ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,
Тітова Ю.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Журіної О.О.,
представників: позивача - Бордачевої В.О., відповідача -
Зуєвої О.В., -
розглянувши справу за позовом Виробничого кооперативу
"Скіф-88" - правонаступника Виробничої корпорації "Скіф-88" - до
Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі
Автономної Республіки Крим (далі - ДПI) - правонаступника
Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції в
Автономній Республіці Крим (далі - МДПI) - про визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2005 року Виробнича корпорація "Скіф-88" звернулась
до суду з позовом про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень МДПI від 13 липня 2005 року № 0001062301/0 та
від 5 вересня 2005 року № 0001062301/1 у частині визначення суми
податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі
114164 грн. 53 коп. і штрафу у розмірі 57060 грн. 16 коп.
Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від
11 листопада 2005 року, залишеною без змін постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду від 13 лютого
2006 року, позов задоволено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 грудня
2006 р. зазначені судові рішення залишені без змін.
У скарзі ДПI до Верховного Суду України порушено питання про
перегляд за винятковими обставинами і скасування вищезазначених
судових рішень та ухвалення нового - про відмову у задоволенні
позову. На обгрунтування скарги ДПI посилалася на порушення норм
матеріального права, неоднакове застосування судами касаційної
інстанції положень Закону України від 27 листопада 2003 року №
1344-IV "Про Державний бюджет України на 2004 рік" ( 1344-15 ) (1344-15)
,
статті 5 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
і додану до скарги
постанову касаційного суду, в якій по-іншому застосовано вказані
норми права.
Перевіривши за матеріалами справи доводи скаржника, колегія
суддів визнала, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував
одну й ту саму норму права, причому помилково у цій справі.
Так, при ухваленні доданої до скарги постанови Судова палата
у господарських справах Верховного Суду України від 31 січня 2006
року не врахувала положення частини 3 статті 1 Закону України від
25 червня 1991 року № 1251-ХII "Про систему оподаткування"
( 1251-12 ) (1251-12)
про те що ставки, механізм справляння податків і
зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита
та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на
електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки
до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм
власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися
або змінюватися іншими законами України, крім законів про
оподаткування. Суд же при вирішенні спору застосував положення
закону, який не стосується оподаткування.
Обгрунтовуючи своє рішення він послався на таке.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
виключно законами України встановлюються, зокрема,
система оподаткування, податки і збори.
Закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної
Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в
застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від
предмета правового регулювання. Немає також закону України, який
би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають
однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини
рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності
Конституцією) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не
може бути водночас врегульована однопредметними нормативними
правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один
одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить
пряме застереження щодо повного або часткового скасування
попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового
акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично
скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".
Верховна Рада України здійснює свої повноваження відповідно
до статті 85 Конституції України, в тому числі визначає засади
внутрішньої і зовнішньої політики (пункт 5 частини 1).
У постанові Вищого адміністративного суду України, яка є
предметом оскарження у справі, що розглядається, цей суд дійшов
протилежного висновку - про те, що Законом "Про державний бюджет
України на 2004 рік" ( 1344-15 ) (1344-15)
не могли встановлюватися або
змінюватися ставки, механізм сплати податків, а також пільги з
оподаткування, оскільки це суперечило б положенню частини 3 статті
1 Закону "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, і що пріоритет
має Закон "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Iз таким висновком погодитися не можна з таких підстав.
Як установлено судами, позивач не включив у податкові
зобов'язання 114 164, 53 грн. податку на додану вартість за
операціями безкоштовної передачі об'єктів основних невиробничих
фондів (квартир, житлових будинків) працівникам корпорації, що
призвело до заниження зобов'язань у червні 2004 року на 13 340
грн., у серпні та грудні 2004 року відповідно на 24624 грн. 53
коп. та 76 200 грн.
Підпункт 5.1.20 пункту 5.1 статті 5 Закону "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у редакції, чинній до 2004 року,
передбачав звільнення від оподаткування операцій з продажу або
передачі у власність новозбудованого житла фізичним особам для
його використання як місця проживання.
На 2004 рік дію підпункту 5.1.20 пункту 5.1 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
було зупинено
відповідно до пункту 49 статті 80 Закону "Про державний бюджет
України на 2004 рік" ( 1344-15 ) (1344-15)
.
Законом України від 17 червня 2004 року "Про внесення змін до
Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік"
( 1801-15 ) (1801-15)
пункт 49 статті 80 після цифр "5.1.20" доповнено
словами: "(крім продажу або передачі у власність новозбудованого
житла фізичним особам для його використання як місця проживання,
якщо до 1 січня 2004 року житло було передано у власність покупця
або були розпочаті роботи з будівництва такого житла під
зобов'язання покупця або інвестора та при цьому покупець або
інвестор сплатив внесок, не менший ніж тридцять відсотків від
вартості загальної площі такого житла, визначеної за цінами, що
діяли на дату такої сплати)".
Усі суди при прийнятті рішення помилково виходили з того, що
Закон "Про Державний бюджет України на 2004 рік" не міг зупинити
дію пільг, наданих Законом "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Ні Закон "Про Державний бюджет України на 2004 рік"
( 1344-15 ) (1344-15)
, ні Закон про внесення змін до нього відповідно в
частині зупинення дії підпункту 5.1.20 пункту 5.1 статті 5 Закону
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та його доповнення
неконституційними не визнані.
Згідно зі статтею 75 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в
Україні.
Суди всіх інстанцій порушили правила застосування норм
матеріального права. Перевагу було надано приписам Закону "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
та Закону "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, які щодо спірних правовідносин є
загальними, перевагу ж проте при застосуванні закону мають
спеціальні норми. Такими за наведених обставин є положення Закону
"Про Державний бюджет України на 2004 рік" ( 1344-15 ) (1344-15)
та Закону
про внесення змін до нього, які до того ж були прийняті пізніше.
Перевіряючи в касаційному порядку рішення апеляційного суду,
Вищий адміністративний суд України також не надав значення тому,
що справа була розглянута в апеляційній інстанції за правилами
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зазначені порушення є підставою для скасування всіх ухвалених
у справі судових рішень та направлення її на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів Судової палати в
адміністративних справах Верховного суду України
п о с т а н о в и л а :
Скаргу Державної податкової інспекції у Сімферопольському
районі Автономної Республіки Крим задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 грудня
2006 року, постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 13 лютого 2006 року та постанову Господарського суду АР
Крим від 11 листопада 2005 року скасувати, а справу направити на
новий розгляд до суду першої інстанції .
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім
випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді М.Б. Гусак
В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко
Ю.Г. Тітов
-------------------------------------------------------------
Справа № 21-410 во 07 Суддя-доповідач: Гусак М.Б.