- визнано недійсним договір купівлі-продажу вбудованого магазину площею 66,3кв.м. за адресою: м.Олевськ, вул.Володимирівська, 1, укладений 9 серпня 2001 року між Олевською районною спілкою споживчих товариств та Олевським виробничим підприємством житлово-комунального господарства;

- стягнуто з Олевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області, м. Олевськ в дохід державного бюджету України 42,50 грн. державного мита та 59,00 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

- стягнуто з Олевського виробничого підприємства житлово-комунального господарства, м.Олевськ в дохід державного бюджету України 42,50 грн. державного мита та 59,00 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Олевська районна спілка споживчих товариств Житомирської області, м.Олевськ - звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення повністю та прийняти новий судовий акт про відмову в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу Олевська районна спілка споживчих товариств Житомирської області посилається на те, що оскаржене рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, а також висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.

Скаржник зазначає, що висновок місцевого господарського суду щодо подальшої реорганізації багатогалузевого виробничого управління жилового-комунального господарства не стверджується матеріалами справи.

Вказує, що позивачем не надано доказів щодо передачі спірного майна до 03.08.1992р. з комунальної власності районної ради народних депутатів до комунальної власності Олевської селищної ради

На думку Олевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області, на момент укладення договору купівлі-продажу (09.08.2001р.) спірне приміщення вбудованого магазину площею 66,3 кв.м. по вул. Володимирівська,1, в м.Олевську не належало на праві комунальної власності територіальній громаді Олевської селищної ради.

Зазначає, що не можна погодитись з висновком суду першої інстанції стосовно визнання причин пропуску строку позовної давності поважними, оскільки про факт продажу спірного приміщення позивачеві було відомо ще з 31.07.2001р. - з моменту прийняття рішення XVII сесії XXIIІ скликання Олевської міської ради "Про відчуження магазину по вул. Володимирівська,1".

В засідання суду не з'явився представник відповідача-2 - Олевського виробничого підприємства Житлово-комунального господарства.

Зважаючи на те, що про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач - Олевське виробниче підприємство Житлово-комунального господарства був повідомлений належним чином, а також, враховуючи положення ст. 101 Господарського процесуального кодексу України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, колегія суддів вважає, що нез'явлення в судове засідання представника відповідач-2 не перешкоджає переглядові справи за наявними в ній матеріалами.

Представники відповідача-1 - Олевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області- в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги та надали додаткові пояснення, вважають рішення господарського суду Житомирської області незаконним та необґрунтованим, просять його скасувати з підстав, наведених в апеляційній скарзі та доводах в обргунтування апеляційної скарги від 28.05.2009р.

Пояснили, що позивачу про наявність права власності відповідача на продуктовий магазин по вул.Володимирській, 1, у м.Олевську було відомо і з дня набуття цього права, від якого відповідач перестав здійснювати орендні платежі на спірний об'єкт, відшкодувати оплату комунальних платежів, нести витрати на його відновлювальні роботи. Вказали, що згідно з п.5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, подавати та купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їх відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються в оренду.

Вважають, що діючим на момент укладення спірної угоди законодавством не вимагалось нотаріального посвідчення договорів відчуження між юридичними особами недержавної форми власності.Крім того, посилаються на обставини, які на їхню думку свідчать, що прокурору не могло не бути відомо про рішення 17-ї сесії Олевської селищної ради щодо відчуження спірного об"єкту, яка відбувалась у 2001р.

Апелянт вважає, що оскільки нежитлове приміщення, яке він правомірно придбав за договором купівлі-продажу від 09.08.2001р., належало на момент продажу Олевській селищній раді і входило до складу майна територіальної громади (було об"єктом комунального, а не державного майна), є безпідставним висновок суду про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про приватизацію невелики державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) .

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представники в судовому засіданні заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просять його залишити без змін, а апеляційну скаргу Олевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області - без задоволення.

Представники пояснили, що договір купівлі-продажу не був нотаріально посвідчений. Вказали, що угода була підписана не уповноваженою особою, кошти від продажу комунального майна до бюджету територіальної громади не надійшли. В частині пропущення строків позовної давності пояснили, що на підставі свідоцтва про право власності від 16.11.2001р. №123 вважали приміщення власністю територіальної громади, не знали про порушення свого права до моменту проведення інвентаризації у 2006р. Ця обставина також підтверджується зверненням до суду прокурора в інтересах позивача у справі №10/1361-НМ про виселення з незаконно займаного приміщення.

