Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2009 у справі № 33/446 в позові Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи до Державного підприємства "Управління капітального будівництва", Головного управління МНС України в Дніпропетровській області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпробудспецсервіс" про визнання недійсним інвестиційного договору від 30.07.2007 №21-4/16-2 відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2009 Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник посилався на те, що спірний договір порушує вимоги ст. 877 ЦК України та постанови КМ України від 06.06.2007 № 803 "Про затвердження Порядку відчуження об’єктів державної власності" (803-2007-п) ; висновок суду, що позивачем в позовній заяві не доведено, яким чином порушене його право та право держави є помилковим; судом при прийнятті рішення не дотримано вимог ст. 84 ГПК України в частині зазначення законодавства, яким суд керувався, приймаючи рішення.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпробудспецсервіс" (далі – ТОВ "Дніпробудспецсервіс") у відзиві на апеляційну скаргу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи проти її доводів заперечував та просив рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2009 залишити без змін, а апеляційну скаргу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи – без задоволення.

Державне підприємство "Управління капітального будівництва" (далі – ДП "Управління капітального будівництва") та Головне управління МНС України в Дніпропетровській області (далі – ГУ МНС України в Дніпропетровській області) відзиви на апеляційну скаргу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи не надали, що відповідно до ст. 96 ГПК України не є перешкодою для перегляду рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

Від представника ТОВ "Дніпробудспецсервіс" через канцелярію суду 18.05.2009 надійшло клопотання про проголошення повного тексту постанови у даній справі, яке колегія суддів відхилила з огляду на те, що розділом XII ГПК України (1798-12) не передбачено обов’язку судової колегії апеляційної інстанції оголошення повного тексту постави суду.

Також, через канцелярію суду 25.05.2009 від представника ТОВ "Дніпробудспецсервіс" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з підстав неможливості бути присутнім представником товариства в засіданні суду 27.05.2009 та 27.05.2009 від представника ДП "Управління капітального будівництва" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що представник підприємства приймає участь в іншому судовому засіданні, які колегія суддів відхилила, оскільки причини, наведені в клопотаннях не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 ГПК України, оскільки у даному випадку ТОВ "Дніпробудспецсервіс" та ДП "Управління капітального будівництва" мали можливість скористатись правилами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

ГУ МНС України в Дніпропетровській області у судове засідання, яке відбулося 27.05.2009, повноважних представників не направило не зважаючи на те, що було повідомлено про час та місце розгляду апеляційної скарги позивача належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду апеляційної інстанції з відміткою про відправку документа, зроблений на звороті у лівому нижньому куті ухвали Київського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження від 12.05.2009, згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75 (v0075600-02) .

Крім того, про належне повідомлення ГУ МНС України в Дніпропетровській області у справі про прийняття апеляційної скарги позивача до провадження та призначення її до розгляду свідчить також повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається про своєчасне отримання представником управління ухвали суду від 12.05.2009.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Між ДП "Управління капітального будівництва" (Замовник 1), ГУ МНС України в Дніпропетровській області (Замовник 2) та ТОВ "Дніпробудспецсервіс" (Інвестор-Генпідрядник) 30.07.2007 укладено договір № 21-4/16-2, за умовами якого, сторони, керуючись власним волевиявленням у виборі один одного як контрагентів за договором і визначення умов договору відповідно до ст. ст. 3, 6, 203, 637 ЦК України зобов’язались об’єднати свої зусилля та вклади і спільно діяти з метою будівництва багатоповерхового житлового будинку з вбудованими адміністративними приміщеннями на земельній ділянці, що знаходиться по вул. Білостоцького, 6-А в м. Дніпропетровську (п. 1.1 договору).

Фінансування будівництва об'єкту, відповідно до п. 1.5 договору, здійснюється Інвестором-Генпідрядником у повному обсязі у формі капітальних вкладень.

