Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.02.2009р. по справі № 32/33 позовні вимоги задоволено повністю. На підставі рішення суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 16 850 000 грн. 00 коп. основної заборгованості та 2 573 016 грн. 01 коп. пені на користь Виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності та перерахувнню їх на рахунок 37173200999335, МФО 820019, код 22867691 в УДК у м. Києві. Також з відповідача підлягає стягненню на користь Державного бюджету України 25 500 грн. 00 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, просить його скасувати та припинити провадження у справі, оскільки вважає, що судом прийнято рішення, яке не відповідає обставинам справи, а також судом порушено норми матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що п. 6.2 укладених між позивачем та відповідачем договорів банківського рахунку передбачено самостійне списання відповідачем грошових коштів на відповідні рахунки позивача, а суд першої інстанції неправильно дійшов висновку про те, що зазначений пункт "по суті зобов'язує відповідача здійснювати повне списання відповідних сум, які надійшли на такі рахунки". Судом безпідставно не прийнято до уваги заперечення представника відповідача стосовно відсутності у договорах чітко визначеного розміру грошових коштів, які повинні списуватися з транзитних рахунків міжрайонних виконавчих дирекцій позивача, адже жодним пунктом договорів сторони не передбачили та не зафіксували щомісячний розмір платежів, що підлягають списанню.

Також відповідач посилається на те, що в матеріалах справи містяться виписки, якими підтверджується добросовісне виконання відповідачем зобов'язань по обслуговуванню рахунків. Загальний залишок грошових коштів позивача на рахунках становить 16 850 000,00 грн.( станом на 24.02.09р.). Відповідно до ст. 1066 Цивільного кодексу України "банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами", але до відповідача не надходило претензії на суму 16 850 000,00 грн.

Крім того, апелянт вважає, що судом неправомірно задоволено позовні вимоги в частині нарахованої пені у розмірі 2 573 016,01 грн., оскільки по-перше, в оскаржуваному судовому рішенні не зазначено, за який саме період стягується пеня, а по-друге, вказана сума пені перебільшує подвійну облікову ставку Національного Банку України, що є порушенням статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". За розрахунком відповідача загальна сума пені за період з 01.11.08р. по 31.01.09р. становить 1 017 463, 00 грн. Крім того, згідно ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), але суд не застосував дану норму.

В судове засідання представник відповідача не з"явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про повторне відкладення розгляду справи через перебування повноважного представника на лікарняному.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представника позивача, колегія приходить до висновку про те, що клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, оскільки хвороба одного повноважного представника відповідача не позбавляє його права направити в судове засідання іншого повноважного представника. Колегія вважає за можливе розгляд справу у відсутності представника відповідача, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи по суті спору.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, колегією встановлено наступне.

На виконання Наказу Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 10.03.2005 № 23-ос "Про обслуговування коштів Фонду" 15 березня 2005 року укладено наступні договори (далі Договори):

- договір банківського рахунку № 150305/2 між Відповідачем та Голосіївською міжрайонною виконавчою дирекцією Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; договір банківського рахунку № 150305/3 між Відповідачем та Лівобережною міжрайонною виконавчою дирекцією Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

- договір банківського рахунку № 150305/4 між Відповідачем та Подільською міжрайонною виконавчою дирекцією Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

- договір банківського рахунку № 150305/5 між Відповідачем та Святошинською міжрайонною виконавчою дирекцією Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

- договір банківського рахунку № 150305/6 між Відповідачем та Центральною міжрайонною виконавчою дирекцією Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

- договір банківського рахунку № 150305/7 між Відповідачем та Виконавчою дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Згідно з п. 5.4 Статуту Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого Постановою Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності № 9 від 05.06.2001 (v0009598-01) виконавчі дирекції відділень Фонду підзвітні правлінням відділень Фонду та виконавчій дирекції Фонду та здійснюють свою діяльність від імені Фонду в межах і в порядку, передбачених цим Статутом та Положенням про виконавчі дирекції відділень Фонду, що затверджується правлінням Фонду.

Відповідно до умов зазначених Договорів відповідачем відкрито поточні рахунки у національній валюті (п. 1.1 Договорів).

Згідно з п. 2.1.1 Договорів відповідач зобов'язався здійснювати за дорученням за дорученням міжрайонних виконавчих дирекцій розрахунково-касові операції по відкритим рахункам із застосуванням платіжних інструментів у формах та за правилами, передбаченими чинним законодавством України та нормативними актами Національного банку України.

Позивач доручив відповідачу самостійно, щоденно, списувати кошти з транзитних рахунків міжрайонних виконавчих дирекцій на транзитний рахунок Київського міського відділення 37173200999335, МФО 820019, код 22867691, відкритий в Управлінні Держказначейства у м. Києві згідно з Договором № 171 від 25.12.2002.(п.6.2.укладеного договору).

Пунктом 1.38 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом.

