Позивач посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а саме скаржник зазначає, що істотне порушення відповідачем було допущено саме з 22.10.2008 року тому договір потрібно було розірвати саме з цієї дати, оскільки саме з цієї дати було допущено істотне порушення відповідачем своїх зобов’язань за Кредитним договором щодо видачі кредиту.

Відповідач не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 11.03.2009 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Відповідач посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а саме скаржник зазначає, що позивачем несвоєчасно були оформлені заявки траншу на кредити, цим обставинам суд першої інстанції дав неналежну оцінку.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому просить відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги .

Розглянувши апеляційні скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.

09.08.2007 року між Товариством (позивачем) та Банком (відповідачем) було укладено кредитний договір №89 (а.с.6) згідно з пунктом 1.1 якого Банк зобов'язався надати Товариству у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на умовах, визначених вказаним договором та додатковими угодами до нього, що складають невід'ємну частину договору.

Відповідно до пункту 1.1.1 Кредитного договору сторони узгодили, що кредит надається у формі непоновлюваної кредитної лінії з лімітом в сумі 13 000 000 доларів США, що в еквіваленті на дату укладення цього Договору становить 65 650 000 гривень за курсом гривні до валюти кредиту, який на день підписання договору встановлений НБУ в розмірі 5,05.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з пунктами 1.1.4, 1.1.5 Кредитного договору надання кредиту буде здійснюватися в повному обсязі або окремими частинами (траншами). Кожна наступна видача траншу здійснюється в межах вільного залишку суми кредиту, визначеної в пункті 1.1.1 Кредитного договору. Надання траншу здійснюється на підставі письмового повідомлення позивачем відповідача про свій намір отримати черговий транш кредиту із зазначенням його суми та терміну користування не пізніше, ніж за 3 (три) банківських дні до бажаної дати отримання кредиту, за умови укладення додаткової угоди відповідно до пункту 2.5 цього договору та виконання умов п. 3.3.20-3.3.25.

Пунктом 2.5 Кредитного договору встановлено, що надання кожного траншу оформлюється додатковою угодою, в якій встановлюється сума траншу та строк його використання. При цьому, термін остаточного повернення будь-якого траншу не може бути пізніше, ніж термін, вказаний у підпункті 1.1.2 цього договору. Максимальна сума видачі траншів на оплату виконаних будівельних робіт не може перевищувати 883 000,00 доларів США за місяць.

Порядок видачі кредитних коштів (траншів) конкретизований в пункті 3.1.1 кредитного договору згідно з яким Банк зобов'язаний надати позивачеві кредит/транш на підставі письмової заяви позивача в сумі, попередньо погодженій з Банком після відкриття позивачем поточного рахунку в ВАТ "ВіЕйБі Банк" та укладення договору застави/поруки/іпотеки в забезпечення виконання зобов'язань позивача за вказаним договором. Надання траншів/кредиту здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів після отримання письмової заяви від позивача. Додаткова угода про надання Траншу з урахуванням положень п. 2.5 укладається Сторонами не пізніше, ніж на третій банківський день після надання позичальником до Банку відповідної заяви.

Враховуючи вищевикладене та, відповідно до статті 1054 ЦК України та пункту 3.1.1 Кредитного договору відповідач зобов'язаний видати позивачеві відповідну суму кредиту (траншу) не пізніше ніж на третій день після звернення позивача з відповідною заявою про видачу траншу, при цьому впродовж цього ж строку сторони укладають відповідну додаткову угоду про видачу траншу.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач 17.10.2008 звернувся до Банку із власною заявою № 191 від 15.10.2008 про видачу траншу в сумі 810 000 доларів США у строк до 20.10.2008. (а.с.28)

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказана заява може бути розцінена в якості підстави для видачі кредитних коштів. При цьому слід зазначити, що відповідно до законодавства будь-яке порушення процедури подання заяв про видачу кредиту може мати своїм наслідком відмову в видачі кредитних коштів тільки у випадках, якщо такий наслідок прямо передбачений законом або договором.

Так, згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені законом або договором.

