Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.02.2009 позов задоволеночастково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 33010,11грн. пені, 24984,25 грн. державного мита та 115,61грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення. Провадження у справі в частині зобов’язання відповідача виконати умови договору банківського рахунку від 22.11.2006 в натурі припинено.

Відповідач не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просив рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відповідач в своїй апеляційній скарзі посилався на те, що рішення було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначав, що платіжне доручення №157 від 10.04.2008 повернуто без виконання через наявність негативної інформації в пресі щодо позивача, розкриття банківської таємниці щодо нього, наявність кримінальної справи та причетність до неї позивача як наслідок розкриття банківської таємниці та накладення арешту на кошти, які знаходяться на розрахунковому рахунку, тому будь-яка фінансова операція підлягала фінансовому моніторингу; рішення в частині стягнення пені суперечить ч.3 ст. 18 закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом".

Позивач, лише частково не погодившись з рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду змінити в частині стягнення пені, а саме стягнути з відповідача 243174,34 грн. пені та 25500грн. державного мита, та 118грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що суд неправильно застосував норми матеріального і процесуального права та помилково визначив нарахування пені лише за 5 днів, а не за 40 (тобто з 11.04.2008 до моменту звернення до суду (31.05.2008)), тому позивач вважає що стягненню підлягає пеня у розмірі 243174,34грн., з посиланням на ст. ст.614, 549, 218ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2009 порушено апеляційне провадження та справу призначено до розгляду на 26.05.2009.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

22.11.2006 р. між ВАТ "Фінексбанк", як банком, та ТОВ "Українська транспортна спілка", як клієнтом, було укладено Договір банківського рахунку (далі - Договір банківського рахунку), відповідно до умов якого відповідач відкрив позивачу поточний мультивалютний рахунок № 26006300003535 та зобов'язався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, отримувати плату за обслуговування клієнта згідно з тарифами на операції та послуги банку.

Умовами Договору банківського рахунку сторони погодили, що платежі з рахунку клієнта проводяться за його дорученням на підставі розрахункових документів у межах залишку коштів на рахунку на початок операційного дня (п. 2.3); розрахункові документи подаються до банку як на паперових носіях так і у вигляді електронних документів, з використанням системи "Клієнт-Банк" при умові укладання сторонами окремого договору, який є невід'ємною частиною даного договору (п. 2.4); розрахункові документи клієнта на переказ грошових коштів з рахунку банк приймає і виконує в день їх надходження, якщо вони надані в банк в операційний час (п. 2.7).

Згідно з п. 3.2 Договору банківського рахунку, клієнт (позивач) має право: самостійно розпоряджатись коштами на своєму рахунку за умови дотримання вимог чинного законодавства України, крім випадків примусового списання (стягнення). Операції по рахунку можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавством України (п.п. 3.2.1), вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та надання інших послуг, обумовлених тарифами (п.п. 3.2.3).

Відповідно до п. 3.3 п.п. 3.3.2 Договору банківського рахунку, банк (відповідач) зобов'язаний приймати і зараховувати на рахунок клієнта (позивача) грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проводити інші операції, які дозволені нормами чинного законодавства, своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до вимог нормативно-правових актів України.

22.11.2006 р. між відповідачем, як банком, та позивачем, як клієнтом, було укладено Договір на обслуговування в системі електронних платежів "Клієнт-Банк" (далі - Договір "Клієнт-Банк"), предметом якого є надання банком клієнту можливості здійснення платежів зі своїх рахунків, що знаходяться в банку, за допомогою програмного забезпечення АРМ "Клієнт-Банк".

Відповідно до умов останнього клієнт (позивач) має право самостійно розпоряджатися наявними на рахунку коштами в порядку, визначеному законодавством, за винятком примусового стягнення чи договірного списання коштів, у випадках, передбачених п. 3.2 Договору та чинним законодавством України (п. 4.2.1), а банк (відповідач) зобов'язався здійснювати платежі з рахунків клієнта з моменту одержання документів із дотриманням порядку й умов, передбачених цим договором і регламентом робіт.

Станом на 31.03.2008 на рахунку позивача № 26006300003535, відкритому згідно з умовами Договору банківського рахунку, знаходились кошти у розмірі 80108899,8 грн.

31.03.2008 р. позивач за допомогою системи електронних платежів "Клієн-Банк" надіслав на адресу відповідача платіжне доручення № 146 про перерахування 78579485,3 грн. на рахунок позивача, відкритий в АБ "Енергобанк" у м. Києві. Відповідачем було відмовлено у виконанні даного платіжного доручення з посиланням на п. 2.19 Інструкції про розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), затвердженої постановою Правління Національного Банку України № 22 від 21 січня 2004 (z0377-04) року.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, встановлені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р., № 22 (z0377-04) (далі - Інструкція).

Згідно з п. 2.15 Інструкції порядок повернення банком своїм клієнтам оформлених ними розрахункових документів та супровідних документів визначається в договорах банківського рахунку клієнтів. Банк, повертаючи розрахунковий документ у день його надходження, має зробити на його зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (з обов'язковим посиланням на статтю закону України, відповідно до якої розрахунковий документ не може бути виконано, або/та главу/пункт нормативно-правового акта Національного банку, який порушено) та зазначити дату його повернення (це засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку).

Порядок повернення відповідачем розрахункових документів позивача у разі відмови у їх прийнятті встановлено п. 3.1.2 Договору банківського рахунку, і полягає в поверненні без виконання не пізніше наступного операційного дня із зазначенням причин повернення. Цим же пунктом Договору банківського вкладу передбачені причини відмови позивачу у проведені операцій, якими є: порушення позивачем чинного законодавства в т.ч. правил оформлення розрахункових, касових документів, строків їх ненадання, неподання документів і відомостей, що потрібні для з'ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану, наявності у відповідача сумнівів відносно достовірності наданих документів, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Визначені у п. 3.1.2 Договором банківського вкладу підстави повернення відповідачем розрахункових документів кореспондуються з підставами, зазначеним в Інструкції.

Зокрема, згідно з п. 11.12 Інструкції, якщо в банку виникає потреба з’ясувати особу клієнта, суть діяльності, фінансовий стан, а клієнт не надасть "документів і відомостей, що підтверджують ці дані, або умисно подасть неправдиві відомості про себе, то банк залишає без виконання електронний розрахунковий документ/дистанційне розпорядження, що передано по телефону. Банк повідомляє клієнта засобами системи про причину невиконання електронного розрахункового "документа/дистанційного розпорядження (з обов'язковим посиланням на статтю 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та на цей пункт).

Пунктом 11.13 Інструкції передбачено, що якщо операція містить ознаки такої, що підлягає фінансовому моніторингу, то банк може відмовити клієнту у виконанні електронного розрахункового документа/дистанційного розпорядження, переданого по телефону. Банк повідомляє клієнта засобами системи про причину відмови у виконанні електронного розрахункового документа/дистанційного розпорядження (з обов'язковим посиланням на частину 2 статті 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" та на цей пункт).

Також, в силу п. 11.15 Інструкції, банк повертає електронний розрахунковий документ без виконання згідно з главою 2 цієї Інструкції, про причину повернення якого повідомляє клієнта засобами системи (з обов'язковим посиланням на статтю закону України, відповідно до якої електронний розрахунковий документ не може бути виконано, або/та главу/пункт нормативно-правового акта Національного банку, порушено).

Отже, враховуючи викладене, колегія суддів констатує, що повертаючи без виконання платіжне доручення № 146 від 31.03.2009 про перерахування грошових коштів у сумі 78579485,3грн. на підставі п.2.17 Інструкції - дії відповідача є неправомірними, оскільки вказаний пункт Інструкції не містить підстави, з якими законодавство пов’язує неможливість виконання платіжного доручення.

10.04.2008 р. позивач направив відповідачу для виконання згідно з умовами Договору банківського рахунку платіжне доручення № 157, яким доручив перерахувати в межах коштів з рахунку на рахунок позивача у акціонерному банку "Енергобанк" грошові кошти в розмірі 10068083,78 грн. Дане платіжне доручення 11.04.2008 р. було повернуто без виконання з посиланням на ч. 2 ст. 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" та п. 2.17 Інструкції.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" суб'єкт первинного фінансового моніторингу, яким є банк згідно положень ст. 4 зазначеного Закону, має право відмовитися від забезпечення здійснення фінансової операції у разі встановлення, що ця фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу, та зобов'язаний ідентифікувати і повідомити Уповноважений орган про осіб, що здійснюють зазначену фінансову операцію, та її характер.

В апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що платіжне доручення №157 від 10.04.2008 повернуто без виконання через наявність негативної інформації в пресі щодо позивача, розкриття банківської таємниці щодо нього, наявність кримінальної справи та причетність до неї позивача як наслідок розкриття банківської таємниці та накладення арешту на кошти, які знаходяться на розрахунковому рахунку, тому будь-яка фінансова операція підлягала фінансовому моніторингу.

Колегія суддів не погоджується з вказаними доводами з огляду на наступне.

Статтями 11, 12 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" чітко визначено ознаки операцій, з якими Закон пов’язує здійснення обов’язкового фінансового моніторингу.

Як було встановлено судом, відповідно до документів, що містяться у матеріалах справи, відповідачем, протягом 2007 та початку 2008 років між сторонами для участі позивача у різноманітних процедурах закупівлі товарів, робіт та послуг за державні кошти неодноразово укладались договори про надання банківської гарантії, для чого позивач надавав відповідачу пакет документів, в тому числі документи, які свідчать про фінансовий стан підприємства (фінансова звітність до статистичних та податкових органів).

Таким чином, відповідач був постійно поінформований про господарську діяльність та фінансовий стан справ позивача, а також про найменування, юридичну адресу, документи на підтвердження державної реєстрації (включаючи установчі документи, інформацію щодо посадових осіб та їх повноважень тощо), ідентифікаційний код згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, реквізити банку, в якому відкрито рахунок, та номер банківського рахунку, відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом".

Також відповідачу було відомо про джерело походження коштів позивача. Зокрема, 27.02.2007 р. та 28.03.2007 р. між сторонами було укладено генеральні депозитні договори № 18 та № 19. Відповідно до цих угод, строк дії яких припинився 05.03.2008 р. та 06.04.2008 р., позивач розміщував у відповідача власні кошти, а саме: 20000000 грн. та 30000000 грн. Після закінчення строку дії останніх сума депозиту та сума нарахованих процентів була перераховується на поточний рахунок клієнта (позивача).

03.04.2008 р. та 08.04.2008 р., відповідач виконав платіжні доручення позивача відповідно на 15000000 грн. та 55000000 грн. з тим самим призначення та на той самий рахунок, що свідчить про попередню ідентифікацію позивача.

Протягом дії Договору банківського рахунку відповідач неодноразово виконував платіжні доручення на різні суми.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" ідентифікація особи не є обов'язковою у разі: здійснення фінансової операції особами, що раніше були ідентифіковані.

Таким чином, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач всупереч умов п. 3.2.2 Договору банківського рахунку та п. 2.19 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р. (z0377-04) , неправомірно відхилив платіжне доручення № 157 від 10.04.2008 р.

Крім того, також колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не навів обставин з якими Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" (249-15) пов’язує здійснення фінансового моніторингу.

16.04.2008 р. постановою Подільського районного суду міста Києва по справі № 4-309/08 на рахунок позивача було накладено арешт. 25.07.2008 р. слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України було винесено постанову про зняття арешту з рахунків позивача (далі Постанова). В судовому засіданні представники пояснили, що арешт з рахунків позивача було знято судом.

29.07.2008 р. Постанова була отримана відповідачем. У день отримання Постанови при примусовому виконанні наказу Господарського суду міста Києва № 32/259 від 01.07.2008 р. та на підставі платіжного доручення № 208 від 29.07.2008 р. кошти в сумі 10147824,21грн. були перераховані на рахунок позивача у акціонерному банку "Енергобанк".

Колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що в цій частині провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1-1ч.1ст. 80 ГПК України оскільки умови Договору банківського рахунку в натурі виконані, грошові кошти позивача перераховані на рахунок в іншій банківській установі.

Відповідно до статті 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Статтею 1068 Цивільного кодексу України визначено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно зі статтею 1074 Цивільного кодексу України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Статтею 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Вимогами статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Згідно п.6.1 договору банківського рахунку визначено, що за несвоєчасне чи неправильне списання коштів списання коштів з рахунку клієнта з вини банку, банк сплачує клієнту пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нараховану на суму, що підлягала зарахуванню, за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, з врахуванням викладеного, колегія констатує, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є обґрунтованими. Стосовно розміру пені, то тут колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що вона складає 33010,11грн.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що рішення суду змінити в частині стягнення пені, а саме необхідно стягнути з відповідача 243174,34 грн. пені, у зв’язку з тим, що пеня підлягає нарахуванню не за 5 днів, а за 40 днів, тобто з 11.04.2008 до моменту звернення до суду (31.05.2008) не приймаються судом з огляду на наступне.

Як було встановлено судом 10.04.2008 р. позивач направив відповідачу для виконання згідно з умовами Договору банківського рахунку платіжне доручення № 157, яким доручив перерахувати в межах коштів на рахунку на рахунок позивача у акціонерному банку "Енергобанк" грошові кошти в розмірі 10068083,78 грн. Вказане платіжне доручення виконано не було. 16.04.2008 Постановою Подільського районного суду по справі № 4-309/08 було заборонено ВАТ "Фінексбанк" здійснювати видаткові операції та накладено арешт на рахунки позивача. Тому, відповідачем з 11.04.2008 по 16.04.2008 прострочено виконання грошового зобов’язання по виконанню розпорядження позивача, але враховуючи те, що постанова Подільського районного суду надійшла в післяопераційний час, то фінансова операція не могла бути виконана в цей операційний день ( п. 12 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.08.2003 р. № 337 (z0768-03) ). Таким чином, пеня підлягає нарахуванню саме за 5 днів, і розмір пені складає 33010,11грн.

Доводи відповідача про те, що рішення в частині стягнення пені суперечить ч.3 ст. 18 закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" не приймається судом до уваги у зв’язку з тим, що у положеннях даної статті йдеться про те, суб'єкти фінансового моніторингу, їх посадові особи та інші працівники не несуть відповідальності за шкоду, заподіяну юридичним і фізичним особам, у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час проведення фінансового моніторингу. Як було встановлено судом, розпорядження відповідача про перерахування грошових коштів за платіжним дорученням №157 від 10.04.2008 не містить ознак операції, що підлягає фінансовому моніторингу.

Крім того, положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Згідно п.6.1 договору банківського рахунку укладеного між сторонами визначено, що за несвоєчасне чи неправильне списання коштів списання коштів з рахунку клієнта з вини банку, банк сплачує клієнту пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нараховану на суму, що підлягала зарахуванню, за кожен день прострочення.

Виходячи зі змісту статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва у даній справі прийняте з повним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими, та відповідність висновків викладених в рішенні дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційних скарг, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.