СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
постанова
Іменем України
2 червня 2009 року
Справа № 5020-5/659
( Додатково див. постанову Севастопольського апеляційного господарського суду (rs19112171) )
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів,
Заплави Л.М.
за участю представників сторін:
позивача - Черткова М.С., довіреність № 27 від 8 квітня 2009 року (ФДУП "13-ий судноремонтний завод ЧФ" МО Російської Федерації)
відповідача - не з'явився (ТОВ "Севморсервіс-центр")
відповідача - не з'явився (ТОВ "Полізон-плюс")
розглянувши апеляційну скаргу Федерального державного унітарного підприємство "13-ий судноремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Євдокімов І.В.) від 9 квітня 2009 року по справі № 5020-5/659
за позовом Федерального державного унітарного підприємства "13-ий судоремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації (Кілен-балка, місто Севастополь, 99004)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Севморсервіс-центр"
(вулиця Шмідта, 3, кв. 24, місто Севастополь, 99008)
Товариства з обмеженою відповідальністю "Полізон-плюс"
(вулиця Хрустальова, 165, місто Севастополь, 99055)
про визнання договору купівлі-продажу плавучого доку від 20 квітня 2007 року недійсним,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2008 року Федеральне державне унітарне підприємство "13-ий судноремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації (далі ФДУП "13-ий судноремонтний завод ЧФ" МО РФ) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Севморсервіс-центр" (далі ТОВ "Севморсервіс-центр"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Полізон-плюс" (далі ТОВ "Полізон-плюс") про визнання договору купівлі-продажу плавучого доку "Хмільник" від 20 квітня 2007 року недійсним з моменту його укладення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між ТОВ "Севморсервіс-центр" та ТОВ "Полізон-плюс" 20 квітня 2007 року було укладено договір купівлі - продажу плавучого доку "Хмільник" у розмірі 100 000,00 грн.
Позивач вважає, що укладений договір порушує його матеріальні права, оскільки на момент укладення спірного договору у ТОВ "Севморсервіс-центр" перед позивачем існувала заборгованість у розмірі 250 712,22 грн.
Відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 9 квітня 2009 року у справі № 5020-5/659 у позові відмовлено з підстав, що укладений договір ні яким чином не впливає на права позивача, оскільки договір купівлі-продажу плавучого доку "Хмільник" було укладено 20 квітня 2007 року, а заборгованість відповідача перед позивачем виникла лише 1 серпня 2007 року, тобто понад три місяця після його укладення.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ФДУП "13-ий судноремонтний завод ЧФ" МО РФ звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане вище рішення скасувати, так як судом першої інстанції не вірно застосовані норми матеріального та процесуального права і не в повної мірі досліджені обставини та докази по справі.
Відзив на скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Розпорядженням керівництва суду від 2 червня 2009 року у зв'язку з відпусткою судді Котляровой О.Л. було здійснено її заміну на суддю Заплаву Л.М.
У судове засідання, призначено на 2 червня 2009 року представники відповідачів не з'явились.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду (ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 травня 2009 року надіслана 19 травня 2009 рекомендованим листом).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі не з'являлись у судове засідання і до суду першої інстанції.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальним правами.
У пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" (v_123600-07) зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб–учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасникові судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Частиною 6 пункту 15 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14 серпня 2007 року № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі у 2007 році" (v_675600-07) передбачено, що в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідальності покладаються на цю юридичну особу.
Матеріали справи свідчать, всі процесуальні документи відповідачам були направлені за адресами, що вказані у позовній заяві, довідки Управління статистики у місті Севастополі № 16-2/302 від 23 квітня 2008 року, № 16-2/198 від 24 січня 2009 року, № 16-2/199 від 24 січня 2009 року, № 16-2/246 від 29 січня 2009 року.
Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 року № 75 (v0075600-02) перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.
Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до названих вимог Інструкції (v0075600-02) , є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
Розглянувши справу повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
20 квітня 2007 року між ТОВ "Севморсервіс-центр" (продавець) та ТОВ "Полізон-плюс" (покупець) укладений договір купівлі-продажу. Предметом укладеного договору є плавучий док "Хмільник", проект 1240, 1979 року побудови, місце знаходження якого - місто Севастополь, ВАТ "Персей".
Ціна договору складає 100 000 грн., у тому числі 20 % ПДВ.
Пунктом 3 зазначеного договору передбачено, що після підписання цього договору, продавець зобов'язується передати товар покупцю згідно акту прийому - передачі.
На виконання цього пункту, 16 липня 2007 року ТОВ "Севморсервіс-центр" та ТОВ "Полізон-плюс" підписали акт прийому-передачі вказаного майна.
ФДУП "13-ий судноремонтний завод ЧФ" МО РФ звернувся до господарського суду вважаючи, що укладений договір між відповідачами порушує його матеріальне право.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Правовідносини сторін регулюються нормами Цивільного Кодексу України (435-15) .
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Як встановлено судом, плавучий док "Хмільник" стало власністю ТОВ "Севморсервіс-центр" на підставі контракту купівлі-продажу плавучого доку "Хмільник", проект 1240, 1979 року побудови, місце знаходження якого - місто Севастополь, ВАТ "Персей" від 14 листопада 2005 року, укладеного між ТОВ "Інтерпорт-Сервіс" та ТОВ "Севморсервіс-центр".
Згідно із частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на свій розсуд.
Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону по своїй волі, незалежно від волі інших осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач взагалі не є стороною спірного договору купівлі-продажу.
Стосовно посилання позивача на існування у ТОВ "Севморсервіс-центр" перед ним заборгованості у розмірі 250712,22 грн. на підставі рішення господарського суду міста Севастополя від 1 серпня 2007 року по справі № 20-11/207, то, як вірно встановлено судом першої інстанції спірний договір купівлі-продажу був укладений 20 квітня 2007 року, а заборгованість відповідача перед позивачем на підставі рішення суду виникла лише 1серпня 2007 року. Тобто понад три місяця після укладення договору, що не може розцінюватися як доказ порушеного матеріального права позивача.
Відповідно до статті 16 Цивільного Кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до пункту 4 роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України від 12 березня 1999 року № 02-5/111 (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", якщо чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, права позивача при укладенні 20 квітня 2007 року між відповідачами договору купівлі-продажу плавучого доку "Хмільник", не могли бути порушені.
Відповідно зі статтями 215, 203 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позивачем не надані належні докази недійсності правочину, а також обґрунтовані докази в чому полягає порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Оцінюючи докази відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, розглянувши апеляційну скаргу по суті, дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що ФДУП "13-ий судноремонтний завод ЧФ" МО РФ не довів обґрунтованість своїх вимог, у зв’язку з чим вони задоволенню не підлягають.
За результатами повторного перегляду справи, суд апеляційної інстанції встановив, що місцевим господарським судом вирішено спір без порушень норм процесуального та матеріального права України та обставини справи встановлені правильно.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Апеляційну скаргу Федерального державного унітарного підприємства "13-ий судноремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 9 квітня 2009 року по справі № 5020-5/659 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді