Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді М.В. Сидоренко

суддів Н.Б. Таценко, М.А. Мишкіної

при секретарі судового засідання Скуділо О.В.

за участю представників сторін

від позивача –Тітова Л.О.

від відповідача –Костін А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

на рішення господарського суду Одеської області від 03.11.2008 р.

по справі № 27/84-08-3885

за позовом Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

до Концерну "Веселка"

про стягнення штрафу у розмірі 17000 грн. та пені у сумі 17000 грн.

Рішенням господарського суду від 03.11.2008 р. (суддя Семенюк Г.В.) у задоволені позовних вимог Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України відмовлено, оскільки суд встановив їх безпідставність. Така правова позиція суду першої інстанції базується на висновках чинної постанови Одеського апеляційного господарського суду від 01.11.2007 р. по справі № 6-9/205-06-5910, що Концерн "Веселка" не займав монопольного становища на ринку надання комунальних послуг, в тому числі послуг з забезпечення електропостачанням, що виключає можливість застосування санкцій у вигляді штрафів, передбачених пунктами 4, 5 рішення Адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 11-рш по справі № 10-03/2005 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі –Рішення).

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням з апеляційною скаргою звернулось Одеське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі –скаржник, позивач, Відділення), яке просить його (рішення) скасувати, оскільки вважає, що при вирішенні даного спору місцевим господарським судом неправильно застосовані норми процесуального (ст. ст. 4- 7, 35, 84, 115 ГПК України) і матеріального права (ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі –Закон про захист). Так, на думку Відділення, посилання місцевого господарського суду на вказану вище постанову апеляційної інстанції є безпідставним з врахуванням предмету спору по даній справі - стягнення штрафу і пені саме по Рішенню. При цьому, скаржник зазначає, що по справі № 6-9/205-06-5910 про визнання недійсним Рішення в задоволенні позову Концерну "Веселка" відмовлено, а тому, на його думку, Рішення є дійсним у повному обсязі; сама ж обставина розгляду господарським судом спору про визнання Рішення недійсним і прийняття по цьому спору судового рішення виключає можливість дослідження цього Рішення на предмет дійсності при розгляді даного спору. У додаткових поясненнях до апеляційної скарги, скаржник вказує на порушення місцевим господарським судом також і приписів ст. 56 Закону про захист.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів приходить до наступного.

Рішенням господарського суду в задоволені позовних вимог Відділення відмовлено з мотивів, наведених в описовій частині цієї постанови. При цьому, апеляційна інстанція вважає, що оскаржуване рішення, відповідає вимогам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, а тому будь-яких правових підстав для скасування останнього не вбачається.

Так, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення штрафу і пені саме на підставі висновків, які містяться в його Рішенні. Отже, зазначене Рішення, відповідно до приписів ст. 36 ГПК України, являється письмовим доказом по даній справі та на нього розповсюджуються всі вимоги, які законодавець встановлює до доказів у господарських спорах (ст. 34 ГПК України), а тому, згідно до приписів ст. 43 ГПК України, Рішення, як і інші докази, не може мати для господарського суду заздалегідь встановленої сили; господарський суд саме зобов’язаний надати цьому доказу належну і відповідну правову оцінку.

Наведені положення повністю спростовують правову позицію скаржника щодо відсутності у господарського суду взагалі повноважень на надання оцінки дійсним рішенням Антимонопольного комітету України.

Також не заслуговують на увагу і посилання скаржника на порушення судом приписів ст. ст. 4- 7, 84 ГПК України, оскільки оскаржуване судове рішення повністю відповідає вимогам, які встановлені законодавцем та постановою № 11 від 29.12.1976 р. (v0011700-76) Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" до судового рішення.

Апеляційна інстанція також не погоджується і з посиланням скаржника про те, що господарський суд при розгляді спору припустився неправильного застосування приписів ст. 35 ГПК України, вважаючи наведені посилання Відділення хибними.

Так, суд першої інстанції, при розгляді цього спору, правомірно врахував приписи наведеної вище норми процесуального законодавства та прийняв до уваги висновок чинних судових рішень, якими вже надавалась правова оцінка Рішенню під час розгляду позову Концерну "Веселка" до Відділення (тобто між тими ж сторонами) про визнання цього Рішення недійсним. Наразі, суд першої інстанції врахував, що чинними рішенням господарського суду Одеської області від 17.09.2007 р. у справі № 6-9/205-06-5910 (том 1 а. с. 107-110) та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.11.2007 р. (том 1 а. с. 111-116), під час розгляду спору про визнання Рішення недійсним, вже встановлені порушення Відділенням порядку надання оцінки діям Концерну "Веселка", а також неправильність кваліфікації Відділенням цих дій відповідача такими, що порушують законодавство про захист економічної конкуренції по п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону про захист; разом з тим, дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог Концерну "Веселка" (справа № 6-9/205-06-5910) в позові останнього відмовлено лише з підстав пропуску ним встановленого ст. 60 Закону про захист 2-х місячного строку оскарження рішень Антимонопольного комітету України. Отже, місцевий господарський суд саме у цілковитій відповідності до вимог ст. 35 ГПК України визнав доведеною і, такою, що не потребує доказування у цій справі, обставину хибності Рішення, як письмового доказу по даній справі.

З врахуванням наведеної вище правової позиції не заслуговує на увагу і посилання скаржника на порушення судом приписів ст. 115 ГПК України про обов’язковість виконання судового рішення.

Не погоджується судова колегія і з посиланням скаржника на порушення судом приписів ст. 56 Закону про захист щодо обов’язковості рішень органів Антимонопольного комітету України до виконання. Так, згідно з положеннями пункту 7 наведеної норми закону у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України (далі –АМК) стягують такий штраф та пеню саме в судовому порядку. Отже, законодавець зазначеною нормою матеріального права визначив, що в цьому випадку, саме на органи Антимонопольного комітету України покладається встановлений обов’язок доведення в суді своєї правової позиції, а тому рішення АМК тут розглядається як доказ такої правової позиції. Наведене повністю узгоджується з викладеним вище в цій постанові положенням щодо покладення саме на Відділення обов’язку доведення своїх позовних вимог належними і допустимими доказами та обов’язку суду, згідно до приписів ст. 43 ГПК України, оцінки Рішення, саме як письмового доказу, наданого на підтвердження позовних вимог.

З врахуванням викладеного вище, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 103, 105 ГПК України, колегія суддів, -

Рішення господарського суду Одеської області від 03.11.2008 р. по справі № 27/84-08-3885 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова підписана 03.07.2009 р.