розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1815Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 01.06.2010 р. у справі № 07/93-10 (н.р.21/140-09)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дом "НТК", м. Донецьк,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ПП "Оксамит" м. Конотоп Сумської області

до Приватного підприємства "Науково-виробнича компанія "Екодар", м. Харків

про стягнення 35887,20 грн.,

У червні 2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дом "НТК" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Науково-виробнича компанія "Екодар" про стягнення вартості товару у розмірі 32387,2 грн. та збитків у сумі 3500,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.07.2009 р. у справі № 21/140-09 (суддя Пелипенко Н.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Науково-виробнича компанія "Екодар" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дом "НТК" 32387,2грн. вартості вантажу, витрат на державне мито в сумі 323,87 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 312,50 грн. Відмовлено у задоволенні збитків по оплаті юридичних послуг в сумі 3500,00 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.10.2009 р. у справі №21/140-09 (колегія суддів у складі головуючого судді Істоміної О.А., судді Такмакова Ю.В., судді Бухана А.І.) апеляційну скаргу Приватного підприємства "Науково-виробнича компанія "Екодар" залишено без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2009 р. у справі № 21/140-09 залишено без змін.

Не погодившись з прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, Приватне підприємство "Науково-виробнича компанія "Екодар" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.01.2010 р. касаційну скаргу Приватного підприємства "Науково-виробнича компанія "Екодар" задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.10.2009р. та рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2009р. у справі № 21/140-09 скасовано. Справу № 21/140-09 передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.06.2010 р. у справі № 07/93-10 (н.р. 21/140-09) (суддя Інте Т.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Позивач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 01 червня 2009 року у справі № 07/93-10 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а саме - стягнути з відповідача вартість товару у розмірі 32387,20 грн., а також судові витрати в розмірі 798,31 грн. В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, невідповідність рішення суду фактичним обставинам справи та неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи.

Вимоги скарги позивач, зокрема, обґрунтовує тим, що суд помилково дійшов до висновку, що акт від 21.04.2010 р. не може бути визнаний належним доказом доставки неякісного товару перевізником, так як він не відповідає приписам Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (z0128-98) . Стверджує, що складений між вантажоотримувачем та перевізником акт від 21.04.2010 р. містить всі обов'язкові ознаки визначені Правилами (z0128-98) , а тому твердження щодо його невідповідності вказаній нормі закону є безпідставними.

Представник відповідача відзиву на апеляційну скаргу не надав, його уповноважений представник у судовому засіданні проти доводів, викладених в апеляційній скарзі заперечує, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Оскаржуване рішення місцевого господарського суду вважає законним, обґрунтованим та таким, що прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв’язку з чим воно має бути залишено без змін. Свої заперечення проти апеляційної скарги представник відповідача, зокрема, обґрунтовує тим, що позивачем не було надано належних доказів заподіяння йому фактичної шкоди від нібито пошкодження товарів медичного призначення прийнятих до перевезення відповідачем. Крім того, вказує, що товар є у відповідача в наявності, однак, позивач відмовляється такий товар прийняти.

У судове засідання апеляційного господарського суду 26 липня 2010 р. представник 3-ої особи не з‘явився, хоча про час та місце засідання суду був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи належне повідомлення 3-ої особи про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника 3-ої особи, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 грудня 2008 р. між позивачем - ТОВ "Торгівельний Дом "НТК" (продавець) та третьою особою - ПП "Оксамит" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу товару № 7 (далі договір), за умовами якого позивач зобов’язався продати та передати у власність третьої особи товар медичного призначення у кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами, вказаними в накладній на кожну партію товару, а покупець - прийняти та оплатити його протягом 30 календарних днів (п.5.1 договору).

Згідно з п. 3.4 договору, витрати, пов’язані з доставкою товару сторони поклали на продавця - позивача у справі, на підставі чого 27 березня 2009 р. між позивачем (замовник) та відповідачем - ПП "Науково-виробничою компанією "Екодар" (перевізник) був укладений договір перевезення № 17 (далі договір перевезення).

Згідно з п. 2.1.3 договору перевезення, перевізник зобов’язався забезпечити якість перевезення, додержання строків доставки та збереження вантажу на шляху слідування.

Згідно з п. 2.2.1. договору перевезення, замовник зобов’язався здійснити оплату за погодженими ставками на користь перевізника після виконання послуг з доставки вантажу.

16 квітня 2009 р. між позивачем та відповідачем було укладено заявку-договір на перевезення вантажу автомобільним транспортом в кількості одного місця завантаження, з визначенням вантажоодержувача - ПП "Оксамит" за адресою: Сумська область, м. Конотоп, вул. Депутатська, 92.

Як вірно встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, товар до перевезення був отриманий перевізником у особі водія-експедитора Мікаберидзе М.Г., про що свідчить видаткова накладна № ТД-0000278 від 15.04.2009 р. на суму 32387,20 грн. та товарно-транспортна накладна № РН-0000040 від 16.04.2009 р., які містять його підпис про прийняття вантажу (в якій відсутності будь-які відмітки про отримання товару для перевезення неналежної якості або у пошкоджених упаковках). За даними накладними для перевезення були прийняті ПП "Науково-виробничою компанією "Екодар" від ТОВ "Аріадна" (а не від позивача) медичні матеріали - бинт, марля та вата медична, які були доставлені вантажоодержувачу –ПП "Оксамит" в строки, передбачені заявкою-договором від 17.04.2009р., проте в прийомі вантажу вантажоодержувачем було відмовлено та особовим розпорядженням позивача автомобіль було відкликано до м. Харкова.