Прокурор в судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги, вважає рішення господарського суду Житомирської області законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу Олевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та прокурора, перевіривши матеріали справи та юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, прокурором в інтересах держави в особі Олевської міської ради Житомирської області пред'явлено позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.08.2001р., укладеного між Олевською районною спілкою споживчих товариств Житомирської області та Олевським виробничим підприємством житлово-комунального господарства.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, прокурор зазначив, що вбудований продуктовий магазин загальною площею 64.9 м.кв., розташований в місті Олевськ Житомирської області по вул. Володимирівській, 1, в п'ятиповерховому жилому будинку належить Олевській селищній (міській) раді на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності №123 від 16.11.2001р. (а.с.25 т.1).

Розпорядженням Олевської міської ради Житомирської області від 23 червня 2006 року за №34 було створено комісію по інвентаризації об'єктів комунальної власності та об'єктів незавершеного будівництва територіальної громади міста.

В ході інвентаризації було виявлено, що приміщення магазину, вбудованого в п'ятиповерховий будинок по вул. Володимирівська, 1, займає Олевська районна спілка споживчих товариств.

В підтвердження свого права на спірну будівлю, Олевською районною спілкою споживчих товариств Житомирської області було надано договір купівлі-продажу аукціонних основних фондів підприємств і організацій споживчої кооперації України від 09.08.2001р., укладений між Олевським виробничим підприємством житлово-комунальним господарством та Олевською районною спілкою споживчих товариств Житомирської області (а.с.44-47 т.1).

Прокурор вважає, що зазначений договір було укладено з порушенням норм чинного законодавства, а саме Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств(малу приватизацію)" (2171-12) , Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , та просить визнати його недійсним.

Відповідач-1 (Олевська районна спілка споживчих товариств Житомирської області) у відзиві на позовну заяву (а.с.27,т.1) проти доводів прокурора заперечив, вважаючи, що договір купівлі-продажу спірного об'єкту було укладено законно, оскільки, рішенням 17 сесії 23 скликання Олевської селищної ради від 31.07.2001р. було вирішено провести відчуження магазину по вул. Володимирівській,1, а проведення всіх операцій по відчуженню магазину доручити ВПЖКГ. Відповідно до Статуту Олевського виробничого підприємства житлово-комунального господарства, майно, закріплене за підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, а отже воно вправі відчужувати майно на власний розсуд у відповідності до ст. 37 Закону України "Про власність".

Зазначає, що прокурором було подано позов в інтересах держави в особі неналежного позивача, оскільки, на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, майно не належало на праві комунальної власності територіальній громаді Олевської селищної ради, так як свідоцтво про право власності було видано лише 16.11.2001р., а у відповідності до рішення 11 сесії 21 скликання Олевської районної ради від 25.12.1992р. "Про формування комунальної власності та передачу в управління районної державної адміністрації майна районної ради народних депутатів" належало Олевській районній державній адміністрації.

Окрім того, відповідач-1 (Олевська районна спілка споживчих товариств Житомирської області), просив суд застосувати до даних правовідносин строки позовної давності.

За наслідками розгляду даної справи господарським судом першої інстанції, як зазначалося вище, прийнято рішення про задоволення позову.

Судова колегія апеляційного господарського суду, переглядаючи справу, відмічає наступне.

20 липня 1992 року відповідно до постанови КМ України від 5 листопада 1991 року №311 (311-91-п) "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю (комунальною власністю)" та на основі рішення облвиконкому від 22 лютого 1992 року №30 і рішення сесії обласної Ради народних депутатів від 18 березня 1992 року. Олевська районна Рада народних депутатів прийняла рішення "Про розмежування майна комунальної власності між власністю районної Ради і власністю селищних та сільських Рад народних депутатів" (а.с.22 т.2), яким затвердила перелік майна комунальної власності районної Ради народних депутатів (додаток №1,а.с.23 т.2) та перелік майна комунальної власності селищних і сільських Рад народних депутатів (додаток №2, а.с.24-25 т.2), яке передається у відповідності з цим рішенням.(п.1 Рішення).

Олевська районна Рада народних депутатів у відповідності до рішення дев'ятої сесії 21 скликання від 20.07.1992р. відмежувала майно комунальної власності селищних і сільських Рад та майно комунальної власності районної Ради народних депутатів, та у відповідності до п. 2 зазначеного рішення зобов'язала відділи державної адміністрації, підприємства, організації та установи, радгоспи, які здійснюють управління майном, здійснити передачу майна до комунальної власності селищним і сільським Радам народних депутатів пооб'єктно у відповідності до затвердженого переліку - додатком №2 (а.с.24-25 т.2).

Згідно із додатком №2 до рішення районної Ради народних депутатів від 20.07.1992р., Олевській селищній раді, крім іншого, передано Багатогалузеве виробниче управління житлово-комунального господарства, яке в подальшому відповідно до матеріалів справи було реорганізовано в Олевське виробниче підприємство житлово-комунальне господарство.