Джерело капітальних вкладень визначається інвестором-генпідрядником на власний розсуд у відповідності з чинним законодавством України і може включати в себе власні та залучені кошти, інвестиції (п. 1.7 договору).

Відповідно до п. 1.9 договору, внеском замовника-2 є належним чином оформлене право на забудову та право на користування земельною ділянкою.

Замовники передають, а Інвестор-Генпідрядник приймає повноваження на виконання функцій Замовника по будівництву об’єкту, зокрема, забезпечення фінансування робіт по будівництву об'єкту та представництво і захист інтересів його учасників в місцевих органах виконавчої влади і місцевого самоврядування, тощо (п. 2.7 договору).

Підпунктом "г" п. 3.1 договору Замовник-1 делегував Інвестору-Генпідряднику повноваження, необхідні для виконання ним своїх зобов'язань за цим договором.

Підпунктом "ж" п. 3.2 договору Замовник-2 делегував Інвестору-Генпідряднику повноваження, необхідні для виконання ним своїх зобов'язань за цим договором.

Даний договір погоджено Заступником міністра з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та його підпис скріплено гербовою печаткою Міністерства, про зазначено на титульному листі договору.

Згідно ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

майнові права інтелектуальної власності;

сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");

права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

інші цінності.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Оскільки для реалізації покладених на Інвестора-Генпідрядника зобов'язань за договором останній може використовувати власні та залучені кошти та договором не визначено виключний механізм залучення коштів для фінансування реалізації проекту і на момент підписання договору сторони лише поклали зобов'язання на Інвестора-Генпідрядника та надали йому відповідні повноваження, доручили організувати фінансування проекту на власний розсуд у відповідності з чинним законодавством України, то колегія суддів вважає, що Інвестор-Генпідрядник, отримавши за договором належні повноваження не позбавлений права залучення коштів у встановленому порядку через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості (ч. 3 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність") на підставі відповідних договорів, тобто Інвестор-Генпідрядник наділений правом здійснення фінансування реалізації відповідних проектів виключно у відповідності з чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 ГК України).

Згідно ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач вказав, що оскільки земельна ділянка орієнтовною площею 0,4 га, яка знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, 6-А є державною власністю і надана для здійснення не комерційної господарської діяльності, то укладати такий правочин (договір № 21-4/16-2) ГУ МНС України в Дніпропетровській області не мало повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 190 ЦК України майнові права є неспоживною річчю. Майнові права є речовими правами.

Згідно із ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ст. 92 Земельного кодексу України).

На час підписання зазначеного вище договору право на користування земельною ділянкою підтверджувалось відповідними правовстановлювальними документами, а саме: державним актом направо постійного користування землею № 000783, згідно якого частина земельної ділянки орієнтовною площею 0,4 га., що знаходиться за адресою: вул. Білостоцького, 6-А в м. Дніпропетровську, знаходиться у комунальній власності.

Отже, на момент підписання договору № 21-4/16-2 оформлення права на забудову та користування земельною ділянкою як будівельним майданчиком не було обов'язковим.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано не взяв до уваги твердження позивача, що належне ГУ МНС України у Дніпропетровській області закріплене за ним на праві оперативного управління та призначене для здійснення некомерційної діяльності, а оскільки земельна ділянка, яка підлягає забудові за спірним договором є державною власністю і надана для здійснення некомерційної господарської діяльності, то укладати такий правочин ГУ МНС України у Дніпропетровській області не мало повноважень.

При цьому, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до Положення про Міністерство України з питань з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1539 (1539-2006-п) , Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МНС України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, забезпечення керівництва діяльністю єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, рятувальної справи, техногенної і пожежної безпеки, створення та функціонування системи страхового фонду документації, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.

МНС України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції і законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим 1 Положенням.

Отже, всі дії, вчинені від імені відповідачів 1 та 2 можуть бути визнані або схвалені Міністерством України з питань з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Оспорюваний правочин погоджено (схвалено) уповноваженим представником Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи – заступником міністра з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та його підпис скріплено гербовою печаткою Міністерства, про зазначено на титульному листі договору.

