розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№766Х/1-6) на рішення господарського суду Харківської області від 10 березня 2009 року у справі № 07/330-08

за позовом Приватної фірми "АПІЯ", м. Харків

до 1) Приватної фірми "Валькірія", м. Харків

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічні продукти", м. Київ

про стягнення 79579,08 грн.,

Рішенням господарського суду Харківської області від 10 березня 2009 року у справі № 07/330-08 (суддя Інте Т.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Позивач не погодився з вказаним рішенням та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10 березня 2009 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи тим, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а також порушенням судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається, зокрема, на те, що ТОВ "Екологічні продукти"в порушення умови дистриб’ютерської угоди № 0100/Е/01П/0407 від 19.01.2004 р. продало позивачу неякісний сир, а ПФ "Валькірія"в порушення умов договору зберігання від 01.06.2005 року не виконало зобов’язання стосовно огляду товару при його прийнятті щодо визначення кількості та якості. Сума грошових коштів, сплачених позивачем за зберігання неякісного товару, складає 11847 грн. Крім того, упущена вигода складає грошову суму, яку б отримав позивач від реалізації товару, що виявився неякісним та становить 67731,48 грн.. Вважає, що судом першої інстанції не було надано достатню правову оцінку доказам, наданим позивачем.

Перший та другий відповідачі відзив на апеляційну скаргу не надали, у судове засідання не з’явилися. Відповідно до ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення місцевого господарського суду.

Враховуючи, що відповідачі про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, судова колегія вважає можливим розглядати справу за їх відсутності за наявними у справі матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом до Приватної фірми "Валькірія"(перший відповідач ) та ТОВ "Екологічні продукти"( другий відповідач ) про стягнення з них солідарно 79579,08 грн. збитків, пов’язаних з продажем другим відповідачем неякісного товару за дистриб’ютерською угодою № 0100/Е/01П/0407 від 19.01.2004 р. та порушенням першим відповідачем умов договору зберігання № 103 від 31.05.2001 року.

Як вбачається із матеріалів справи, 19 січня 2004 року між ПП "Апія"(позивач) та ТОВ "Екологічні продукти" (другий відповідач) укладена дистриб’юторська угода № 0100/Е/01П/0407, відповідно до якої позивач купує та сплачує другому відповідачу за продукти харчування в асортименті. Асортимент, кількість, ціна, умови оплати, умови і терміни постачання товару вказуються у додатках до даної угоди, що є невід’ємними частинами даної угоди.

Пунктом 1.2 цієї угоди ТОВ "Екологічні продукти"гарантувало, що товар, проданий позивачу, відповідає всім якісним характеристикам, що належать до даного товару. Якість товару підтверджується сертифікатом якості заводу-виробника.

Згідно ч. 1 ст. 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

Відповідно до ст.. 681 ЦК України (435-15) до вимог у зв’язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених статтею 680 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), - від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності).

Позивач посилається на те, що повернення сиру його постійним покупцем ТОВ "Пранк" було здійснено в зв’язку з його неякісністю.

В підтвердження неякісності товару позивач посилається на результати випробувань, здійснені Державним підприємством "Харківський центр з проблем захисту прав споживачів" та зафіксованих Протоколом випробувань № 1806-1808 від 31 серпня 2005 року.

Позивач посилається на недоліки проданого ним ТОВ "Пранк"товару, які зафіксовані в серпні 2005 року. Зазначена обставина свідчить про те, що строк позовної давності сплив. Разом з тим, суд не застосовує строк позовної давності, оскільки згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Заяви про застосування строку позовної давності матеріали справи не містять.

Слід зазначити, що пунктом 3.2 дистриб’ютерської угоди передбачено, що дистриб’ютер робить прийом товару по кількості в момент отримання товару. Факт отримання дистриб’ютером товару підтверджується товарною накладною. Прийом товару по якості здійснюється дистриб’ютером протягом 20 календарних днів з моменту отримання товару. Дистриб’ютер має право пред’явити підприємству претензії, які підтверджені актом незалежної експертизи.

Позивач не підтвердив свої позовні вимоги актом незалежної експертизи, складеної у термін, передбачений умовами дистриб’ютерської угоди.

В наявному в матеріалах справи протоколі випробувань № 1806-1808 від 31.08.05 р., складеному Державним підприємством "Харківський центр з проблем захисту прав споживачів" зазначено про особу, яка направила сир на аналіз, дату надходження зразків, фізико-хімічні показники та висновок, згідно якого, представлені зразки сиру не відповідають вимогам діючої нормативної документації за завищеною масовою часткою кухонної солі та завищеною масовою часткою вологи. Але цей протокол не містить доказів того, що випробуваний сир був одержаний саме від позивача за певними накладними, як не містить доказів, що саме той сир, який був закуплений у другого відповідача та перебував на зберіганні у першого відповідача, був предметом дослідження, за результатами якого складено протокол випробувань № 1806-1808 від 31.08.05 р..

З матеріалів справи вбачається, що договір зберігання №103 між ПФ "Валькірія" (зберігач) та ПФ "Апія"(поклажодавець) укладено 31 травня 2001 року.

Відповідно до п. 1.1 договору зберігач зобов’язався зберігати продовольчі та непродовольчі товари, які передані йому поклажодавцем та повернути це майно в збереженні. Найменування, кількість, вартість товару встановлюється окремими додатками (накладними).

Умовами цього договору, зокрема пунктом 4.1, поклажодавець (позивач), зобов’язаний своєчасно повідомити зберігача, тобто першого відповідача, про кількість, асортимент, можливого строку, особливих властивостях товару та особливих умовах його зберігання, а також про вартість переданого на зберігання товару.

Перший відповідач зобов’язаний за свій рахунок оглянути товар для визначення його кількості та якості, при необхідності з залученням відповідних експертів, а у разі незадовільної якості товару –терміново повідомити про це позивача, про що зазначено в пункті 5.4 вказаного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 951 ЦК України передбачено відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві. Так, завдані поклажодавцеві збитки відшкодовуються зберігачем по-перше: у разі втрати (нестачі) речі; по-друге: у разі пошкодження речі.

Крім того, частиною 2 цієї статті передбачено, якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Позивач не надав доказів пошкодження переданого на зберігання товару, що призвело до погіршення його якості.

Аналізуючи матеріали справи в їх сукупності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем недоведений факт неякісності сиру, закупленого позивачем у другого відповідача та отриманого зі зберігання від першого відповідача.

Слід зазначити, що шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них в частині, заподіяною нею (в порядку часткової відповідальності).

Позивач вважає, що відповідачі повинні нести відповідальність у солідарному порядку відповідно до ст..1190 ЦК України (435-15) , як особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди.

Враховуючи обставини даної справи, відповідачі не можуть бути солідарними відповідачами, оскільки із їх дій не вбачається, що вони спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов’язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру.

Посилання позивача на положення статті 1166 ЦК України та статті 22 ЦК України, як на підставу стягнення грошових коштів, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України.

Відповідно до положень статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. (v0006700-92) (з наступними змінами та доповненнями) "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" шкода заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до ст.. 22 Цивільного кодексу України (435-15) збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Позивач не надав доказів неправомірності дій відповідачів та не довів наявність вини в їх діях, що є необхідною умовою як для загальних підстав для відшкодування шкоди, так і для відшкодування збитків відповідно до положень статті 22 ЦК України.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 10 березня 2009 року у справі № 07/330-08 прийняте при належному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, у зв’язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.