розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами справу за позовом Військової частини № 1494 Державної прикордонної служби України (далі – Військова частина) до Городоцької об’єднаної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області (далі – ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

У серпні 2003 року Військова частина звернулась до суду з позовом до ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 29 травня 2003 року № 48/170, яким їй визначено податкове зобов’язання зі сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 21 752 грн 15 коп. основного платежу та 10 376 грн 76 коп. штрафних санкцій. Позивач обґрунтував свої позовні вимоги тим, що відповідно до статті 14 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1934- XII "Про Збройні Сили України" військові частини звільнені від сплати всіх видів податків.

Відповідач позов не визнав, пославшись на Закони України від 11 грудня 1992 року № 1963-XII "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (1963-12) та від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" (1251-12) .

Господарський суд Львівської області рішенням від 22 лютого 2005 року позов задовольнив на підставі статті 14 Закону "Про Збройні Сили України".

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2005 року рішення суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено. При цьому своє рішення суд апеляційної інстанції обґрунтував посиланням на частину 3 статті 1 Закону "Про систему оподаткування".

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 травня 2007 року касаційну скаргу Військової частини залишив без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

У скарзі до Верховного Суду України Військова частина порушила питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування ухвали Вищого адміністративного суду України через неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права. Скаржник просив залишити у силі судове рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено.

Дослідивши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку про безпідставність скарги.

Відповідно до частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердились.

На обґрунтування неоднакового застосування однієї й тієї ж норми права судами касаційної інстанції Військова частина послалася на постанову Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2004 року у справі № 36/55, в якій суд дійшов висновку про те, що військовий склад не є платником податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, оскільки, зокрема, статтею 14 Закону "Про Збройні Сили України" в редакції Закону від 5 жовтня 2000 року № 2019-III (2019-14) встановлено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Проте, посилання на правовий висновок касаційного суду в іншій справі у даному випадку не може бути доказом неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України однієї й тієї самої норми права, оскільки у справі, що розглядається, позивач є військовою частиною Державної прикордонної служби України і на нього не поширюється дія Закону "Про Збройні Сили України" (1934-12) .

Враховуючи викладене і керуючись статтями 241 – 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні скарги Військової частини № 1494 Державної прикордонної служби України відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs857784) від 29 травня 2007 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Справа № 21-1498 во 07 Суддя-доповідач: Гусак М.Б.