Таким чином, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи як орган управління схвалив вчинення правочину, як засновник та орган, уповноважений на здійснення організаційно-правової та контролюючої функції по відношенню до відповідача 1 та відповідача 2.

Відповідно до п. 10.1 договору сторони підтвердили, що вони досягли згоди по всіх істотних умовах договору і жодна із сторін не буде посилатися в майбутньому на недосягнення згоди по істотних умовах договору як на підставу вважати його неукладеним або недійсним.

Отже, спірний договір містить всі істотні умови, з яких сторони (відповідачі) досягли згоди.

Відповідно до Статуту ДП "Управління капітального будівництва", підприємство засновано на держаній власності і підпорядковано Міністерству України з питань з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Згідно ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 55 ГК України встановлено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України (435-15) , державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Таким чином, приписами даних правових норм визначено, що, зокрема, державні підприємства здійснюють самостійно господарську діяльність на власний ризик.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 74 ГК України державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Отже, зазначеними вище законодавчими нормами встановлено, що державне підприємство самостійно несе відповідальність за наслідками своєї діяльності і орган, до сфери управління якого воно входить не несе відповідальності по зобов’язанням державного підприємства.

Як вже зазначалось вище, відповідно до п. 1.1 договору сторони, керуючись власним волевиявленням у виборі один одного як контрагентів за договором і визначення умов договору відповідно до ст. ст. 3, 6, 203, 637 ЦК України зобов’язались об’єднати свої зусилля та вклади і спільно діяти з метою будівництва багатоповерхового житлового будинку з вбудованими адміністративними приміщеннями на земельній ділянці, що знаходиться по вул. Білостоцького, 6-А в м. Дніпропетровську.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього кодексу.

Оскільки угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом, і позивач не є стороною договору, та матеріалами справи не доведено, яким чином відповідачами по справі порушені його право та охоронювані законом інтереси, а також право держави як заінтересованої особи, якими нормативними документами передбачені такі права, то колегія суддів, приймаючи до уваги викладене, погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірний договір не порушує вимог чинного законодавства та не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на невідповідність спірного договору вимогам ст. 877 ЦК України є помилковим, оскільки виходячи із змісту договору від №21-4/16-2, він, за своєю правовою природою є змішаним, так як поєднує в собі елементи інвестиційного договору, договору про спільну діяльність та договору підряду, а відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Твердження скаржника, що договір № 21-4/16-2 не відповідає вимогам постанови КМ України від 06.06.2007 № 803 "Про затвердження Порядку відчуження об’єктів державної власності" (803-2007-п) , колегією суддів не приймається, виходячи із наступного.

Порядок відчуження об’єктів державної власності затверджений постановою КМ України від 06.06.2007 № 803 (803-2007-п) , опублікований 22.06.2007 в офіційному віснику України, 2007, № 43, ст. 1714.

Відповідно до абз. 2 п. 6 зазначеного Порядку, рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних суден та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб’єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

Виходячи із змісту спірного договору, він не зобов’язує відчужувати нерухомість, повітряні судна та морські судна, судна внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту, внеском відповідача 1 є належним чином оформлене право на забудову об'єкта містобудування, як наслідок - право на користування земельною ділянкою та облаштування будівельного майданчику, тому дозвіл Фонду державного майна не потрібен.

Також, колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника, що судом при прийнятті рішення не дотримано вимог ст. 84 ГПК України в частині зазначення законодавства, яким суд керувався, приймаючи рішення, оскільки такі посилання спростовуються змістом ос пореного рішення суду.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

В результаті розгляду апеляційної скарги Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з'ясовано судом першої інстанцій з достатньою повнотою, в повному обсязі та з дотриманням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 32, 33, 43 ГПК України.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2009 у справі №33/446.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2009 у справі № 33/446 залишити без змін, а апеляційну скаргу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи - без задоволення.