Листом №204 від 17.04.2009р. було запропоновано направити 17.04.2009 р. до 18:00 год. представника перевізника для розгляду ситуації, що склалася, після чого товар був вдруге - 21.04.2009 р., доставлений вантажоодержувачу.

Прийняття товару третьою особою так і не відбулось, та на підтвердження відповідного позивачем надано акт приймання товару за кількістю та якістю від 21.04.2009 р., підписаний начальником відділу маркетингу ПП "Оксамит" та завідуючим складом ПП "Оксамит", який, на думку позивача, є належним доказом доставки неякісного товару перевізником.

Колегія суддів апеляційного суду, погоджуючись з судом першої інстанції вважає, що позивачем, наданими до справи документами, не підтверджено доставку відповідачем товару ПП "Оксамит" неналежної якості або з пошкодженою тарою, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 158 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969 р. № 401 (401-69-п) (далі Статут), обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств та організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником - актами встановленої форми, затвердженої додатком 4 до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (z0128-98) (далі - Правила). Перелік обставин, що підлягають засвідченню записами в товарно-транспортних документах, форми актів і порядок їх складання встановлюються Правилами (z0128-98) .

Відповідно до п.п. г) п. 15.2 Правил (z0128-98) , перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті обставини, що підтверджують пошкодження упаковки або вантажу, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін.

Згідно з п. 15.3 Правил (z0128-98) , записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними.

Пункт 15.4 Правил (z0128-98) забороняє право відмови від підписання акта та встановлює, що, в разі незгоди зі змістом акта, кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом.

При відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну, у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу, п. 15.5 Правил (z0128-98) передбачає складання акту за участю представника незацікавленої сторони.

Натомість акт приймання товару від 21.04.2009 р. підписаний начальником відділу маркетингу ПП "Оксамит" та завідуючим складом ПП "Оксамит", тобто –акт підписано тільки представниками зацікавленої сторони.

Згідно з п. 15.6 Правил (z0128-98) , для засвідчення складання акта, на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що надана до справи товарно-транспортна накладна на перевезення спірного вантажу № РН-0000040 від 16.04.2009 р. не містить жодної відмітки про доставку товару неналежної якості.

Аналіз вищезазначених вимог Правил (z0128-98) свідчить, що наданий позивачем акт приймання товару за кількістю та якістю від 21.04.2009 р. на підтвердження своєї позиції у справі не може бути визнаний, у розумінні ст.. 33 ГПК України (1798-12) , належним доказом у справі, оскільки не відповідає вимогам, встановленим Правилами (z0128-98) , у зв’язку з чим правомірно судом першої інстанції визнаний недійсним.

Разом з цим, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначає, що спірним актом не встановлено - який саме товар прибув до вантажоодержувача у порівнянні до замовленого, яким саме стандартам та вимогам він не відповідає, яка кількість пошкодженого товару встановлена та з вини кого допущене пошкодження вантажу.

У відповідності до ст. 132 Статуту автомобільного транспорту УРСР (401-69-п) (далі Статут) перевізник несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу.

У відповідності до ч. 2 ст. 133 Статуту (401-69-п) встановлено, що перевізник несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо заявник претензії доведе, що пошкодження вантажу виникло з вини перевізника.

Статтею 160 Статуту (401-69-п) передбачено, що при перевезенні вантажів автомобільним транспортом, право на пред’явлення автотранспортному підприємству або організації претензії, а у відповідних випадках позовів у порядку, встановленому Правилами (z0128-98) , має, в разі пошкодження вантажу - вантажоодержувач.

Отже, відмовившись від прийняття вантажу, вантажоодержувач порушив визначений Правилами (z0128-98) порядок його приймання, а надана позивачем до справи претензія, направлена на адресу відповідача, не відповідає вимогам до її пред’явлення перевізнику, встановленим вищезазначеним Статутом (401-69-п) .

Аналізуючи дані положення чинного законодавства та, враховуючи докази та доводи, надані позивачем в обґрунтування своїх позовних та апеляційних вимог, колегія суддів вважає, що факт відсутності відповідних доказів того, що пошкодження вантажу виникло з вини перевізника, позбавляє позивача права вимагати стягнення з відповідача 32387,20 грн. вартості товару, і як наслідок – правомірно відмовлено судом у стягненні з відповідача збитків, у зв’язку з не доведенням позивачем вини відповідача в порушенні прийнятих на себе зобов’язань за договором перевезення, що і було встановлено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Враховуючи, що позивач не надав доказів, що підтверджують обставини, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що його заперечення позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, тому рішення господарського суду Харківської області від 01.06.2010 р. у справі № 07/93-10 (н.р.21/140-09) прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для його скасування.