31.07.2001р. рішенням 17 сесії 23 скликання Олевської селищної ради було вирішено провести відчуження магазину по вул. Володимирівській,1, а проведення всіх операцій по відчуженню магазину доручено ВПЖКГ (а.с.5, т.1).

09.08.2001р. між Олевським виробничим підприємством житлово-комунального господарства (продавець) та Олевською районною спілкою споживчих товариств Житомирської області (покупцю) було укладено договір купівлі-продажу аукціонних основних фондів підприємств і організацій споживчої кооперації України (далі - договір, а.с.44-47,т.1), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю основні фонди (далі майно) вбудованого магазину, розташованого в п'ятиповерховому будинку, робоча площа 66,3 м.кв., яка знаходиться за адресою смт. Олевськ, вул. Володимирівська, 1.

Відповідно до п. 1.3. договору згідно з актом оцінки майна від 08.08.2001р. ціна аукціонних фондів становить 17446,00 грн. з ПДВ.

Олевською районною спілкою споживчих товариств Житомирської області платіжним дорученням №77 від 09.08.2001р. в сумі 10000,00грн. та платіжним дорученням №995 від 26.09.2001р. в сумі 7446,00грн. було перераховано кошти за придбаний об'єкт на розрахунковий рахунок Олевського виробничого підприємства житлово-комунального господарства (а.с.8, т.1).

Спірний магазин, що знаходиться по вул. Володимирівській,1, рахується на балансі Олевського ВП ЖКГ, про свідчить довідка від 11.09.2001р., видана Олевським ВПЖКГ (а.с.64 т.1).

Із п.1 розділу 1 статуту Олевського виробничого житлово-комунального господарства, в редакції від 05.11.1997р. ( далі- статут, а.с.85-88 т.1), вбачається, що Олевське виробниче підприємство житлово-комунального господарства являється державним виробничим підприємством, що діє на госпрозрахунку, має самостійний баланс, користується всіма правами юридичної особи і здійснює свою діяльність на основі даного статуту, Конституції України (254к/96-ВР) , Декларації про державний суверенітет України, Закону України "Про підприємства в Україні" (698-12) та інших законодавчих актів.

Відповідно до п.2 розділу 2 статуту, майно, закріплене за підприємством являється державною власністю, яка належить йому на праві повного господарського підпорядкування.

Водночас, відповідно до статей 31 та 32 Закону України "Про власність" (в редакції чинній на час укладення спірного договору) загальнодержавна (республіканська) власність та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність) складали державну власність в Україні; суб'єктами права комунальної власності виступали адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про власність" об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних рад та утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд; об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

За статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції чинній на час укладення спірного договору) право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до свідоцтва про право власності №123 від 16.11.2001р. (а.с.25 т.1) вбудований продуктовий магазин загальною площею 64.9 м.кв., розташований в місті Олевськ Житомирської області по вул. Володимирівській, 1, в п'ятиповерховому жилому будинку належить Олевській селищній (міській) раді на праві власності.

Враховуючи викладене, господарський суд Житомирської області дійшов обґрунтованого та мотивованого висновку про те, що спірне майно є власністю позивача.

Щодо наявності переданого об'єкта, а саме Багатогалузевого виробничого управління житлово-комунального господарства, в додатку №1 (а.с.23 т.2) до рішення дев'ятої сесії 21 скликання від 20.07.1992р., яке передано Олевською районною радою народних депутатів рішенням від 25.12.1992р. Олевській районній державній адміністрації, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що сторонами не заперечується той факт, що Олевське виробниче підприємство житлово-комунальне господарство на момент укладення спірного договору купівлі-продажу відносилось до майна комунальної власності Олевської селищної ради.

Крім цього, доказом перебування Олевського виробничого підприємства житлово-комунального господарства у комунальній власності Олевської селищної ради на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, є також безпосереднє фінансування Олевського виробничого підприємства житлово-комунального господарства з бюджету Олевської селищної ради, що підтверджується довідкою Олевської міської ради від 20.01.2009р. (а.с.17 т.2).

Вищезазначеним та свідоцтвом про право власності №123 від 16.11.2001р., спростовуються заперечення відповідача-1 (Олевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області) щодо звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі неналежного позивача.

Заперечення першого відповідача (Олевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області) щодо наявності у Олевського виробничого підприємства житлово-комунального господарства права на відчуження майна, яке належить йому на праві повного господарського відання правомірно не прийняті судом першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до п.1 ст. 37 Закону України "Про власність" (в редакції чинній на час укладення спірного договору), майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Стаття 10 Закону України "Про підприємства в Україні" (чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу), яка є загальною для всіх державних підприємств, визначає, що відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України.

