------------
Справа № 21-152 во06
суддя-доповідач: Кривенко В.В.