Аналогічне положення встановлене й у статті 13 ЦК України відповідно до якої цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Представник відповідача під час розгляду справи не зазначив конкретну норму договору або акту цивільного законодавства, яка б надавала йому право відмовити у видачі суми кредиту або, як зазначив представник відповідача, "залишити без розгляду" подану позивачем заяву у випадку порушення позивачем процедури звернення до Банку за видачею траншів.

З вищезазначеного вбачається, що якщо Банк отримав від позивача заяву про видачу коштів не за три банківські дні до бажаної дати видачі, а за один, Банк повинен був не відмовляти у видачі траншу, а виконати свій обов'язок передбачений пунктом 3.1.1 Кредитного договору, та надати транш протягом 3 (трьох) банківських днів від дати отримання письмової заяви від Позичальника, а отже Банк отримавши від Товариства відповідну заяву 17 жовтня 2008 року, був зобов'язаний відповідно до пункту 3.1.1 кредитного договору видати суму траншу до 22.10.2008, а не відмовити у видачі траншу, що фактично мало місце.

В матеріалах справи відсутні докази, того що Банк надсилав позивачу будь-які повідомлення щодо відмови у видачі траншу на підставі поданої позивачем 17.10.2008 заяви, або щодо залишення цієї заяви без розгляду, як на те посилається представник відповідача.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи відповідача є безпідставними та необґрунтованими, таким чином подана позивачем заява № 191 від 17.10.2008 про видачу кредиту мала бути врахована відповідачем при виконанні умов Кредитного договору.

Відповідно до пункту 3.1.1 Кредитного договору, Банк був зобов'язаний впродовж трьох банківських днів від дати отримання від позивача зазначеного клопотання, тобто (із врахуванням вихідних днів) до 22 жовтня 2008 року, видати позивачеві зазначену ним у своєму клопотанні грошову суму та укласти в цей самий термін відповідну додаткову угоду передбачену пунктом 2.5 договору. Можливість односторонньої зміни встановлених пунктом 3.1.1 Кредитного договору строків видачі траншів договором не передбачена.

При цьому, право Банку відмовити у видачі коштів траншу та в укладенні відповідної додаткової угоди з позивачем обмежено статтею 1056 ЦК України та аналогічними їй пунктами 3.2.10 та 3.2.11 Кредитного договору, згідно з якими таке право виникає у Банка у разі порушення процедури визнання його (позивача) банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий кредит своєчасно не буде повернений (пункт 3.2.10), а також у разі порушення позичальником (позивачем) обов'язку цільового використання Кредиту (пункт 3.2.11).

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач скористався передбаченим пунктом 2.11.3 Кредитного договору правом та призупинив надання траншів через невиконання позивачем пунктів 3.3.23 та 3.3.26 Кредитного договору. Зокрема, відповідачем всупереч вимог статті 33 ГПК України не надано доказів вчинення будь-якого вольового акту щодо застосування саме цих заходів відповідальності за порушення вказаних пунктів договору, зокрема, не надано доказів повідомлення позивача про зупинення Банком виконання своїх зобов'язань з видачі траншів як в межах встановленого пунктом 3.1.1 договору триденного строку, так і по його завершенню, не зазначено підстав для такого зупинення тощо. Крім того, не було вчинено жодних дій щодо дострокового погашення заборгованості за кредитом.

Посилання представника відповідача на наявність у Банка права зупинити надання траншів через невиконання позивачем умов пунктів 3.3.23 та 3.3.26 Кредитного договору є не обґрунтованими .

Відповідно до пункту 3.3.23 Кредитного договору (з урахуванням змін, внесених пунктом 14 додаткової угоди від 19.06.2008), позивач зобов'язаний не пізніше 12 грудня 2008 року зареєструвати в ГП "Центр державного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам" договір оренди земельної ділянки на якій проводиться будівництво офісно-житлового приміщення з підземним паркінгом за адресою: м. Київ, вул. Паньківська, 14 (літ. Б) і вул. Саксаганського/Паньківська, 70/16 (літ. Б) та надати до ВАТ "ВіЕйБі Банк" документ, який підтверджує таку реєстрацію. У випадку невиконання даної умови -відсоткові ставки за користування кредитом збільшуються на 2 (два) проценти.