Таким чином, відчуження державного майна здійснюється виключно в порядку встановленому законом. Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) встановлює правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу.

Відповідно до п.1 ст. 1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції чинній на час укладення спірного договору), сферою застосування Закону є галузі, які підлягають першочерговій приватизації: переробна і місцева промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка і харчова промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування населення, житлово-експлуатаційне і ремонтне господарство.

Пункт 1 ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначає, що об'єктами малої приватизації є: цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А; окреме індивідуально визначене майно; об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Таким чином, до правовідносин щодо реалізації спірного магазину, необхідно застосовувати положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) .

Статтею 3 Закону України" Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, що приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні, за конкурсом.

Відповідно до частин 1,2 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції статті, що діяла на день укладення угоди) право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації. Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню.

Продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими Радами (ст. 4 Закону).

Зазначений закон встановлює порядок проведення відчуження державного майна шляхом викупу; продажу на аукціоні, за конкурсом.

Отже, місцевим господарським судом правомірно встановлено, що при укладенні договору купівлі-продажу вимог передбачених законом відповідачами дотримано не було, а права щодо самостійного відчуження майна Олевське виробниче підприємство житлово-комунального господарства не мало взагалі.

Крім того, за пунктом 30 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень міських рад віднесено, зокрема, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

Відповідно до п.6 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Проте, платіжні доручення №77 від 09.08.2001р. та №995 від 26.09.2001р. свідчать про те, що Олевською районною спілкою споживчих товариств Житомирської області було перераховано кошти за придбаний об'єкт на розрахунковий рахунок Олевського виробничого підприємства житлово-комунального господарства, що є порушенням вимог законодавства.

У відповідності до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) від 16.01.2003р. Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Оскільки, спірний договір було укладено до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , то суд при розгляді справи застосовує положення Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) .

Стаття 225 Цивільного кодексу Української РСР визначає, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Згідно з пунктом 9 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 12.03.1999 р. №02-5/111 (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", письмова угода укладається шляхом складання документа, що визначає її зміст, і підписується безпосередньо особою, від імені якого вона укладена, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах.

У даному випадку, Олевським виробничим підприємством житлово-комунального господарства згідно з вимогами ст. 32, 33, 34 ГПК України не надано доказів наявності права власності на спірне приміщення або майнових прав на нього. Договір від 09.09.2001р. укладено Олевським виробничим підприємством житлово-комунального господарства від власного імені всупереч рішенню сесії Олевської селищної ради від 31.07.01р., яким підприємству було лише доручено виконати дії, необхідні для відчуження майна відповідно до чинного законодавства, зокрема і законодавства про приватизацію, яке діяло на той час.

Згідно із положеннями ст. 63 Цивільного кодексу Української РСР угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов"язки для особи,яку представляють, лише у разі дальшого схвалення угоди цією особою. Доказів схвалення Олевською селищною радою укладеної з відповідачем угоди не надано.

Відповідно до ст. 41 Цивільного кодексу Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Стаття 48 Цивільного кодексу Української РСР визначає, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Оскільки при укладенні спірного договору не були дотримані вимоги Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недійсність зазначеного договору.

Крім цього, з огляду на положення ст. 47 Цивільного кодексу Української РСР та ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", колегія суддів погоджується й з висновком місцевого господарського суду про обов'язкове нотаріальне посвідчення спірного договору.

Стосовно строку позовної давності колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статей 6, 71 Цивільного кодексу Української РСР захист цивільних прав здійснюється в установленому законом порядку в межах трирічного строку позовної давності.

Зі змісту статті 76 вказаного Кодексу вбачається, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічна норма також міститься у частині 1 статті 261 Цивільного кодексу України.

Надавши юридичну оцінку встановленим обставинам, дослідивши матеріали справи та враховуючи пояснення сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування положень цивільного закону щодо пропуску строків позовної давності.

Відповідно до абзацу 4 п.18 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 № 02-5/111 (v_111800-99) , у вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності угоди господарському суду слід виходити із змісту позовних вимог. Якщо спір з цього приводу між сторонами відсутній, у господарського суду не має правових підстав зобов'язувати їх вчиняти дії, прямо передбачені законом, зокрема частиною другою статті 48 Цивільного кодексу УРСР.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно не застосував наслідки недійсності угоди передбачені частиною другою ст. 48 ЦК УРСР, оскільки зазначена вимога у позові прокурором не ставиться.

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

За таких обставин рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Олевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 13 березня 2009 року у справі №1/20-Д залишити без змін, а апеляційну скаргу Олевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області, м.Олевськ - без задоволення.