розглянувши у письмовому провадженні за скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - СДПI) про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 лютого 2007 року справу за позовом закритого акціонерного товариства "Енергогенеруюча Компанія "Укр-Кан Пауер" (далі - ЗАТ) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У березні 2006 року ЗАТ звернулося в суд із позовом до СДПI. Позивач зазначав, що на підставі акта перевірки від 23 серпня 2005 року № 464/16-4/21661022 (далі - акт перевірки), складеного за результатами виїзної документальної перевірки дотримання ним вимог податкового законодавства під час здійснення операцій зі склом оптичним марки БК-10 у періоді з 1 січня 2003 року по 31 березня 2003 року, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0000451604/0, яким визначив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 9 923 948 грн (у тому числі 4 961 974 грн - основний платіж, 4 961 974 грн - штрафні санкції), а за результатами адміністративного оскарження цього повідомлення-рішення - податкові повідомлення-рішення № 0000761604/2 від 8 грудня 2005 року та № 0000761604/2 від 20 грудня 2006 року, якими визначену суму штрафних санкцій було зменшено та загалом донараховано податкових зобов'язань у розмірі 7 442 961 грн. (4 961 974 грн. - основний платіж, 2 480 987 грн. - штрафні санкції, застосовані на підставі підпункту 7.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року №2181-III (2181-14) ).

Усі зазначені податкові повідомлення-рішення обгрунтовані наявністю порушень податкового законодавства, які виявлені і зафіксовані в акті перевірки.

Між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроконтакт" були укладені договори поставки скла оптичного марки БК-10 від 29 січня, 26 лютого, 27 березня 2003 року. Оплата була здійснена позивачем протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ "Агроконтакт". Операції з придбання скла відображені в податковому обліку позивача.

Для подальшої реалізації товару за кордон між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротон" було укладено договори комісії від 29 січня, 26 лютого та 27 березня 2003 року, за якими позивач доручив, а ТОВ "Агротон" взяло на себе зобов'язання від свого імені і за рахунок позивача реалізувати скло нерезидентам України.

Для реалізації скла за межі митної території України ТОВ "Агротон" уклало зовнішньоекономічний контракт із нерезидентом - компанією "Cascade busіness company LLC".

Відповідач в акті перевірки стверджував, що ЗАТ порушило пункт 3.1 статті 3, підпункт 6.1.1. пункту 6.1 статті 6, підпункт 7.3.1. пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (168/97-ВР) (далі - Закон № 168/97) і зазначав, що: згідно з довідкою Iзюмського казенного приладобудівного заводу ціна скла оптичного марки БК-10 становить 13 грн 50 коп. за 1 кілограм; в якості оплати при проведенні операцій купівлі-продажу скла кошти не використовувалися; на порушення Iнструкції "Про порядок заповнення вантажної митної декларації", затвердженої наказом Державної митної служби України від 9 липня 1997 року № 307 (z0443-97) зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 вересня 1997 року за № 443/2247 (далі - Iнструкція) до графи 8 декларації внесено реквізити неіснуючого підприємства-нерезидента.

Тому відповідач дійшов висновку, що операції, здійснені за угодами з таким нерезидентом, не можуть вважатися експортом товарів і ЗАТ неправомірно користувалося нульовою ставкою податку на додану вартість.

Позивач же зазначав, що гроші за оптичне скло від нього до постачальників і від комісіонерів до нього надходили своєчасно й у повному обсязі відповідно до накладних на поставку та вантажних митних декларацій. Те, що компанія-нерезидент згідно з листом Державної податкової адміністрації України не веде фінансову діяльність на території США, не є свідченням, що вона не існує взагалі, і не дає підстав стверджувати, що вантажна митна декларація оформлена неналежним чином.

Оскільки, вантажна митна декларація, яка підтверджує фактичне переміщення товару через кордон, оформлена належним чином, а законодавство України не передбачає можливості підтвердження цього факту ніяким іншим документом, та відповідно до статей 2, 4, 18, 104 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , пункту 4.7 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 ст. 6, підпункту 7.3.8 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97 (168/97-ВР) , підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (334/94-ВР) позивач просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 20 лютого 2006 року № 0000761604/2.

Господарський суд м. Києва постановою від 2 серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2006 року, позов задовольнив. Визнав недійсним податкове повідомлення-рішення від 20 лютого 2006 року № 0000761604/2, з Державного бюджету на користь позивача стягнув 85 грн. судових витрат.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 лютого 2007 року зазначені судові рішення залишено без змін.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 лютого 2007 року СДПI, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону №168/97 (168/97-ВР) просить скасувати це та інші ухвалені у справі судові рішення й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На підтвердження неоднаковості застосування зазначеної норми заявник посилається на постанову Вищого господарського суду України від 21 липня 2005 року у справі № 25/43 за позовом Закритого акціонерного товариства "Універсальне агентство з продажу авіаперевезень" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено, що вивезення товарів платником податку за межі митної території України має бути підтверджене належно оформленою вантажною митною декларацією.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону №168/97 (168/97-ВР) , колегія суддів вважає, що всі постановлені у цій справі рішення підлягають скасуванню з направленням її на новий судовий розгляд з таких підстав.

Колегією суддів установлено, що в обох справах йдеться про правильність застосування підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97 (168/97-ВР) .

У справі, на яку послався заявник, господарський суд виходив з того, що експорт має бути засвідчений належно оформленою вантажною митною декларацією. При цьому встановленню підлягає як факт її належного оформлення, так і факт вивезення товарів за межі митної території України.

У справі, яка розглядається, суд як на докази вивезення товару за межі митної території України, послався на дані, наведені у вантажній митній декларації, а також у листі Північної регіональної митниці, яка підтвердила вивезення товару, зазначеного у відповідних вантажних митних деклараціях, перелічивши їх номери.

Iз висновками судів у цій справі погодитися не можна з таких підстав.

Згідно з вимогами Iнструкції у графі 8 вантажної митної декларації зазначається одержувач, а якщо це іноземна особа - то її найменування та місцезнаходження.

На думку колегії суддів це означає, що в указаній графі має бути зазначена реально існуюча юридична чи фізична особа, яка є одержувачем названого у вантажній митній декларації товару.

Належно оформленою вантажну митну декларацію слід вважати тоді, коли заповнені відповідно до Iнструкції усі графи і зазначена в них інформація є достовірною.

Разом з тим, матеріали справи дають підстави сумніватися в достовірності відомостей, зазначених у графі 8 вантажної митної декларації.

Відповідач, посилаючись на отриману від податкових органів США інформацію, стверджував, що вказана у вантажній митній декларації юридична особа за зазначеною у графі 8 адресою не знаходиться, а також не існує (а.с. 164, 165). У зв'язку з цим, виходячи із твердження відповідача про фіктивність відомостей, які містяться у вантажній митній декларації (зокрема у графі 8), йому слід було провести відповідну перевірку наявності ознак злочину в діях осіб, які заповнювали вантажну митну декларацію.

За наявності сумніву щодо наданої інформації суд згідно зі статтями 70, 71, 79 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) мав можливість витребувати належні докази на підтвердження чи спростування наведених відповідачем фактів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241-244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити.

Постанову Господарського суду м. Києва від 2 серпня 2006 року, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2006 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs542048) від 13 лютого 2007 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.