Таким чином, відповідач відповідно до пункту 2.11.3 Кредитного договору вправі призупинити надання траншів тільки в тому випадку, якщо позивач станом на 12 грудня 2008 року не провів реєстрацію договору оренди земельної ділянки. Тому будь-які санкції за невиконання зазначеного пункту кредитного договору можуть застосовуватись лише після 12 грудня 2008 року, оскільки до вказаної дати позичальник не вважається таким, що порушив пункт 3.3.23 Кредитного договору.

Проте, як встановив, позивач звернувся до відповідача з заявою про видачу коштів 17.10.2008, тобто до 12 грудня 2008 року, що за будь-яких обставин виключало можливість застосовувати які-небудь санкції за невиконання позивачем обов'язку, строк виконання якого не наступив.

Враховуючи наведене, слід зазначити, що є помилковими посилання відповідача на його право зупинити виконання своїх зобов'язань за Кредитним договором через невиконання позивачем передбаченого пунктом 3.3.23 Кредитного договору обов'язку, адже станом на дату припинення надання коштів позивач не вважався таким, що прострочив.

Також не підлягають задоволенню твердження відповідача, що позивач порушив вимоги пункту 3.3.26 кредитного договору, що, у свою чергу, надало відповідачу право зупинити надання коштів згідно з пунктом 2.11.3 Кредитного договору.

Відповідно до пункту 3.3.26 Кредитного договору (з урахуванням змін, внесених пунктом 16 додаткової угоди від 19.06.2008) позичальник (позивач) зобов'язується не пізніше 18 липня 2008 року провести переоцінку об'єкта будівництва, що будується за адресою: м. Київ, вул. Панківська, 14 (літ. Б) та вул. Саксаганського/Банківська, 70/16 (літ. Б) з врахуванням проведення будівельно-монтажних робіт, зареєструвати в органах БТІ об'єкт незавершеного будівництва і оформити договір іпотеки незавершеного об'єкта будівництва. В разі невиконання даної умови процентні ставки за користування кредитом збільшуються на 2 проценти.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 2.11.3 Кредитного договору передбачений такий наслідок невиконання умов договору, як призупинення надання траншів та вимагання дострокового погашення заборгованості за кредитним договором.

Тобто, пункт 2.11.3 Кредитного договору відповідно до статті 611 ЦК України встановлює загальний захід відповідальності за порушення позичальником умов Кредитного договору, в тому числі пункту 3.3.26, оскільки застосовується у випадку вчиненого позичальником порушення зобов'язань.

Разом з тим, пунктами 3.3.26, 4.4 Кредитного договору встановлений ще один захід відповідальності за невиконання цього ж пункту 3.3.26 Кредитного договору.

Згідно з пунктом 3.3.26 Кредитного договору, спеціальною нормою цього пункту встановлені особливі наслідки недотримання вимог щодо проведення у строк до 18.07.2008 переоцінки об'єкта будівництва, реєстрації об'єкта незавершеного будівництва в органах БТІ та укладення договору іпотеки. Цією спеціальною нормою встановлено, що у разі порушення вказаних вимог відповідач вправі підняти процентні ставки за користування кредитом на 2 проценти.

Такий самий наслідок встановлений пунктом 4.4 Кредитного договору (в редакції пункту 20 додаткової угоди № 6)(а.с.21) згідно з яким у разі порушення позичальником (позивачем) вимог, зокрема, пункту 3.3.26 Кредитного договору відсоткова ставка за користуванням кредитом збільшується на 2 проценти.

Тобто, фактично кредитним договором встановлено два заходи юридичної відповідальності за вчинення позичальником одного й того самого порушення пункту 3.3.26 Кредитного договору - зупинення надання траншів (пункт 2.11.3) і підняття процентної ставки на 2 проценти (пункти 3.3.26, 4.4).

Водночас, відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Тому, відповідно до статті 61 Конституції України у разі порушення позивачем вимог пункту 3.3.26 Кредитного договору відповідач вправі або зупинити виконання своїх зобов'язань з видачі траншів та вимагати дострокового повернення кредиту (пункт 2.11.3) або підняти процентну ставку по кредиту на 2% (пункти.3.3.26, 4.4). Застосування ж обох заходів відповідальності за вчинення одного й того самого правопорушення неможливе відповідно до вказаної статті Конституції України (254к/96-ВР) .

Як зазначено в матеріалах справи, через невиконання позивачем вимог пункту 3.3.26 Кредитного договору, в останній день встановленого пунктом 3.3.26 Кредитного договору строку, додатковою угодою № 7 від 18.07.2008 (а.с.24) розмір процентних ставок по кредиту збільшений на 2 проценти - з 16% в доларах США та 13,9% в Євро (пункт 2. додаткової угоди № 6) до, відповідно, 18% в доларах США та 15,9% в Євро.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що Банк за невиконання позичальником пункту 3.3.26 Кредитного договору застосував до позивача захід відповідальності, передбачений пунктами 3.3.26 та 4.4 Кредитного договору, а саме - збільшив на 2% розмір процентної ставки за користуванням кредитом, проте захід передбачений пунктом 2.11.3 Банк не застосовував.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що Банк не зупиняв виконання своїх зобов'язань перед позивачем з видачі траншів через порушення останнім пункту 3.3.26 Кредитного договору та не виконання передбачених цим пунктом вимог у встановлений строк - до 18.07.2008. Згідно з додатковою угодою № 7/1 від 18.08.2008 Банк продовжив видачу траншів за кредитним договором після 18 липня 2008 року, тобто після дати, коли Банк отримав, як він вважав, право зупинити надання траншів.

В матеріалах справи відсутні докази того, що Банком були вчинені якої-небудь дії щодо застосування ним такої санкції, як зупинення надання траншів.

Окрім того, досліджуючи правомірність застосування відповідачем заходів, передбачених пунктом 2.11.3 Кредитного договору, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем відповідно до пункту 3.3.26 Кредитного договору проведена оцінка об'єкта будівництва за наслідками якого 30.06.2008 складений звіт про оцінку майна (а.с.109).

Оцінюючи покладення на позивача пунктом 3.3.26 Кредитного договору обов'язку зареєструвати в органах БТІ об'єкт незавершеного будівництва враховуючи те, що чинне законодавство не визначає порядку реєстрації БТІ прав власності на незавершене будівництво.

Відповідно до пункту 1 Тимчасового положення про державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна та прав власності на них в місті Києві, затвердженого рішенням Київради №74/74 (ra0074023-02) від 20.06.2002, дане Тимчасове положення визначає порядок здійснення державної реєстрації об'єктів нерухомого майна та прав власності на них в місті Києві, оформлення та видачу довідок-характеристик на об'єкти нерухомого майна.

Пунктом 2 зазначеного Тимчасового положення визначено, що державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна та прав власності на них в місті Києві, видачу довідок-характеристик, ведення міського державного реєстру об'єктів нерухомого майна здійснює комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна".

Разом з тим, тимчасове положення визначаючи порядок здійснення державної реєстрації об'єктів нерухомого майна у місті Києві, водночас не передбачає можливості реєстрації об'єктів незавершеного будівництва. Єдиною передбаченою Тимчасовим порядком дією щодо об'єктів незавершеного будівництва є видача довідок про стан готовності будівництва за формою, наведеною у додатку 7 до Тимчасового порядку.

Розпорядженням КМДА №1064 (ra_020017-07) від 16.07.2007 не затверджені тарифи на здійснення будь-яких дій стосовно реєстрації прав на об'єкти незавершеного будівництва, крім видачі довідок на об'єкти незавершеного будівництва.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звертався до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, і зазначене підприємство видало довідку № 23566 від 07.07.2008 за формою, встановленою додатком 7 до рішення Київради №74/74 (ra0074023-02) , згідно з якою готовність незавершеного будівництва (...) складає 21% і його балансова вартість становить 70 000 000,00 гривень.

Як зазначалось вище, видача БТІ будь-яких інших документів стосовно реєстрації прав на незавершене будівництво чинним законодавством не передбачена.