Оскільки п.6.2 укладених договорів передбачено самостійне списання відповідачем відповідних сум з транзитних рахунків міжрайонних виконавчих дирекцій позивача, по своїй суті зазначений пункт зобов'язує відповідача здійснювати повне списання відповідних сум, які надійшли на такі рахунки.

25.12.2008 року позивачем закрито поточні рахунки в Акціонерному банку "Синтез". Залишок грошових коштів міжрайонних виконавчих дирекцій відповідачем було перераховано на рахунок - Кредиторська заборгованість по операціям з клієнтами банку. З матеріалів справи вбачається, що станом на 24.02.2009 загальний залишок грошових коштів позивача становить 16 850 000, 00 грн.

Відповідач всупереч умов укладених договорів з листопада 2008 року належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання в частині своєчасного списання грошових коштів з транзитних рахунків міжрайонних виконавчих дирекцій позивача на транзитний рахунок Київського міського відділення, що підтверджується виписками оборотів по рахункам міжрайонних виконавчих дирекцій позивача, долучених до матеріалів справи.

Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, (ст. 525 ЦК України).

Згідно ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами (п.1 ст. 1067 ЦК України).

Статтею 1068 Цивільного кодексу України визначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи наведене, колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення 16 850 000, 00 грн. основної заборгованості обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлена вимога про стягнення з відповідача пені, яка відповідно до розрахунку, наданого позивачем, складає 2 573 016, 01 грн.

Статтею 1073 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.1.8 укладених договорів за несвоєчасне чи неправильне списання з вини відповідача грошових коштів з рахунку, а також за несвоєчасне чи неправильне зарахування грошових коштів на рахунок (рахунки) міжрайонних виконавчих дирекцій позивача одержувач коштів отримує від відповідача пеню у розмірі 0,1% суми несвоєчасно зарахованого платежу за кожен день прострочення, але не більше 10% суми.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст. 232 ГК України).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

25.12.2008 Відповідачем були закриті поточні рахунки Позивача та припинені договірні правовідносини між сторонами, однак грошові кошти не були повернуті Позивачу.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення пені в розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент прострочення зобов'язання, в розмірі 2 573 016, 01 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягаєть задоволенню.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідач стверджує, що п. 6.2. договорів, укладених між Виконавчою дирекцією відділення, міжрайонними виконавчими дирекціями та АБ "Синтез", не зобов'язує його здійснювати повне списання сум, які надійшли на транзитні рахунки, так як у договорах чітко не вказаний розмір грошових коштів, які повинні списуватись з транзитних рахунків.

Кошти на транзитних рахунках - це внески страхувальників і щодня їх сума абсолютно різна. Тому не можна передбачити та зафіксувати щомісячний розмір платежів, що підлягають списанню. Кошти повинні списуватись банком з транзитних рахунків щоденно, відповідно до п.6.2.укладених договорів.

Відповідно до ч.2 ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

В матеріалах справи містяться виписки, які підтверджують факт

списання АБ "Синтез" певних сум з транзитних рахунків позивача. Проте,відповідачем не надано доказів, які б підтверджували належне виконання умов договорів банківського рахунку належним чином.

Щодо твердження відповідача про те, що він не отримував претензій від позивача не приймається до уваги, оскільки Претензія № 1 від 04.11.08р. та Претензія № 2 від 02.12.08р. були передані представнику АБ "Синтез" особисто, що підтверджується відмітками на самих претензіях, а Претензія № 1 від 04.11.08р. була оплачена АБ "Синтез".

Заява про зміну позовних вимог № 213-07 від 04.02.2009р. була написана з конструктивними поясненнями щодо стану заборгованості АБ "Синтез" перед Виконавчою дирекцією відділення та передана керівництву банку 04.02.2009р. (про що є відповідна відмітка на самій заяві). Позивач чітко розписав суму заборгованості Відповідача, вказавши залишок на транзитних рахунках та суму пені нараховану окремо за листопад 2008р., грудень 2008р., січень 2009р. Пеня розраховувалась позивачем відповідно до Постанови НБУ від 21.04.2008р. № 107 (v0107500-08) та ст. 231 Господарського кодексу України.

Щодо посилання апелянта на те, що згідно ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), слід зазначити наступне. Застосовуючи дану норму, суду повинен об"єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов"язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов"язання, незначності прострочення у виконанні зобов"язання, невідповідності розміру пені наслідками порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. ( п.2.4. роз"яснення ВГСУ від 29.04.1994р. № 02-5/293 (v_293800-94) ). Враховуючи обставини справи, та той факт, що відповідач під час судового розгляду сума основного боргу не погашена, колегія приходить до висновку, що місцевий суд дійшов до правильного висновку та не скористався своїм правом щодо зменшення розміру пені.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних доказів, які б спростовували вимоги позивача.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.