розглянувши справу за позовом ЗАТ "Харківський плитковий завод" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі - СДПI) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень за скаргою СДПI про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2006 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2005 року ЗАТ "Харківський плитковий завод" звернулось до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень СДПI:

№ 0000450814/0 від 21 жовтня 2004 року, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 613 800 грн, у тому числі основний платіж - 306 900 грн, штрафні (фінансові) санкції - 306 900 грн;

№ 0000450814/2 від 21 січня 2005 року, прийнятого за результатами розгляду скарги позивача на вищевказане рішення, поданої у порядку адміністративного оскарження;

№ 0000480814/0 від 6 грудня 2004 року, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 222 425 грн, у тому числі основний платіж - 143 500 грн, штрафні (фінансові) санкції - 78 925 грн;

№ 0000480814/2 від 25 січня 2005 року, прийнятого за результатами розгляду скарги позивача на вищевказане рішення, поданої у порядку адміністративного оскарження.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28 квітня 2005 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25 липня 2005 року, позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2006 року зазначені судові рішення залишені без змін.

У скарзі до Верховного Суду України СДПI порушує питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування зазначених судових рішень і ухвалення нового - про відмову у позові. На обгрунтування скарги відповідач послався на порушення норм матеріального права, неоднакове застосування судами касаційної інстанції підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (далі - Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) та додав постанову касаційного суду, в якій по-іншому застосовано вказану норму права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, проаналізувавши законодавчі акти, застосовані судами при розгляді спору, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верхового Суду України вважає доведеним неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм законів та доходить висновку про обгрунтованість скарги, оскільки помилковим застосування норм матеріального права є у справі, що розглядається.

У доданій до скарги постанові Вищого господарського суду України від 10 червня 2004 року у справі № А-03/457-03 за аналогічним спором між цими ж сторонами касаційний суд дійшов висновку, що позивач незаконно застосував із 1 січня 2003 року підвищені норми амортизації, встановлені Законом України від 24 грудня 2002 року № 349-IV "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (349-15) " (далі - Закон № 349-IV (349-15) ), який набрав чинності з 1 січня 2003 року, оскільки пункт 15 розділу II "Перехідні положення" зазначеного закону містив застереження про те, що норми амортизаційних відрахувань, установлені цим Законом для основних фондів груп 1, 2 і 3, застосовуються починаючи з 1 січня 2004 року.

Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін судові рішення апеляційного та місцевого господарського судів у справі, що розглядається, дійшов протилежного висновку.

Проте він суперечить вимогам чинного законодавства.

Згідно з підпунктом "д" пункту 6 Закону № 349-IV (349-15) , який набрав чинності з 1 січня 2003 року підпункт 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону № 334/94-ВР (334/94-ВР) викладено у такій редакції:

"8.6.1. Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал):

група 1 - 2 відсотки;

група 2 - 10 відсотків;

група 3 - 6 відсотків;

група 4 - 15 відсотків."

Відповідно до пункту 15 розділу II "Перехідні положення" Закону № 349-IV (349-15) норми амортизаційних відрахувань, установлені цим Законом для основних фондів груп 1, 2 і 3, застосовуються починаючи з 1 січня 2004 року.

Таким чином, до 1 січня 2004 року застосуванню підлягали норми амортизації, встановлені підпунктом 8.6.1. пункту 8.6. статті 8 Закону № 334/94-ВР (334/94-ВР) у редакції Закону від 18 листопада 1997 року № 639/97-ВР (639/97-ВР) (група 1 - 1,25 відсотка; група 2 - 6,25 відсотка; група 3 - 3,75 відсотка).

Як установлено судами, позивач норми амортизаційних відрахувань, встановлені цим Законом для основних фондів груп 1, 2 і 3, що підлягали застосуванню починаючи з 1 січня 2004 року, застосував із 1 січня 2003 року. Це порушення призвело до заниження податку на прибуток, який був обгрунтовано нарахований оспорюваними повідомленнями-рішеннями.

З урахуванням наведеного, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення - про відмову в задоволенні позову, оскільки суди всіх інстанцій фактичні обставини справи повно і правильно встановили, але порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs374425) від 28 листопада 2006 року, ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 25 липня 2005 року та рішення Господарського суду Харківської області від 28 квітня 2005 року скасувати.

У задоволенні позову ЗАТ "Харківський плитковий завод" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .