( Додатково див. постанову Київського апеляційного господарського суду (rs3677292) ) ( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs5033871) )

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Моторного О.А.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача – Скуба І.В.

від відповідача – Омельчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Українського консорціуму "Екосорб"

на рішення Господарського суду м.Києва від 06.04.2009

у справі № 36/109-11/241 (суддя

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто"

до Українського консорціуму "Екосорб"

про повернення майна та стягнення 3534177,00 грн.

Позивач ТОВ "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Українського консорціуму "Екосорб" про повернення майна та стягнення боргу. Під час розгляду справи позивачем були збільшені позовні вимоги, відповідно до яких він просив визнати недійсним договір відповідального зберігання від 14.04.2005 року та збільшив суму боргу, яку просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2009 року позовні вимоги були задоволені повністю. Визнано недійсним договір відповідального зберігання від 14.04.2005 року, зобов’язано відповідача повернути позивачу комплект опалубки, передбачений договором оперативної оренди від 16.01.2004 року, стягнуто з відповідача на користь позивача 2538000 грн. основного боргу, 260880,04 грн. пені, 846586,80 грн. інфляційних витрат, 147243,82 грн. 3% річних, 2658193,55 грн. неустойки, 25585 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального права, суд визнав встановленими недоведені обставини, що мають значення для справи, здійснив висновки, що не відповідають обставинам справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального права, є законним та обґрунтованим, а тому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне:

16.01.2004 року між позивачем ТОВ "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто" та відповідачем Український консорціум "Екосорб" був укладений договір оперативної оренди № 0-4-1.

Відповідно до умов даного договору орендодавець приймає на себе зобов’язання надати орендарю в оперативну оренду за плату опалубку, згідно специфікації елементів опалубки, яка є невід’ємною частиною даного договору, а орендар зобов’язується прийняти майно за актом прийому-передачі в оперативну оренду та своєчасно, з встановленими цими договором строки, здійснювати сплату орендних платежів.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що строк дії договору починається з моменту фактичної передачі майна в оренду та діє до 16.03.2005 року.

На виконання умов договору оренди позивач 07.03.2004 року за актом прийому-передачі № 0-4-1 передав, а відповідач прийняв в оперативну оренду майно на загальну суму 394 749,95 грн.

В судовому засіданні представник відповідача зазначав, що відповідач 28.03.2005 року звернувся до позивача з листом № 01/01-47/1, яким повідомив останнього про закінчення 17.03.2005 року строку дії договору оперативної оренди опалубки та просив направити на його адресу представника орендодавця для належного оформлення процедури повернення майна та підписання акту приймання-передачі майна.

У випадку відсутності потреби у використанні опалубки відповідач пропонував укласти договір відповідального зберігання.

Відповідно до твердження відповідача 14.04.2005 року між Українським консорціумом "Екосорб" та товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто" було укладено договір відповідального зберігання.

В преамбулі договору зазначено, що даний договір укладено зберігачем Українським консорціум "Екосорб", в особі генерального директора Сидоренко Ю.М. та власником ТОВ "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто", в особі Пастушенко О.М., а підписаний даний договір від імені товариства Панащуком Я.С.

Відповідно до наказу № 62-К по особовому складу від 08.06.2006 року позивача, Пастушенко О.М. був вперше прийняти на посаду заступника директора по будівництву 08.06.2006 року, а приступив до виконання своїх посадових обов’язків лише з 11.08.2006 року.

Даний факт також підтверджується протоколом зборів учасників товариства від 10.08.2006 року та наказом № 91-К від 11.08.2006 року по особовому складу позивача.

Таким чином, вказані вище обставини свідчать про те, що дійсна дата підписання договору відповідального зберігання не є 14.04.2005 року як зазначено на даному договорі, а договір підписаний від імені позивача Панащуком Я.С. в той час, коли він вже не був директором вказаного товариства, а отже і не мав повноважень виступати від його імені та підписувати договори.

Крім того, як вбачається з листа № 51/2038 від 02.02.2009 року Святошинського районного правління Головного управління МВС України в провадженні відділу дізнання Святошинського ГУ МВС України знаходиться кримінальна справа № 58-2038, порушена по факту вчинення почину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (підроблення договору відповідального зберігання від 14.04.2005 року).

В межах розслідування вказаної кримінальної справи Святошинським районним управлінням Головного управління МВС України було передано на дослідження до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз договір відповідального зберігання від 14.04.2005 року.

Експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз у висновку № 11216 по дослідженню договору відповідального зберігання від 14.04.2005 року встановлено, що для складання договору відповідального зберігання від 14.04.2005 року був використаний аркуш паперу з відтиском печатки від імені ТОВ "ІБК "Місто".

В досліджуваному договорі відповідального зберігання спочатку був нанесений відтиск печатки, потім поверх відтиску печатки за допомогою лазерного принтера був надрукований текст договору, а тоді виконаний підпис від імені директора ТОВ "ІБК "Місто" Панащука Я.С.

Відтиск печатки ТОВ "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто" в договорі нанесений не в той час, тобто не "14 квітня 2005 року", а в інший час.

В своїх заперечення до позову та в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що договір відповідального зберігання є дійсним та підписаний вповноваженою особою зі сторони позивача, мотивуючи це тим, що в матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява Панащука Я.С., в якій він підтверджує, що ним у період роботи директором ТОВ "ІБК "Місто" дійсно укладався договір відповідального зберігання з позивачем.

Проте даний факт не знайшов свого підтвердження в суді першої інстанції та не приймається колегією суддів, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. Закону України "Про нотаріат" (3425-12) нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. Засвідчуючи справжність підпису, нотаріуси не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.

Крім того, жодна зі сторін не заперечує того факту, що договір підписувався саме Панащуком Я.С., суть спору зводиться до того чи мав Панашук Я.С. повноваження для вчинення таких дій від імені відповідача.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити у Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з п. 7.5 Статуту позивача виконавчим органом товариства "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто" є директор. Серед іншого, директор має право: без доручення представляти товариство у взаємовідносинах з фізичними та юридичними особами; укладати угоди від імені товариства.

Відповідно до матеріалів справи та викладених вище обставин вбачається, що договір від імені позивача підписано не уповноваженою особою.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Позивач заперечує факт укладання ним 14.04.2005 року договору відповідального зберігання з відповідачем та в подальшому не схвалив даний договір.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ "ІБК "Місто" про визнання недійсним договору відповідального зберігання від 14.04.2005 року підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений говором.

Згідно з ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з п. 11.4 договору оренди дія договору оперативної оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення терміну його дії.

Як вбачається з матеріалів справи, строк договору оренди неодноразово продовжувався, оскільки позивач не заявляв вимоги про повернення майна з оперативної оренди. Акти приймання передачі орендованого майна, як це встановлено п. 5.1 договору оперативної оренди, сторонами не складались.

Проте листом № М-90/03 від 12.03.2007 року повідомив відповідача про закінчення терміну договору оперативної оренди, в зв’язку з чим просив негайно повернути майно.

Даний лист був отриманий відповідачем, що підтверджується відміткою про отримання від 13.03.2007 року.

Оскільки позивач в установленому законом порядку попередив відповідача про припинення дії договору оперативної оренди, то судом першої інстанції вірно зроблений висновок про те, що договір припинив свою дію.

Відповідно до п. 5.1 договору оренди після закінчення терміну дії цього договору, орендар протягом п'яти календарних днів зобов'язаний повернути орендодавцю прийняте у тимчасове користування майно очищеним від сторонніх забруднень. Майно вважається поверненим орендодавцю з оперативної оренди з часу підписання сторонами акта прийому-передачі майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Проте як вбачається з пояснень наданих сторонами. майно на сьогоднішній день позивачу відповідачем не повернуто.

Напис на примірнику договору відповідального зберігання "имущество из оперативной аренды получено и передано на ответственное хранение" також не приймається судом до уваги, оскільки у договорі оренди чітко встановлено порядок повернення майна з оперативної оренди, а саме по акту прийому-передачі, і цей порядок в подальшому сторонами цього договору не змінювався.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідачем не надано суду належних доказів повернення позивачу належного останньому майна.

Оскільки правові підстави для користування орендованим майном у відповідача відсутні, то на даний час він користується майном безпідставно, а тому вимога позивача про повернення належного йому майна, а саме комплекту опалубки, переданого відповідачу за договором оперативної оренди від 16.01.2004 року, підлягає задоволенню.

Крім того, позивач також просив стягнути з відповідача за неналежне виконання умов договору борг за орендну плату в розмірі 2538000 грн., пеню за прострочення перерахування щомісячної орендної плати в розмірі 260880,04 грн., інфляційні витрати за весь час прострочення сплати орендної плати, в розмірі 846586,80 грн., 3% річних в розмірі 147243,82 грн. та неустойку за невиконання обов’язку щодо повернення опалубки в розмірі 2658193,55 грн.

Пунктом 3.1 договору оренди встановлено, що плата за оперативну оренду майна складає 54 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 9 000,00 грн.

Згідно з п. 3.2 договору оренди орендна плата, перераховується орендарем щомісяця до 25 числа на рахунок орендодавця.

Згідно з абз. 3 п. 5.2 договору оренди у випадку, якщо орендарем буде проведено часткове повернення майна, орендна плата нараховується пропорційно частині майна, що залишилась у фактичному користуванні орендаря і підлягає сплаті на підставі та в порядку передбаченому з розділом 3 даного договору.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до доказів наявних в матеріалах справи, відповідачем було сплачено орендну плату за користування опалубкою за період 07.03.2004 року по 16.03.2005 рік на загальну суму 636252,30 грн.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

15.01.2008 року позивач направляв на адресу відповідача претензію № М-716/01 з вимогою сплатити заборгованість з урахуванням штрафних санкцій в сумі 3370831,33 грн.

Проте відповідачем дана претензія залишена без відповіді.

Враховуючи вище зазначені норм законодавства та те, що відповідачем не надано суду доказів сплати орендної оплати за користування опалубкою. Суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача боргу по орендній платі в розмірі 2538000 грн.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом було встановлено, що відповідач не належним чином виконував умови договору оперативної оренди та прострочив сплату коштів за користування майном, то вимоги позивача про стягнення з УК "Екосорб" інфляційні витрати в розмірі 846586,80 грн., та 3% річних в розмірі 147243,82 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи, що вимогу позивача про повернення з оперативної оренди майна, викладену в листі № М-90/03 від 12.03.2007 року, відповідач залишив без відповіді та без задоволення, орендоване майно позивачу не повернув, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог і щодо стягнення з відповідача 2658193,55 грн. неустойки за невиконання обов'язку щодо повернення майна з оренди.

Також, відповідно до п. 8.2 договору оперативної оренди у разі прострочки перерахування суми щомісячної орендної плати у строки встановлені договором, орендодавець має право нарахувати та стягнути з орендаря пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення.

Статтею 230 ГК України визначено що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу).

ТОВ "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто" позовна заява до суду була подана 31.01.2008 року.

Отже позовна давність для нарахування та стягнення пені в даному випадку починається 31.01.2007 року.

Позивачем в процесі розгляду справи 03.03.2009 року була подана заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивачем пеня нарахована з урахуванням позовної давності в період з березня 2008 року по 03.03.2009 року.

Судом першої інстанції в порушення норм чинного законодавства позовна вимога про стягнення пені в розмірі 260880,04 грн. була задоволена повністю.

Проте колегія судді не погоджується з даним висновком та вважає його помилковим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного чи кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Тобто, виходячи зі змісту вказаної правової норми, в даному спорі пеня за прострочення виконання грошового зобов’язання, з урахуванням позовної давності, повинна нараховуватися з 31.01.2007 року, а не з 03.03.2008 року, як то було здійснено судом першої інстанції.

Крім того, відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Всупереч зазначеній нормі господарського процесуального кодексу України судом першої інстанції було присуджено до стягнення пеня, яка була нарахована позивачем за період з 03.03.2008 по 03.03.2009 року, тобто за 1 рік в той час як має бути лише за 6 місяців.

Таким чином, в даній частині позовні вимоги ТОВ "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто" підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 122365,49 грн.

За таких обставин, апеляційна скарга Українського Консорціуму "Екосорб" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2009 року у справі № 36/109-11/241 підлягає зміні в частині стягнення пені.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, ст. 101, п. 4 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, суд, -

1. Апеляційну скаргу Українського Консорціуму "Екосорб" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2009 року у справі № 36/109-11/241 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

" Позов задовольнити частково.

Стягнути з Українського консорціуму "Екосорб" (03170, м. Київ, бул. Ромена Роллана,7 код ЕДРПОУ 02023732, п/р 260013069601 в АБ "Банк регіонального розвитку" в м. Києві, МФО 300540, п/р 26003010109 в ТОВ "КБ "Актив-Банк" в м. Києві, МФО 300852, п/р 26006026442891 в КМФ АКБ Соціального розвитку "Укрсоцбанк" в м. Києві, МФО 322012 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто" ( 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 11 к. 709, код ЕДРПОУ 32204722, п/р 260003054901 в АБ "Банк регіонального розвитку" МФО 300540) пеню в розмірі 122365,49 грн."