розглянувши у порядку письмового провадження за скаргою Відкритого акціонерного товариства "Сілур" (далі–ВАТ "Сілур") про перегляд за винятковими обставинами постанови Вищого адміністративного суду України від 2 листопада 2006 року справу за позовом ВАТ "Сілур" до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

У липні 2004 року ВАТ "Сілур" звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 16 липня 2004 року № 0001462342/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 2 427 590 грн, у тому числі 1 237 136 грн – основний платіж, 1 190 454 грн – штрафні (фінансові) санкції.

Позовні вимоги ВАТ "Сілур" обґрунтувало тим, що воно в рахунок оплати придбаних товарів видало прості векселі власної емісії, чим припинило зобов’язання за договором купівлі-продажу. При цьому позивач зазначив, що звернення векселя до сплати в судовому порядку не продавцем, а іншою особою не підпадає під дію положень закону щодо врегулювання сумнівної заборгованості і не тягне за собою збільшення суми валового доходу на суму визнаної судом непогашеної заборгованості.

Господарський суд Донецької області рішенням від 29 вересня 2004 року, яке залишено без змін згідно з постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16 травня 2005 року, позовні вимоги задовольнив.

Судові рішення мотивовані тим, що податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню. Зокрема, ВАТ "Сілур" правомірно не включило до складу валових доходів за результатами господарсько-фінансової діяльності у II та IV кварталах 2003 року 5 513 653 грн 21 коп. визнаної судом і не сплаченої позивачем протягом 30 календарних днів заборгованості за простими векселями, виданими ним у розрахунок за придбані товари та пред’явленими до сплати не продавцем, а іншою особою.

Вищий адміністративний суд України постановою від 2 листопада 2006 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував і в позові відмовив.

Рішення суду касаційної інстанції мотивовано тим, що стягнута з позивача заборгованість за векселем фактично є його витратами з придбання товарів, вартість яких він реально не сплатив, але включив до своїх валових витрат. При цьому суд послався на те, що згідно з підпунктом 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" покупець зобов’язаний збільшити валові доходи на суму визнаної судом та непогашеної покупцем в установлені цим підпунктом строки заборгованості, яка виникла внаслідок придбання ним товарів (робіт, послуг), незалежно від того, ким пред’явлена вимога щодо сплати їх вартості – продавцем чи іншою особою, до якої перейшло право відповідної вимоги, зокрема на підставі індосованого векселя, виданого покупцем на підтвердження безумовного зобов’язання сплатити грошову суму, що дорівнює вартості придбаних товарів (робіт, послуг).

У скарзі до Верховного Суду України ВАТ "Сілур" порушило питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 2 листопада 2006 року, пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права та на судове рішення, в якому ця норма застосована інакше, ніж в оскаржуваному рішенні.

У задоволенні скарги слід відмовити з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, позивач згідно з договором купівлі-продажу від 12 січня 2000 року придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрєврофрахт LTD" товари на суму 5 513 653 грн 21 коп, у рахунок оплати яких емітував прості векселі на загальну суму 6 968 353 грн 21 коп., що підтверджується актом про вексельний платіж від 29 вересня 2000 року № 9701.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрєврофрахт LTD" передало видані скаржником векселі Товариству з обмеженою відповідальністю "Український енергетичний бізнес" (далі – ТОВ "Український енергетичний бізнес"), яке звернуло їх до погашення на підставі рішення Господарського суду Донецької області від 11 березня 2003 року.

Виходячи зі змісту підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат у позивача–емітента простих векселів є, зокрема, дата оприбуткування товарів, яка припадає на податковий період. Таким чином, позивач правомірно, відповідно до вимог чинного законодавства, збільшив валові витрати з операції купівлі-продажу у тому податковому періоді, в якому відбулось оприбуткування придбаних товарів.

Водночас у статті 12 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено порядок перегляду розміру валових витрат і валових доходів у зв’язку із застосуванням процедур урегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості.

Так, відповідно до підпункту 12.1.5 пункту 12.1 цієї статті платник податку–покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів, або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій: а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором чи визнаною претензією; б) або 30-й календарний день від дня прийняття судом рішення про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) чи вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Аналіз наведеного положення приводить до висновку, що платник податку – боржник у зобов’язальних відносинах, які були предметом судового розгляду і по суті яких судом постановлено рішення на користь кредитора, – повинен здійснити перегляд валових доходів у порядку, передбаченому підпунктом 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно з установленими судами обставинами справи заборгованість за векселями, виданими покупцем у рахунок оплати товарів за договором від 12 січня 2000 року, була предметом судового розгляду, за результатами якого постановлено рішення про стягнення вексельної суми на користь ТОВ "Український енергетичний бізнес", якому продавець передав право вимоги за векселями.

Частиною 3 статті 4 Закону України від 5 квітня 2001 року № 2374-III "Про обіг векселів в Україні" встановлено, що в разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.

Таким чином, вексель як цінний папір посвідчує відносини боргу між сторонами договору, а передача векселя іншій особі призводить до зміни кредитора у грошовому зобов’язанні, що не тягне за собою зміну суті цього зобов’язання.

Із зазначених підстав колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на те, що заборгованість, оформлена векселями, пред’явленими до примусового погашення в судовому порядку не продавцем, а іншою особою, не підпадає під дію положень статті 12 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо врегулювання сумнівної заборгованості.

Скаржник зобов’язаний був збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості у податковому періоді, на який припадає 30-й календарний день від 11 березня 2003 року – дня постановлення Господарським судом Донецької області рішення про визнання і стягнення вексельної заборгованості позивача перед ТОВ "Український енергетичний бізнес", але свого обов’язку не виконав.

Викладене свідчить про правомірність застосування до скаржника процедур урегулювання сумнівної заборгованості, передбачених статтею 12 Закону.

За наведених обставин податковий орган обґрунтовано визначив ВАТ "Сілур" податкове зобов’язання з податку на прибуток та штрафні санкції.

Таким чином, касаційний суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 16 липня 2004 року № 0001462342/0.

Оскільки обставини, які стали підставою для відкриття провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися, колегія суддів доходить висновку про необхідність відмовити у задоволенні скарги відповідно до частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням наведеного та керуючись статтями 241– 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні скарги Відкритого акціонерного товариства "Сілур" відмовити.

Постанову Вищого адміністративного суду України (rs410599) від 2 листопада 2006 року залишити без змін.

Постанова колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.