Відповідно до викладеного, не проведення органами БТІ реєстрації прав власності на об'єкт незавершеного будівництва викликано не діями або бездіяльністю позивача у справі, а відсутністю відповідного законодавства та не можливістю проведення такої реєстрації відповідно до діючих нормативних актів, що визначають порядок діяльності БТІ. Натомість, позивачем вжиті всі залежні від нього заходи щодо здійснення такої реєстрації, зокрема, подане відповідне звернення до БТІ на підставі якого останнє видало єдиний передбачений законодавством документ щодо об'єкту незавершеного будівництва- довідку щодо стану готовності будівництва.

10 липня 2008 року позивач своїм листом №105 (а.с.108) звертався до відповідача з проханням про скасування рішення кредитного комітету в частині щодо реєстрації прав власності на об'єкт незавершеного будівництва та збільшення відсоткових ставок по додатковій угоді №6 у зв'язку з відмовою в реєстрації отриманої від БТІ. Проте, відповідач відмовив у задоволенні даного клопотання, розмір процентної ставки підняв, хоча порушення позивачем зобов'язання з реєстрації прав власності не було викликано його виною.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Вказана норма кореспондується з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), відповідно до якої учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином суд першої інстанції правомірно діійшов висновку, що в не проведенні БТІ реєстрації прав власності на об'єкт незавершеного будівництва відсутня вина позивача, оскільки позивач особисто не здійснює реєстрацію прав власності. Таку реєстрацію у місті Києві відповідно до законодавства здійснює Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, яке, натомість, може проводити лише реєстрацію об'єктів нерухомості, але водночас не здійснює реєстрацію об'єктів незавершеного будівництва.

Вжиття позивачем усіх залежних від нього заходів та відсутність в його діях вини відповідно до частини 2 статті 218 ГК України та статті 614 ЦК України виключає можливість застосування до нього будь-яких заходів відповідальності, в тому числі заходів, передбачених пунктом 2.11.3 Кредитного договору, адже відповідач позбавлений можливості вплинути на виконання обов'язку з реєстрації в БТІ прав власності на об'єкт незавершеного будівництва.

Враховуючи вищевикладене відповідач не мав права застосовувати до позивача заходи відповідальності за відсутність реєстрації прав власності на об'єкт незавершеного будівництва, в тому числі зупиняти виконання власних обов'язків щодо надання траншів.

Що стосується зобов'язання позивача оформити договір іпотеки незавершеного будівництва, то судом встановлено, що такий договір був укладений сторонами 09.08.2007.

Відповідно до статті 1 іпотечного договору від 09.08.2007 предмет іпотеки являє собою офісно-житловий комплекс з влаштуванням підземного паркінгу за адресою: вул. Паньківська, 14, літ. "Б" та Саксаганського/Паньківська, 70/16, літ."Б" у Голосіївському районі м. Києва, що будується на земельній ділянці, наданій Товариству на підставі рішення Київської міської ради від 18.11.2004 року за №848/2258 для будівництва та експлуатації офісно-житлового комплексу з підземним паркінгом, згідно договору оренди земельної ділянки, укладеного 06.04.2005 між Київською міською радою (Орендодавець) та Товариством (Орендар), посвідченим 06.04.2005 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального року Щербаковим В.З. в реєстрі за №258, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради 18.04.2005 року за №79-6-00298 та стане власністю Іпотекодавця у відповідності до договору №16/02/05, укладеного 16.02.2005 між Товариством (Замовник) та ТОВ "Столична будівельно-інвестиційна компанія" (Генпідрядник), за яким Замовник доручає, а Генпідрядник зобов'язується збудувати об'єкт "Будівництво офісно-житлового комплексу з облаштуванням підземного паркінгу на вул. Паньківській 14.Б. та вул. Саксаганського/Паньківській, 70/16 у Голосіївському районі м. Києва.

Зважаючи на те, що предметом іпотеки є об'єкт, що будується на земельній ділянці, і до завершення будівництва, відповідно до статті 331 ЦК України, даний об'єкт не вважається об'єктом нерухомості, і водночас договором не передбачені умови щодо застави майнових прав (не зазначено які саме права вимоги є предметом застави), позивачем в повній мірі виконаний обов'язок щодо укладення договору іпотеки.

Помилковими є посилання відповідача, що позивач не виконав умов пункту 3.3.26 Кредитного договору щодо проведення оцінки об'єкта незавершеного будівництва, реєстрації цього об'єкта в органах БТІ та укладення договору іпотеки як на підставу для застосування передбаченої пунктом 2.11.3 Кредитного договору санкції та звільнення відповідача від обов'язку надати транш у встановлений Кредитним договором строк.

5 листопада 2008 року позивач звернувся до Банку з заявою №205 від 04.11.2008 (а.с.27) про видачу 1 700 000 доларів США у строк до 10.11.2008.

Відповідач дану заяву не розглянув, кредитні кошти не видав, відповідь на заяву не надіслав.

Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 174 ГК України зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Статтею 525 ЦК України та статтею 188 ГК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З вищевикладеного вбачається, що відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем належним чином, не видав впродовж трьох банківських днів належну до виплати суму траншу, але водночас не надав будь-якої відповіді на законне прохання позивача надати йому обумовлену Кредитним договором суму кредиту, та не вчинив дій щодо підписання додаткової угоди.

Слід зазначити, що саме лише не підписання Банком додаткової угоди не є достатньою підставою для відмови у видачі траншу, оскільки пункт 3.1.1 Кредитного договору визначає чіткі строки видачі кредиту та підписання цієї додаткової угоди, які не можуть бути змінені в односторонньому порядку. Умисне перешкоджання в настанні такої обставини, як підписання додаткової угоди, також відповідно до частини 3 статті 212 ЦК України не може бути підставою для відмови у видачі кредитних коштів.

Відповідно до частини 3 статті 212 ЦК України якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач неправомірно відмовив у видачі траншів, чим фактично припинив видачу грошових коштів на підставі Кредитного договору.

Відповідно до статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За твердженням позивача, укладаючи даний кредитний договір він розраховував отримати кошти, необхідні для вчасного завершення будівництва офісно-житлового комплексу з підземним паркінгом за адресою: м. Київ, вул. Паньківська, 14 (літ. Б) і вул. Саксаганського/ Паньківська, 70/19 (літ.Б). Це також підтверджується і пунктом 1.2 Кредитного договору в якому визначене цільове використання коштів щодо фінансування будівництва зазначених об'єктів.

Проте, через протиправну відмову Банку у видачі траншів позивач позбавився можливості отримати зазначені у Кредитному договорі кошти у необхідному обсязі.

При цьому, суд дійшов висновку, що через припинення надання відповідачем грошових коштів не досягається головна мета, для досягнення якої і був взятий Товариством кредит у Банку і, відповідно, укладений Кредитний договір, а саме -будівництво офісно-житлового комплексу з підземним паркінгом за адресою: м. Київ, вул. Паньківська, 14 (літ. Б) і вул. Саксаганського/ Паньківська, 70/19 (літ.Б).

Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про наявність обставин, з якими стаття 651 ЦК України пов'язує можливість розірвання договору, оскільки внаслідок того, що Банком починаючи з жовтня 2008 року не видаються грошові кошти (транші), Товариство значною мірою позбавляється того, на що воно розраховувало при укладені Кредитного договору.

Отже, з вищевикладеного вбачається, що позовну вимогу про розірвання Кредитного договору є законними та обґрунтованими.

При цьому, позивач просить розірвати кредитний договір з 22 жовтня 2008 року, так як саме цей день є останнім днем коли відповідач повинен був видати суму кредитних коштів відповідно до пункту 3.1.1 Кредитного договору та статті 1056 ЦК України.

На обґрунтування даного твердження, позивач посилається на положення частини 5 статті 188 ГК України, відповідно до якого якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що приймаючи рішення про розірвання кредитного договору суд першої інстанції відповідно до статті 188 ГК України вправі самостійно визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним, у тому числі й дату, яка відбулася до моменту прийняття рішення по суті.

Доводи позивача спростовуються тим, що дана норма не дає права суду розірвати договір у минулому, а також виходячи з аналізу норм діючого законодавства, зокрема положень частини 3 статті 653 ЦК України, відповідно до яких якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.